Судова влада може існувати лише за умови незалежності від інших гілок державної влади, хоча у літературі висловлюються й інші точки       зору [103][31]. На наш погляд, саме ця властивість є об'єктивною умовою правової держави, втіленням у життя принципу верховенства права. Незалежність судової влади зумовлена самим характером діяльності судів — здійсненням правосуддя. ,І в науці, і у практиці немає більш твердо встановленого підгрунтя судочинства, ніж незалежність суддів. Суддя, насамперед, має бути об'єктивним, він — живий орган правди та закону. А для цього необхідною є його повна незалежність від стороннього       впливу" [628][32]. Захист судді від свавілля з боку законодавчої влади передбачає, що остання не має права нав'язувати чинним судовим процедурам нові правила або змінювати результат вже прийнятих рішень. Принцип відсутності зворотньої сили закону дозволяє уникнути подібних незаконних зазіхань на права сторін у процесі. У взаємовідносинах з виконавчою владою незалежність судді передбачає, що він не зазнає впливу, тиску з боку органів державного управління [72][33]. Згідно з Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини будь-яка людина має право на те, щоб її справу було розглянуто справедливо, публічно і в розумний термін, незалежним та безстороннім судом, відповідно до закону.

Принцип незалежності суддів є як конституційним (за джерелом закріплення), так і міжгалузевим (за сферою застосування) принципом судочинства. Він закріплений у статті 3 Закону України ,Про статус суддів", статтею 8 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 18 Кримінально-процесуального кодексу, які передбачають, що при здійсненні правосуддя судді і народні засідателі (при розгляді кримінальних справ) незалежні та підкоряються лише закону. Гарантіями реалізації цього принципу є: порядок обрання (призначення) і звільнення суддів, право судді на відставку, передбачена законом процедура здійснення правосуддя, заборона втручання у здійснення правосуддя, відповідальність за неповагу до суду, недоторканність суддів, наявність органів суддівського самоврядування, створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

Незалежність, ефективність судової системи грунтується також на певних принципах, вироблених міжнародною практикою. Так, у Основних принципах незалежності судочинства Організації Об'єднаних Націй, Європейській конвенції захисту  прав і основних свобод людини та Рекомендаціях Комітету міністрів для країн — членів Ради Європи щодо незалежності та ролі судів деталізуються принципи, на яких має грунтуватися судова система. Зазначені у цих положеннях ознаки сильної юридичної системи групують так:

1. Судді повинні бути незалежними; це означає, що їх рішення не підлягають ніякому перегляду, крім спеціальних судових процедур, передбачених законом, а суддям гарантується перебування на посаді до досягнення певного віку або до закінчення встановленого строку перебування на посаді; оплата праці суддів має забезпечуватися законом.

2. Судді повинні мати достатні повноваження для виконання своїх обов'язків здійснювати правосуддя і судочинство.

3. Суддя повинен приймати рішення без будь-яких прямих або непрямих обмежень, стороннього впливу, тиску, погроз чи втручань; судді не зобов'язані доповідати про обставини справ особам, які не мають відношення до судочинства.

4. Судді повинні робити фактичні висновки з наявних доказів, дотримуватись процедури ведення засідання й заслуховування свідків, правильно застосовувати закон і виносити остаточне рішення.

5. Справу не можна відкликати від певного судді, не маючи на те достатніх підстав.

6. Розподіл справ між суддями не повинен відбуватися за бажанням осіб, які можуть бути зацікавлені у вирішенні справи.

7. Критеріями призначення суддів мають бути висока кваліфікація, бездоганна репутація, відданість ідеалам правосуддя, а порядок добору суддів повинен бути чітко визначений.

8. Повинен існувати справедливий порядок розгляду дисциплінарних справ щодо суддів.

Влада мусить створювати відповідні умови для ефективної діяльності суддів, зокрема наймати потрібну кількість суддів і забезпечувати належну їх підготовку, надавати в їх розпорядження відповідний персонал та обладнання, а також дбати про те, щоб статус та платня суддів відповідали їх професії і відповідальності [655][34].

Останнє положення безпосередньо зумовлює діяльність держави щодо створення такої організації судової системи, яка б забезпечила реалізацію права громадянина на судовий захист і справедливе   судочинство [487][35].

Зрозуміло, незалежність не є самоціллю, це найперша і необхідна умова гідного виконання судом покладеної на нього функції. Слід зауважити, що незалежність судової влади не означає її повної ізоляції від законодавчої та виконавчої. В жодній із сучасних систем не існує чистої моделі поділу влади. Сам Ш.-Л. Монтеск'є не вірив у цю ,чисту" модель, коли всі гілки влади повністю відокремлені одна від одної. Демократичний режим передбачає рівновагу між цими гілками, між владою більшості та демократичними цінностями. Ця рівновага є неможливою при повній ізоляції, за умов, що кожна влада діє самостійно, окремо від інших, без взаємодії, без взаємного врівноваження та контролю. Це призвело б зрештою до концентрації влади в одній із гілок. Отже, сучасна концепція не передбачає чистої моделі поділу влади, швидше більш гнучку модель, за якої кожний орган повинен здійснювати свої повноваження, свої функції за наявності взаємних стримувань і противаг [61][36].

