Більшість провідних психологів вважає, що основним факторм, який визначає людську поведінку, є її потреби, які представляють собою суб¢єктивні явища, що спонукають до діяльності  і являють собою відображення нестатку людини в чомусь. [30; с. 47; 240, с. 522] Потреби неповнолітнього обумовлені особливостями його темпераменту, інтелектуального рівню, нахилу. На їх проявлення впливає рівень освіти, умови життя підлітка, середовище, в якому він розвивається. Потреби бувають матеіальними та духовними. На сучасному етапі на першому плані в особи, яка не досягла вісімнадцяти років, знаходяться матеріальні потреби, що обумовлено тяжкою економічною ситуацією в Україні. Часто підліток приймає рішення про повторне задоволення певної потреби шляхом вчинення протиправного діяння. Це пов¢зано з тим, що у свідомості неповнолітнього залишається глибокий відбиток від її задоволення, тому що ніхто і ніяк не перешкодив йому в цьому. Він не відчуває тієї напруги, тієї небезпеки, яку зазнає в перший раз, що полегшує процес мотивації, спонукає його на скоєння нових протиправних дій, які можуть стати звичкою.

Виявлення лише потреб особи, яка не досягла вісімнадцяти років, не дозволяє компетентним державним органам з¢ясувати, чому підліток у певній ситуації обирає той чи інший мотив поведінки. Необхідно розібратися в специфічному стані підлітка, що проявляється в схильності, спрямованості, готовності особи вчинити акт, який може задовольнити наявну потребу в конкретній життєвій ситуації і охоплюється поняттям "установка" [273, с. 88]. Установка на злочинну діяльність - це єдність рис та якостей особистості, яка в конкретній ситуації закономірно зумовлює формування мотивів злочинного діяння та їх реалізацію в цьому діянні [93, с. 49]. Антисуспільна установка правопорушника може бути стійкою або ситуативною [113; с. 32]. Для неповнолітніх притаманий саме другий вид установки. Про це свідчить проведене нами дослідження, за результатами якого значна кількість підлітків, до вчинення ними суспільно небезпечного діяння, характеризувалися позитивно (58 %).

При провадженні кримінальних справ про злочини неповнолітніх компетентним державним органам необхідно з¢ясувати обставини, що впливали на ступінь тяжкості злочину. До них відносяться і обставини, які пом¢якшують чи обтяжують покарання. Згідно ч. 1 п. 3 ст. 66 КК України вчинення злочину особою, яка не досягла вісімнадцяти років,  є пом¢якшуючою покарання обставиною. Коло таких обставин в цій категорії справ є більш широким ніж по справах дорослих осіб. Судом до обставин цього роду можуть бути віднесені: відсутність батьків чи одного з них, виховання в скрутних матеріальних умовах тощо. Велике значення для прийняття рішення про міру покарання неповнолітнього за вчинене суспільно небезпечне діяння має виявлення таких пом¢якшуючих обставин, як з¢явлення із зізнаням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданного збитку або усунення заподіяної шкоди. Наявність цих обставин свідчить про те, що підліток став на шлях виправлення. Враховуючи при призначенні покарання такої пом¢якшоючої обставини, як добровільне відшкодування завданного збитку або усунення заподіяної шкоди, суд повинен встановити, чи є у підлітка, який досяг чотирнадцяти років, майно, зі своїх коштів чи з коштів батьків відбувається відшкодування шкоди. Підліток, який вчинив злочин, повинен відчувати винуватість і прагнути своєю працею, за рахунок свого майна загладити заподіяну шкоду.

За даними кримінологічних досліджень  26,6% злочинів підлітки вчиняють у стані алкогольного, 0,9% - наркотичного сп¢яніння [267, с. 2]. Частина 2 ст. 67 КК України передбачає, що суд має право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати цю обставину як таку, що обтяжує покарання. В зв¢язку з цим перед органами досудового слідства та суду стоїть завдання ретельного вивчення обставин, пов¢язаних із придбанням спиртних напоїв та наркотичних засобів, дослідження  ступеню  залежності  підлітків  від  наркотиків  і  алкоголю,  встановлення   осіб,    які

