Аналіз змісту ст. 433 КПК України, дозволяє зробити висновок, що в ній закріплені обставини, які необхідно додатково встановлювати лише по кримінальних справах неповнолітніх. Законодавець приділяє велику увагу встановленню наявності дорослих підмовників та іншіх осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність (п. 6); умовам виховання неповнолітнього та обставинам, що негативно впливали на його виховання (п. 4, 5). Окрім того, необхідно встановити стан загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість, не пов¢язану з душевним захворюванням, повинно бути також з¢ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними (п.2). Закон не вимагає встановлювати зазначені вище обставини у кримінальних справах про злочини  вчинені  особами,  що  досягли вісімнадцяти років. Але слід погодитися з окремими юристами з приводу того, що деякі положення ст. 433 поглинаються ст. 64 КПК України. Наприклад, положення про необхідність доказування віку неповнолітнього, характеристики його особи тотожне положенню закріпленому у п. 3 ст. 64 КПК України. Узагальнюючи вищенаведене, слід дійти висновку, що предмет доказування у кримінальних справах неповнолітніх є самостійним (окремим) видом предмету доказування, який  закріплений у  ст. 64, 23, 433 КПК України, а  обставини, що підлягають доказуванню, являють собою деталізацію та доповнення положень, які визначають загальний родовий предмет доказування, закріплений у статтях 64, 23 КПК України. Звернення до змісту ст. 433 КПК України свідчить , що в ній робиться акцент саме на додатковому та більш ретельному вивченні правозастосовувачем обставин, які характеризують особистість неповнолітнього правопорушника, а також на виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню ним злочину. За задумом законодавця, особливості особистості підлітка, який скоїв злочин, повинні стати визначальними факторами, що впливають на хід судочинства, зокрема, на встановлення обставин, які підлягають доказуванню по даній категорії справ. Вміння слідчого, прокурора та судді виявляти індивідуально-психологічні особливості особи, яка потрапила в сферу дії кримінального процесу, дозволяє вирішити наступні завдання:

а) кримінально-правові (встановити осудність, форму вини, мотив злочину, емоційний стан підлітка в момент вчинення злочину, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, призначити справедливі вид і міру покарання тощо);

б) кримінально-процесуальні (обрати запобіжний захід, отримати інформацію, що має доказове значення, визначити доцільність проведення судово-психологічної або судово-психіатричної експертизи тощо);

в) криміналістичні (висунути версії, вибрати тактичні прийоми проведення слідчих дій тощо);

г) завдання попердження злочинності неповнолітніх (виховний вплив слідчого на молодого правопорушника під час досудового розслідування, виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину тощо).

На важливість повного і всебічного встановлення елементів предмету доказування по справах неповнолітніх вказано в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1981 року № 5. У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, коли не з¢ясовані дані про особу підсудного, умови його життя і виховання, не виявлені дорослі співучасники і особи, які втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд при неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування [218, с. 235].