За роки дії Конституції України судді зрозуміли, що справжня незалежність судової влади починається із застосування у процесі судочинства принципу верховенства права, який не може бути ототожнений з принципом верховенства закону як сліпої, механічної покори нормативно оформленим приписам державної влади, оскільки сама держава не може бути не пов'язаною правом, а акти, дії чи бездіяльність органів державної влади підлягають оскарженню в судовому порядку [541][37].

Основною функцією судової влади є здійснення правосуддя. Правосуддя, яке здійснює суд, є видом державної діяльності, що реалізується у формі розгляду та розв'язання спорів та конфліктів, пов'язаних з порушенням норм права, а іноді і з обов'язковим їх тлумаченням (Конституційний Суд РФ, Верховний Суд США), створення правотворчих прецедентів судами (у англосаксонській системі), виконання контрольних та деяких інших (визначення юридичних фактів) повноважень.

Правосуддя є формою захисту права судовою владою, де рішення суду є актом правосуддя із захисту права, що порушене або                оскаржується [509][38]. Правосуддя здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку органами судової влади — судами [631]2.

Визнання принципу поділу влади та виокремлення самостійної гілки судової влади визначило необхідність проведення в Україні судово-правової реформи.

Отже, проведення такої реформи зумовлено набуттям Україною статусу незалежної держави, необхідністю створення механізму реального забезпечення прав і свобод громадян і юридичних осіб, утвердженням принципу верховенства права.

Судово-правова реформа зумовлена також і тим, що суди, вся система юстиції і чинне законодавство, що регулює діяльність правоохоронних органів, переживають кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їх діяльність. Суди не завжди надійно забезпечували захист прав і свобод фізичних і юридичних осіб, виступали як інструмент командно-адміністративної системи і були змушені втілювати в життя її волю й інтереси. Суд не мав ні влади, ні самостійності, ні реальних повноважень. Влада безконтрольно користувалася судом у своїх цілях. Судово-правова реформа повинна привести судову систему і всі галузі права у відповідність із соціально-економічними і політичними змінами, що відбулися в суспільстві. Кризові явища підсилюються перевантаженістю судів і правоохоронних органів, що негативно позначається на результатах їх діяльності.

З метою здійснення судово-правової реформи Верховна Рада України ухвалила 22 квітня 1992 р. ,Концепцію судово-правової реформи в Україні", якою визначені основні принципи судово-правової реформи, порядок формування судової влади, реформування органів слідства, прокуратури, адвокатури, юстиції, соціальний захист суддів, фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності судової влади тощо [288][39]. У Концепції судово-правової реформи вперше в законодавчому порядку було здійснено спробу визначити поняття судової влади як системи незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди, за концепцією, отримували владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості [638][40].

Концепцією передбачалося, що в Україні діють конституційний, загальні й арбітражні суди, кожний з яких має чітко визначену компетенцію.

Арбітражний суд, зазначено в цьому документі, ,забезпечує захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин, незалежно від форми власності, що вони представляють. Арбітражними судами є обласні, прирівняні до них арбітражні суди і Вищий Арбітражний Суд            України" [638][41].

У Концепції наголошувалося на необхідності формування незалежної судової влади шляхом ефективного розмежування повноважень усіх гілок державної влади та реалізації демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою, а також визначено основні принципи реформи:

— створення такого судочинства, яке б максимально гарантувало право на судовий захист, рівність громадян перед законом і судом, забезпечило б умови для дійсної змагальності та реалізації презумпції невинуватості;

— відповідність нормативних актів з питань діяльності судів і органів юстиції вимогам ратифікованих Україною міжнародних угод;

— радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізація й наповнення його гуманістичним змістом;

— диференціювання форм судочинства, зокрема, залежно від ступеня тяжкості злочину;

— розгляд окремих категорій судових справ суддями одноосібно, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;

— чітке визначення умов допустимості доказів;

— встановлення судового контролю за законністю й обґрунтованістю процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;

— перевірка законності й обґрунтованості судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими          обставинами [83][42] та ін.

Судова реформа і незалежність господарського суду покликані гарантувати вільну ініціативу і свободу підприємництва, мінімальне державне втручання в економічні процеси, обмеження монополізму і заохочення конкуренції, захист інтересів споживача, сприяння іноземним інвестиціям і забезпечення умов для безперешкодного переміщення товарів і капіталів.