На практиці, при провадженні у справах про злочини неповнолітніх, виникають труднощі у визначенні кола обставин, які необхідно дослідити, щоб дати вичерпну характеристику неповнолітнього правопорушника. Не дає на це відповідь і п. 3 ч. 1 ст. 433 КПК України, в якому говориться про необхідність з¢ясування характеристики особи неповнолітнього обвинуваченого. У ньому не роз¢яснюється, які саме сторони його особистості слід дослідити. Немає відповіді на це питання і в інших нормативних актах. Лише постанова Пленуму Верховного Суду від 25 березня 1988 року № 3 "Про застосування судами України кримінально - процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування" частково торкається даної проблеми і не приділяє уваги особам, які не досягли вісімнадцяти років [216, с. 343]. Необхідно нормативно усунути цю прогалину, тому що законодавець поставив урахування особливостей особистості неповнолітніх в основу відмежування даної категорії справ від кримінальних справ, які розглядаються в загальному порядку.

У вчених немає єдиної думки щодо кола обставин, які необхідно дослідити при вивченні особи злочинця. Одні вважають, що будь-які відомості, які характеризують особистість обвинуваченого, можуть бути віднесені до предмету доказування [292, с. 95; 136, с. 45; 46, с. 42; 158, с. 42-43; 130, с. 10; 87, с. 19; 68, с.146]. Інші виходять з того, що відомості про особистість правопорушника бувають двох видів: а) які входять до предмету доказування (дані, які характеризують обвинуваченого як суб'єкта злочину, вік, осудність, прізвище, ім'я та інші демографічні дані); б) які є доказовими фактами (фактами, які є засобами встановлення обставин, які входять до предмету доказування). Вчені наголошують, що вивчення особистості обвинуваченого не є самоціллю, а тому її дослідження знаходяться за межами предмету доказування по кримінальній справі. [18, с.66]

Необхідність вивчення особистості злочинця набуває особливого значення при провадженні в кримінальних справах неповнолітніх. Це обумовлено тим, що при вирішенні питання про порушення кримінальної справи щодо особи, якій не виповнилося вісімнадцять років, про застосування до неї запобіжних заходів, про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру та в багатьох інших випадках слідчий, прокурор та суд обов'язково повинні враховувати всю сукупність обставин, які характеризують особистість неповнолітнього правопорушника. Це дозволяє їм прийняти законне та обгрунтоване рішення по справі, вирішити одне з центральних завдань кримінального судочинства - повністю виключити можливість покарання невинного.

На наш погляд, в жодному нормативному акті неможливо відобразити усього переліку рис, якостей неповнолітнього правопорушника, які необхідно дослідити компетентним органам держави, а також коло тих зовнішніх факторів, які можуть негативно вплинути на його особистість. Цього і не треба робити, тому що кожна кримінальна справа має свої особливості, і дуже багато відомостей про особистість правопорушника можуть мати значення для прийняття законного і обгрунтованого рішення по ній. Слід розробити певні рекомендації, які б сприяли слідчому та судді у визначенні сукупності тих обставин про особистість неповнолітнього, які необхідно дослідити для правильного вирішення справи. Орієнтиром для вивчення особистості підлітка, який вчинив злочин, можуть, на думку автора, служити наступні положення:

• особистість неповнолітнього правопорушника необхідно розглядати як структуру тісно пов¢язаних та обумовлюючих одна одну складових (елементів): як індивіда, з притаманними тільки йому психологічними та віковими особливостями, як члена суспільства і як суб'єкта кримінально - процесуальної діяльності;
• дані про особистість неповнолітнього необхідно збирати і досліджувати  за період, що передував вчиненню злочину, під час вчинення злочину, а також  після нього;
• необхідно збирати всебічні і об'єктивні дані про особистість правопорушника, тобто досліджувати відомості, які характеризують неповнолітнього як з позитивного, так і з негативного боку;
• при вивченні особистості неповнолітнього слідчий та суд повинні враховувати характер скоєного ним злочину;
• особистість неповнолітнього правопорушника необхідно вивчати на всіх стадіях процесу, зокрема, на стадії порушення кримінальної справи (див. додаток 1).