залучили неповнолітніх до їх вживання.1

При провадженні досудового розслідування і судового розгляду справи орган дізнання, слідчий, прокурор, згідно ст. 23 КПК України, забов¢язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину неповнолітнім. Цьому питанню присвячені роботи багатьох юристів [ 305; 134; 298]. Зацікавленість цією проблемою не випадкова, адже дослідження причин і умов, які сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння та їх усунення, тісно пов¢язано із завданням ліквідації злочинності неповнолітніх. Ці причини і умови мають певні відмінності, обумовлені психологічними і віковими особливостями підлітка, але їх не можна відривати від причин існування правопорушень взагалі. Стаття 433 КПК України деталізує вимоги ст. 23 КПК України і вказує на необхідність з¢ясування при провадженні по кримінальним справам неповнолітніх обставин, що негативно впливали на його виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули непонолітнього в злочинну діяльність. У практичній діяльності деякі слідчі часто не розмежовують поняття "причина" й "умова" вчинення злочину, підмінюючи одне поняття іншим. Це веде до того, що усуваються лише умови, які сприяють скоєнню суспільно небезпечного діяння, у той час як причини залишаються без уваги. Це може призвести до нових злочинів. [225, с. 5] Причиною вчинення неповнолітнім злочину є його антигромадська спрямованість, пов¢язана з особистими якостями підлітка, яка викликає в нього рішучість скоїти правопорушення. Негативне відношення до соціальних та моральних цінностей, наявність у неповнолітнього певних потреб та пов¢язаний з ними характер їх задоволення, відсутність стійких суспільно позитивних установок, інтересів, поглядів на життя можуть викликати в нього протиправну поведінку. Однак "ступінь" спрямованості та готовності до вчинення злочину в підлітків не однакові. Одні мають загальну злочинну спрямованість та завжди готові до організації і скоєння злочину; другі - характеризуються загальною негативною спрямованістю особистості, багато в чому близькі до першої групи, але виступають у ролі співучасників, а не організаторів злочинної ситуації; треті - мають недостатньо стійку особисту спрямованість, позитивно характеризуються, але в результаті наслідування іншим вчиняють злочини; четверта група підлітків, має загальну позитивну спрямованість, і скоюють суспільно небезпечні діяння випадково під впливом "дитячих" мотивів, пустунства, легковажності, неправильної оцінки своїх дій. [225, с. 6] Формуванню антигромадської спрямованості особистості неповнолітнього сприяє ряд причин: послаблення форм традиційного контролю; дискредитація усталених морально-етичних цінностей; криза системи шкільної освіти; орієнтація підлітків на розважальні форми дозвілля; відсутність соціальної системи профілактики втягнення неповнолітнх до вживання алкоголю, наркотиків; матеріальні труднощі, які відчувають багато сімей; негативні зміни у сімейних відносинах (конфлікти, розлучення тощо) [245, с. 33]. Умовами, сприяючими скоєнню особою, яка не досягла вісімнадцяти років, злочинів, є зовнішні фактори, які полегшують досягнення злочинного наміру. У більшості випадків підлітки, на відміну від дорослих, не вчиняють суспільно небезпечні діяння, якщо не буде відповідних умов, які сприяють вчиненню злочину. Переростання антисоціальної поведінки підлітка в протиправні дії проходить під впливом конкретниої життєвої ситуації [260, с. 314]. Ця обставина повинна стати орієнтиром компетентним державним органам, посадовим особам і громадянам у процесі виявлення та усунення умов, які сприяють злочинній поведінці неповнолітнього правопорушника. До таких умов відносяться: недоліки в підборі кадрів, які займаються навчально-виховною роботою з неповнолітніми; недоліки пов¢язані із збереженням та обліком матеріальних цінностей; байдуже ставлення громадян та посадових осіб до вчинення підлітками дрібних протиправних дій, їх пасивне відношення до аморального характеру життя неповнолітнього; недоліки в роботі державних органів, наприклад, факти приховування від обліку та реєстрації правопорушень підлітків тощо. У ході провадження по кримінальним справам неповнолітніх особливу увагу потрібно приділяти ступеню сталості у свідомості підлітка антисоціальних поглядів. Це дозволить індивідуально підійти до кожного з них при призначенні заходів впливу та здійснити цілеспрямовану профілактичну роботу. Слід зауважити, що завдання попередження дитячої злочинності потребує вивчення не тільки причин і умов вчинених неповнолітнім суспільно небезпечних діянь, але й одночасного вивчення й усунення причин дрібних правопорушень, вуличного пустунства, які можуть сприяти скоєнню у подальшому злочину. Профілактичні заходи повинні застосовуватися не тільки якщо склалася реальна можливість вчинення злочину, але й раніше при наявності певних причин та умов, які можуть до нього привести. Якщо суспільно небезпечне діяння вже вчинене, то ціллю профілактичних заходів є попередження скоєння нового злочину особою, яка не досягла вісімнадцяти років. Доречі, слід зазначити, що в Російській Федерації діє спеціальний закон від 24 червня 1999 року "Про основи системи профілактики безнаглядності і правопорушень неповнолітніх", який визначає основні напрямки діяльності спеціалізованих державних органів, спрямовані на запобігання цих явищ серед підлітків[115, с.49]. Зростання кількості злочинів, вчинених неповнолітніми на Україні, з нашої точки зору, потребує розробки заходів їх попередження, які повинні бути окреслені в окремому законі.

Згідно ст. 433 КПК України при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у ст. 64 цього Кодексу, необхідно також з'ясувати:

1. вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
2. стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;
3. характеристику особи неповнолітнього;
4. умови життя та виховання неповнолітнього;
5. обставини, що негативно вплинули на виховання неповнолітнього;
6. наявність дорослих підмовників на інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність і т. д.

Без вивчення особистості неповнолітнього правопорушника, яке є елементом предмету доказування, особам, які здійснюють провадження по кримінальній справі, буде трудно прийняти законне та обгрунтоване рішення, використовувати отримані відомості про особистість підлітка для позитивного впливу на нього. Це буде перешкоджати виконанню завдань кримінального судочинства, які закріплені в ст.2 КПК України. Тому проблема вивчення особистості неповнолітнього, який скоїв злочин, на сучасному етапі є предметом пильної уваги багатьох провідних юристів [228; 91; 133; 141; 287; 251].