На моє переконання, окрім обставин, окреслених у ст.ст. 64, 23, 433 КПК України, суду обов¢язково необхідно звертати пильну увагу і на деякі моральні якості неповнолітнього. Уявлення про цей суттєвий бік особистості можна отримати шляхом виявлення ставлення підлітка до вчиненого ним злочину та покарання. Як свідчать дослідження 80% неповнолітніх правопорушників зовсім не думають про можливість покарання в момент скоєння злочину [1, с. 17]. Крім того, моральне обличчя злочинця в деякій мірі виявляється і в оцінці своїх дій після вчинення злочину: повністю розкаюється, байдуже ставиться до скоєного чи навпаки, вважає, що не вчинив нічого поганого. Спеціальне дослідження, спрямоване на з¢ясування того, що відчувають підлітки під час судового засідання, показало, що 50 % неповнолітніх правопорушників було жаль батьків; частина підлітків думала про вид та міру покарання; 16 % - залишилися байдужими, їх нічого не турбувало; і тільки 19 % відповіли, що їм було соромно і вони повністю усвідомлювали свою вину [29, с. 11]. Орієнтація органів, які здійснюють кримінальне судочинство по справах неповнолітніх, на з¢ясування ставлення підлітка до вчиненого ним протиправного діяння та його шкідливих наслідків після скоєння злочину, дозволить індивідуально підійти до призначення йому виду відповідальності, максимально обмежити застосування до неповнолітнього покарання.

Проведений аналіз особливостей обставин, що підлягають встановленню в справах неповнолітніх, дозволяє сформулювати деякі пропозиції спрямовані на удосконалення законодавства з цього питання, а також навести в дисертації визначення поняття предмету доказування в справах неповнолітніх.

Предмет доказування в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, являє собою систему обставин, які з урахуванням вікових і психологічних особливостей їх особистості, повинні бути обов¢зково дослідженні з метою обрання найбільш ефективного заходу впливу.   

Частину першу ст. 433 КПК України доцільно викласти в такій редакції: "Під час досудового провадження та розгляду у суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у ст. 64 цього Кодексу, необхідно також з¢ясувати:

1. повні, всебічні та об¢єктивні дані про особистість неповнолітнього - вік (число, місяць, рік народження) та інші його біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, стан здоров¢я, інтереси, ціннісні орієнтації та інше); соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім¢ї, колективі, відношення до роботи, навчання, участь у суспільному житті тощо). При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов¢язану з душевним захворюванням , повинно бути також з¢ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;
2. ставлення неповнолітнього до наслідків вчиненого ним діяння;
3. обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
4. наявність дорослих підмовників  та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.1

Специфіка меж доказування по справах неповнолітніх полягає у тому, що для з¢ясування обставин, які входять до предмету доказування, потрібен більший обсяг фактичних даних у порівнянні зі справами про злочини дорослих осіб. Однак розширення меж доказування необхідних для правильного вирішення цієї категорії справ, не повинно вплинути на збільшення часу провадження. Дослідження більш широкого кола доказів повинно здійснюватися за рахунок підвищення ефективності роботи працівників органів досудового слідства, прокуратури та суду, їх спеціалізації, а також оптимізації взаємодії з органами і службами по справах неповнолітніх, які здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцяти років.