Збільшення серед неповнолітніх правопорушників кількості осіб, які мають психічні аномалії, не пов¢язані з душевним захворюванням, потребують підвищеної уваги до цієї групи підлітків. У зв¢язку з цим в юридичній літературі виникло питання про "вікову осудність", тобто про правові наслідки, які повинні настати в разі вчинення суспільно небезпечного діяння підлітком, який має такий рівень психічного розвитку, якого не достатньо для повного усвідомлення їм своєї протиправної поведінки та його шкідливих наслідків, в зв¢язку з чим він не здатен свідомо керувати своїми діями під час скоєння злочину [33; 196; 254; 248; 143; 125]. Пункт 2 ч. 1 статті 433 КПК України передбачає, що у справах про злочини неповнолітніх необхідно з¢ясувати стан здоров¢я та розумового розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов¢язану з душевним захворюванням, повинно також бути з¢ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Однак у Кримінальному кодексі України не передбачено, якому виду відповідальності повинна підлягати ця категорія правопорушників. Стаття 103 КК України містить положення, згідно якого при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у ст. ст. 65 - 67 КК України, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. В законі чітко не окреслено, який саме рівень розвитку підлітка повинен враховувати суд, як повинен діяти  при виявленні у нього відставання в психічному розвитку, не пов¢язаному з душевним захворюванням. Немає відповіді на це питання і в постановах Пленуму Верховного Суду України. Лише в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР роз¢яснювалося, що суд може враховуючи ступінь розумової відсталості неповнолітнього, а також характер суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, обмежитися застосуванням примусових заходів виховного характеру [223, с. 6]. Ця невизначеність у законодавстві призвела до того, що в державних органів, які здійснюють провадження по кримінальній справі, виникають складнощі з прийняттям рішення у випадку, якщо буде виявлено, що неповнолітній правопорушник має такий рівень інтелектуального розвитку, який не дозволяв йому усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення злочину. Необхідно звернути увагу на те, що в проекті нового КПК України зроблена спроба вирішити це питання. Пункт перший ст. 502 проекту містить положення, згідно якого, особа, яка здійснює дізнання, слідчий виносить постанову, яка затверджується прокурором, про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про закриття провадження у справі і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, коли він не повністю усвідомлював фактичні ознаки або суспільну небезпечність свого діяння внаслідок відставання в розумовому розвитку [140, с. 305]. Але, по-перше, в проекті закону чітко не визначено, що таке розумова відсталість, пов¢язана вона з душевним захворюванням чи ні. Якщо пов¢язана, то неповнолітній визнається неосудним і до нього можуть бути застосовані примусові заходи медичного, а не виховного характеру. По-друге, визначення матеріальних підстав та виду відповідальності особи є прерогативою норм кримінального законодавства. Тому поки не будуть внесені зміни в КК України положення ст. 502 Проекту нового КПК України, у разі його прийняття, не повинно застосовуватися.

Автор вважає, що визначальним моментом при виникненні в судовій практиці такої ситуації повинно стати з¢ясування можливості неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, усвідомлювати свої дії та керувати ними. Якщо неповнолітній правопорушник, який має відставання в розумовому розвитку, не пов¢язаному з психічним захворюванням, досяг віку кримінальної відповідальності та під час вчинення злочину в повній мірі усвідомлював свої дії та керував ними, то він підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах, а його розумова відсталість може стати обставиною, яка пом¢якшує покарання. Якщо ж такі психічні аномалії заважали йому усвідомлювати свої дії та керувати ними, то він не підлягає кримінальної відповідальності. Як відомо, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності лише за наявності в її діях складу злочину. Однак, в діях зазначеної категорії неповнолітніх його немає, тому що немає суб¢єктивної сторони - вини. Тому, за аналогією зі справами неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили суспільно небезпечне діяння, і до яких можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру, необхідно передбачити у КК України норму, яка б регламентувала відповідальність осіб, які мають відхилення в психіці, не пов¢язані з душевним захворюванням, а в КПК України - порядок провадження по цій категорії справ.1  На мій погляд, цілком доцільно було б застосувати до таких

підлітків примусові заходи виховного характеру, зокрема, заходи, які б сприяли розумовому розвитку підлітків (передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, під нагляд педагогічного колективу за його згодою, окремим громадянам на їхнє прохання; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків). Суд, спрямовуючи неповнолітнього з розумовим відставанням, не пов¢язаним з душевним захворюванням, під нагляд трудового колективу, повинен враховувати, що законодавство про працю України передбачає можливість для підлітків працювати з чотирнадцяти років. До досягнення ними повноліття їм встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Суд повинен також з¢ясувати чи дозволяє йому "вікова незрілість" свідомо виконувати свої трудові обов¢язки.

