"Адже не є таємницею, - зазначає А. А. Музика, - що до того часу між розкаянням, якого ми чекали від винуватого, і належним, доцільним реагуванням на це з боку органів кримінальної юстиції, існував певний правовий вакуум. Необхідність його усунення диктувалася життям. Багато з тих, хто доторкнувся до наркотиків чи навіть став систематично їх вживати, одержали законну можливість розкаятись і пройти, якщо потрібно, спеціальний курс лікування без застосування до них заходів кримінального впливу. Тут ми відкрито й гуманно пішли назустріч людському горю, відводячи від лиха тих, хто спіткнувся" [43, с. 226].

В умовах формування нових соціальних та економічних відносин КК України 1960 р. останніми роками змінювався та доповнювався, але в цілому мав серйозні вади і не відповідав повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права. Необхідність підготовки нового КК України була зумовлена передовсім тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази [44]. Такою законодавчою базою в боротьбі зі злочинністю передусім є Кримінальний кодекс. 5 квітня 2001 р. - перший кримінальний кодекс незалежної України. Отже, доходимо висновку, що заохочувальні норми здавна існували поряд із заборонними нормами, розвивались і вдосконалювалися протягом багатьох сторіч. Вони мають природну кримінально-правову основу, оскільки виникають та розвиваються в рамках основних заборонних правовідносин, але значною мірою трансформують останні, формуючи на їх базі позитивні, заохочувальні правовідносини між особою та державою, незалежно від її суспільно-політичного устрою.