У вчених немає єдиної думки з приводу того, чи необхідно встановлювати обставини, які підлягають доказуванню в кримінальних справах у початковій стадії процесу. Автор підтримує думку тих вчених, які дають позитивну відповідь на це питання [153, с. 31]. Щодо справ про злочини неповнолітніх це положення підтверджується тим, що:

а)  у стадії порушення кримінальної справи необхідно встановити дійсний вік неповнолітнього правопорушника, від якого залежить подальша доля справи, а саме: неможливість провадження по справі щодо особи, яка не досягла на час вчинення злочину одинадцятирічного віку;  вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру у разі вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність тощо.

б)  стаття 97 КК України передбачає можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення буде ефективним без застосування покарання. Компетентний державний орган, який вивчає можливість такого звільнення, у першу чергу досліджує дані про особистість неповнолітнього. Отримання цих відомостей у початковій стадії процесу дозволить слідчому в короткий строк після порушення кримінальної справи, за наявності до того підстав, прийняти рішення про звільнення особи, яка не досягла вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності та почати процес перевиховання молодого правопорушника на більш раніх етапах.

в) Пункт  10.2    Мінімальних     стандартних     правил,      які      стосуються  відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, рекомендує після затримання неповнолітнього по підозрінню у вчиненні злочину компетентному державному органу негайно розглянути питання про його звільнення [164, с.19]. Для прийняття такого рішення необхідно зібрати певні дані про особистість неповнолітнього правопорушника. Ці відомості дозволять з¢ясувати та передбачити характер поведінки неповнолітнього після звільнення: чи може він продовжити злочинну діяльність, чи має він постійне місце проживання, чи часто втікав з дому, наявність контролю з боку батьків або осіб, що їх замінюють, пристрасть до наркотиків або алкоголю, наявність зв¢язку з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя тощо.

Специфіка конкретних завдань стадії порушення кримінальної справи визначає особливості предмету доказування в цій стадії, де немає потреби в дослідженні в равній мірі усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. З¢ясування цих обставин є завданням наступних стадій кримінального процесу, однак при проведенні попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочин та прийняття рішення про порушення чи відмову в порушені кримінальної справи органи досудового слідства повинні орієнтуватися на елементи предмету доказування, які вказані в ст. 64, 23, 433 КПК України. Ігнорування цього положення в початковій стадії процесу іноді призводить до суттєвих затруднень або неможливості встановлення обставин, які підлягають доказуванню, у майбутньому.

При вивченні особистості неповнолітніх правопорушників слід мати на увазі, що дані, отримані в процесі дослідження їх розумових здібностей, свідчать про наявність серед підлітків, які досягли віку кримінальної відповідальності та визнані осудними, випадків психічного відставання в розвитку, не пов¢язаного з психічним розладом [10, с. 50-52; 276 с. 19-20]. Відомо, що розвиток дитини не завжди відбувається рівномірно. У психології розрізняють: а) хронологічний вік, тобто кількість років, що прожиті особою; б) фізіологічний вік, що виражає ступінь фізіологічного розвитку відповідної особи; в) психологічний вік, що визначає ступінь психічного розвитку особи; г) педагогічний, який стосовно юності можна було б назвати культурним віком, якщо мати на увазі не тільки успішність у школі, але й ступінь культурного розвитку.

Іноді зазначені періоди у одного і того ж підлітка не збігаються. У деяких дітей, які не страждають олігофренією чи іншими психічними захворюваннями, виявляють затримку в психичному розвитку. Це тимчасове відставання в розвитку може бути пов¢язано як з умовами мікросоціального середовища, з педагогічною занедбаністю, так і з перенесеними соматичними захворюваннями, неправильним харчуванням та деякими іншими причинами. В цих випадках стан підлітка визначається як психічна незрілість, яка однак не пов¢язана з психічним захворюванням і не є проявом олігофренії, тобто розумовою відсталістю у формі дебільності чи імбіцильності [286, с. 55].  Отже його хронологічний вік не завжди може бути достатньою підставою для визначення того, чи здатен він був протистояти тиску об¢єктивних обставин і свідомо керувати своїми вчинками [82, с.12].