В останній час все більш неповнолітніх, які вчиняють злочини, страждають психічними аномаліями, тобто розладом психічної діяльності, яка не досягла психотичного рівня і не виключає осудності (олігофренія, психопатія, епілепсія тощо). Психіатричне освідування осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, показало, що на момент обстеження біля половини з них мало такі аномалії [6, с. 66]. Проблемі вивчення злочинності неповнолітніх з психічними аномаліями присвячені роботи багатьох вчених [75; 109]. Доведено, що ці аномалії сприяють виникненню та розвитку таких якостей характеру як дратівливість, агресивність, жорстокість, і в той же час зниженню волі, підвищенню навіювання, послабленню контролюючих механізмів [10, с. 50; 6, с.8], ускладнюють соціальну адаптацію індивіда та знижують його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними [75, с. 23], що особи з нервово-психічними розладами вчиняють злочини частіше ніж нормальні [7, с. 100-101]. Дослідження також показали, що період часу від появи рішення про вчинення злочину до початку його вчинення в цих осіб значно коротший ніж у здорових. Слід зазначити, що не тільки психічні аномалії впливають на злочинну поведінку, але й остання оказує суттєвий вплив на стан психічного здоров¢я. Виявлення та усунення психогенних факторів має важливе значення для підвищення ефективності профілактики правопорушень серед неповнолітніх. До психічних аномалій примикають акцентуації характеру, які являють собою поєднання сталих та глобальних властивостей особистості, які перешкоджають соціальній та психологічній адаптації. Наприклад, надмірна залежність від думки найближчого соціального оточення; підвищена агресивність та інертність психічних процесів; надмірна зміна настрою до ступеню, який обумовлює емоційний "вибух" та стан глубокої пригніченості тощо. Серед неповнолітніх, які вчинили злочин вище відсоток тих, у кого встановлено акцентуації характеру (81% проти 48-67% в правопослушному середовищі) [6, с. 14-15]. На мій погляд, вищевказані особливості неповнолітніх правопорушників повинні враховуватися судом при призначенні покарання або можуть бути підставою застосування до них примусових заходів медичного характеру.

При нормативному врегулюванні предмету доказування по справах неповнолітніх законодавець звертає особливу увагу компетентних державних органів на виявлення обставин, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Це обумовлено тим, що часто підлітки потрапляють під негативний вплив  незалежно від їх волі внаслідок тяжкого становища в родині, зловживання батьками алкоголем, наркотиками тощо, і їм трудно цьому  протистояти. Дані, отримані в результаті вивчення наукової літератури, проведене узагальнення матеріалів кримінальних справ про злочини неповнолітніх показує, що   26 % підлітків, вчинивших злочин, мають одного або не мають зовсім батьків, 12 % батьків позбавлені своїх батьківських прав внаслідок зловживання алкоголем. Тому встановлені несприятливі умови морального формування особистості неповнолітнього має бути враховано судом при з¢ясуванні ступеню винуватості і відповідальності підлітка за вчинене суспільно небезпечне діяння.

З¢ясування наявності дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність є елементом предмету доказування по цій категорії справ. Згідно роз¢яснення Пленуму Верховного Суду України № 6 від 23 грудня 1983 року "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність " втягнення особи, яка не досягла вісімнадцяти років, у вчинення злочину предбачає певні дії дорослої особи, пов¢язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на неповнолітнього, вчинені з метою викликати у нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах [215, с. 246]. Узагальнення матеріалів кримінальних справ свідчить, що значна кількість злочинів скоюються неповнолітніми разом із дорослими і нерідко під їх активним впливом. У 2002 році за участю дорослих вчинила злочин третина (6489) засуджених неповнолітніх. За ст. 304 КК України до кримінальної відповідальності притягнуто 2646 осіб [266, с. 13]. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність полегшується декількома факторами. По-перше, підліток відчуває природний потяг до дорослих, затвержує свою самостійність. По-друге, підлітки звичайно схильні до наслідування дорослим [81, с. 57; 251, с. 77]. Кримінологічні дослідження показують, що підбурювання з боку дорослих осіб має місце в більш ніж 20-30% випадків [251, с. 77]. Виявлення цієї категорії дорослих під час провадження по кримінальним справам неповнолітніх має велике значення для індивідуалізації покарання, з¢ясування причин та умов, які сприяли скоєнню ним злочину, буде перешкоджати втягненню дорослим підбурювачем нових підлітків у злочинну діяльність. Слід зазначити, що згідно ч. 1 п.9 статті 67 нового КК України вчинення дорослим злочину з використанням малолітньої особи є обставиною, яка обтяжує покарання. Тому, якщо буде встановлено, що органи досудового слідства не прийняли усіх можливих заходів, спрямованих на виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули підлітків у злочинну діяльність, справа повинна бути повернена на додаткове розслідування.