Повне уявлення про людину можливо отримати, якщо розглядати, вивчати її як складну структуру, яка формується в процесі взаємодії двох невід'ємно пов'язаних складових: людина як індивід, з притаманними тільки йому психологічними та віковими особливостями, і людина, як член суспільства, в якому вона вступає в стосунки з подібними собі. Людина розвивається на протязі всього свого життя, але найбільш важливим етапом, який накладає відбиток на все її  подальше існування, є підлітковий період. Підлітковий вік у різних країнах визначається по-різному. Дані психіатрії, психології та педагогіки свідчать про те, що поділ життя людини на певні етапи в залежності від її віку є досить умовним і залежить від багатьох факторів. Вважається, що  в Україні підлітковий період починається з одинадцяти і закінчується вісімнадцяттю роками, коли особа досягає повноліття і стає повністю дієздатною. Саме по досягненню цього віку людина має необхідну сукупність знань і відповідний рівень інтелектуального розвитку, що дозволяє їй повністю відповідати за свої вчинки. Психологічні особливості особистості підлітка являють собою сплав певних властивостей (стать, тип нервової системи, темперамент) та інших індивідуальних особливостей психічних процесів (пам'ять, сприйняття, відчуття, мислення, здібності та інші), які залежать як від природних факторів, так і від тренування, розвитку цих якостей.[262 с. 154-155] У підлітковому віці відбуваються "кординальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості: починається новий етап фізичного розвитку і розгортається процес статевого дозрівання"[41, с.103, 105]. Ці зміни в організмі обумовлюють такі вікові особливості підлітка, як дратівливість, збудженість, імпульсивність, періодичну апатію, млявість, загальну неврівноваженість, допитливість. Складність і суперечливість підліткового періоду у формуванні особистості є результатом того, що з одного боку підліток має риси дитини, з другого - у нього з¢являються якості, які притаманні дорослому. За думкою багатьох вчених-психологів визначальним феноменом цього періоду виступає саме "почуття дорослості", внаслідок чого неповнолітній починає відчувати себе особистістю, яка рівнозначна особистості дорослої людини [30; 235; 41].  Звільнення від залежності та підлеглості (реакція емансіпації) виявляється в ігноруванні педагогічного авторитету, в прагненні звільнитися з-під контролю сім¢ї та вчителя.  Підліток вимагає відповідного ставлення до себе з боку інших, у нього загострюється почуття особистої гідності, він

почуває себе людиною, яку не можливо принизити, образити, вимагає розширення своїх прав.[1] Подібне усвідомлення себе суперечить фактичним можливостям підлітка, а оскільки відношення дорослого часто не відповідає вимогам неповнолітнього, підліток прагне довести свою незалежність від дорослих, часто шляхом зневажливого відношення до них, а іноді, - шляхом відкритої протидії. Якщо виникає така ситуація, то підліток починає шукати підтримки у своїх однолітків, які визнають його "дорослість" і рівноправність. У цьому проявляється конформізм, тобто несвідоме навіювання, яке виникає внаслідок подібних у ровесників смаків та стилей поведінки, відношень до норм моралі. Саме підтримкою криміногенної групи пояснюється ситуація, коли підліток зі сталими виключно конфліктними відношеннями у школі, сім¢ї, колективі однолітків не втрачає характерні їх віку бадьорості, енергійності та нерідко твердо протистоїть суспільному осуду. Підлітки об'єднуються в групи, лідерство в яких часто належить особам з антигромадською спрямованістю. У більшості випадків неформальні групи неповнолітніх виникають стихійно, на підставі загальних інтересів, спільного відпочинку,  їх створення  не  переслідує  мети  вчинення

злочину. Однак при певних умовах вони стають каталізатором злочинної поведінки, підлітки вчиняють правопорушення в групі або під її впливом, трапляється, що групи переростають у злочинні угрупування  [34, с. 32] (за даними проведеного нами дослідження  58% злочинів, скоєних за участю неповнолітніх, носять груповий характер). Такими передумовами виступають: а) соціальна безконтрольність; б) наявність у групі осіб, які мають досвід антигромадської поведінки або схильні до неї; в) втрата чи послаблення соціально корисних зв¢язків та відношень учасників групи; г) соціальне неблагополуччя більшості учасників групи; д) відсутність суспільно корисних інтересів та занять [251, с. 74, 75].

Саме в цей час відбувається становлення моральних та соціальних установок особистості. На підставі отриманих знань, становлення поглядів та переконань, зміни цінностних орієнтацій у підлітка формується світогляд, який являє собою призму, крізь яку він бачить та оцінює оточуючу його реальність. Йому необхідно прийняти велику кількість відповідальних рішень, визначити свої життєві плани, вибрати професію.

На підлітка в значній мірі впливає суспільство, представником якого він є. Спілкування з людьми, адаптація до різних життєвих ситуацій, подолання труднощів та перешкод є ланцюгами суспільного життя, які впливають на формування особистості людини. Характер соціальних умов, особливості навчання і виховання у багатьох випадках можуть сприяти розвитку особистості неповнолітнього чи навпаки, звужувати сферу прояву її потенційних можливостей. На думку провідних вчених - психологів, кримінологів та юристів - найбільш визначальними факторами, які впливають на формування особистості підлітка з боку суспільства, є: