• позитивну, в силу якої автор вправі здійснювати певні дії, тобто змінювати твір та дозволяти це робити іншим особам;

• негативну, на основі якої автор має право забороняти всім іншим особам здійснювати ці самі дії.

Коли ми говоримо про невідчужуваність особистих прав автора,meмаємо на увазі невідчужуваність позитивного елемента цих прав".

Трансформуючи це положення на можливість засновника підприємства зобов'язувати всіх своїх правонаступників не змінювати назви підприємства та його характерних рис, ми прийдемо до авторського глава у підприємницькій діяльності. Проблема підприємницького авторського права ще не порушувалася в юридичній літературі. Проте чи можеспадкодавець з цього приводу зобов'язувати спадкоємців - це питаннязалишається відкритим. Здається, що спадкоємець не може не виконувати таке розпорядження спадкодавця, якщо воно наведене у заповідальному відказі. При цьому таке розпорядження заповідача важко назвати неправомірним через те, що воно не обмежує матеріальних прав спадкоємців, які вони отримають від спадкодавця, а лише обмежить їх не майнові права, тому це положення, на наш погляд, може застосовуватися на практиці.

Тепер повернемося до аналізу поставленого на початку цього підрозділу : завдання і визначимо, до якої галузі права належить питання щодо спадкування

корпоративних прав. Його можна вважати складним не тому, що в законодавстві не сформовано концептуальних способів його вирішення. Одна з проблем, на думку автора, закладена у штучному розмежуванні галузей права на цивільне та господарське, а останнім часом - і на комерційне та підприємницьке право.

Так, В.К. Мамутов класично окреслив сутність господарського права: "Сутність господарського права визначається тими завданнями, які воно покликане вирішувати у суспільстві. Завдання господарського правасистемне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі". Тобто це положення визначає, що межі господарського права зумовлені всіма відносинами, які виникають при здійсненні господарської діяльності. Тому автор концепції обмежує правовідносини виконанням цієї функції як юридичними, так і фізичними особами, які визначаються суб'єктами господарювання. Тобто принципові і потенційно спірні питання щодо виходу учасника, наприклад, з товариства, спадкування частки померлого учасника товариства залишаються поза межами господарського права. З цією концепцією можна погодитися, оскільки приватноправові інтереси кожного учасника корпоративного підприємства не повинні впливати на діяльність підприємства, а мають визначатися Цивільним кодексом, який регламентує цивільні права громадян також у галузі підприємницької діяльності. Тут можна навести безліч сучасних концепцій і інших авторів, які витоки такого поділу шукають у розмежуванні права на приватне або публічне.

Тому, на нашу думку, визначення корпоративного права окремого суб'єкта мало бути сформульоване саме у Цивільному кодексі, який названо основним актом цивільного законодавства України (ч. 2 ст. 4 ЦК). При ньому поняття "корпоративне право" належить до цивільних прав громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, а не до господарських відносин. Тому є зрозумілою наукова полеміка, яка розгорнулася на сторінках юридичних видань перед прийняттям і розробкою ГК та ЦК.

Спроби інших науковців виокремити з господарського права специфічні складові частини є цікавими з наукової точки зору, а тому вважаємо доцільним їх проаналізувати. Так, Л.В. Ніколаєва зазначає: "Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права - господарського права". З цим важко погодитися, оскільки така позиція не проводить розмежування між наукою та законодавством і фактично їх прирівнює. Як відомо, предмет господарського права сформовано давно і ця галузь права існувала без кодифікації в окремому кодексі, а з приводу доцільності створення спеціального кодексу існують різні погляди науковців і, зокрема, такі, які не виправдовують його створення. Споконвічно кодекси задумувалися для врегулювання різних відносин: Цивільний - для приватноправових, а Господарський - публічно-правових. І в цьому вбачалася логіка. "Але, прийнявши Господарський кодекс, що вторгся в сферу приватноправового регулювання, законодавець нівелював усі досягнення Цивільного кодексу", - вважає вчений-цивіліст Я.М. Шевченко. Між двома кодифікаціями існує глибока колізія. Так, Цивільний кодекс - про європейський, він орієнтований на ринкові відносини. Водночас як Господарський кодекс пропонує повернутися до адміністративно-командного регулювання у сфері господарської діяльності і ставить хрест на товарно-грошових відносинах. Наталя Кузнецова пояснила, що Господарський кодекс не дотягує до "Іехspecilis", як це визначено в самому документі. На думку ж Анатолія Довгерта, Господарський кодекс - "це навіть не кодекс", він складається на 2/3 із бланкетних норм, що відсилають до норм інших законів. Про співвідношення Цивільного і Господарського кодексів і говорити не доводиться, оскільки вони суперечать один одному: від концепції до визначення термінів. Наприклад, вони визначають різні види юридичних осіб. З Господарського кодексу вилучені норми, що регулюють договори постачання, контрактації та інші, закріплені в Цивільному кодексі".

Вважаємо, що критичні, зауваження мають під собою певне підґрунтя, але вони зумовлені створенням цих кодексів різними робочими групами, а тому їх недосконалість зумовлена звичним браком законотворчої техніки та неузгодженістю у діяльності цих робочих груп. Автор вважає, що існування двох кодексів потенційно краще ніж одного, оскільки така конкретизація правовідносин зробить їх більш прозорими та прогнозованими, Проте які норми слід було включати до конкретного кодексу - це питання залежить до компетенції досвідчених фахівців, які займалися їх створенням і визначали необхідність створення ГК.

Однак поставимо питання під іншим кутом зору: а чи доцільно виділяла: з господарського права підприємницьке право як комплексну підгалузь права? Зокрема, автори визначають, що підприємницьке право утворилося фактично на базі цивільного і адміністративного права та відрізняється від інших видів діяльності, оскільки має на меті отримання прибутки Виділення відносно самостійних об'єктів для дослідження дає можливістьбільш ґрунтовно сприйняти невеликі обсяги інформації - це положення об'єктивне, але коли ми говоримо про підприємницьке право як власну діяльність, здійснювану з метою отримання прибутку, то саме отримання прибутку та його подальша доля й має цікавити дослідника. Оскільки у змісті навчального посібника не наведено кардинальні принципи обмежування підприємницького права від господарського, зокрема дозазірні відносини висвітлюються без акценту на підприємницькій діяльності, то неважко зрозуміти, що така підгалузь господарського права не мас до останнього часу самостійного предмета дослідження. Крім того, автори зазначали про першоджерела підприємницького права, у тому числі в межах адміністративного права, але не прослідкували цього впливу на власне підприємницьке право.

Інші автори значну увагу приділяють саме комерційному праву під яким у розширеному змісті розуміють виробничий аспект підприємництва, тому систематизують не тільки загально правові засади підприємницької діяльності, а й державне регулювання підприємництва. Тому писання ставиться про можливість і доцільність систематизації інформації, а не про створення певних галузей права.

Автор не вважає можливим говорити про необхідність створення нової галузі права або окремого його інституту з назвою "спадкування корпоративних прав", оскільки така систематизація інформації не може вважатися самостійною і буде базуватися на певних джерелах корпоративного та спадкового права.

Здається, що подальше дослідження спадкових прав, пов'язаних з аварським та корпоративними правами, не тільки доцільне, а й необхідне. Такі дослідження мають привести до більшої розвиненості спадкового права та сприятимуть гарантуванню прав та інтересів спадкоємців та спадкодавців.

У Російській Федерації створено навіть Інститут корпоративного права та управління, який має займатися такими проблемами:

• експертний аналіз якості корпоративного управління найбільших російських компаній;

• рейтингова оцінка компаній відповідно до практики корпоративного управління;

• консультування російських і закордонних інвесторів, компаній і професійних учасників ринку цінних паперів щодо різноманітних аспектів корпоративного управління, у тому числі щодо реструктуризації компаній.

Але ця організація за своєю суттю розрахована на те, щоб вирішувати питання захисту інвестицій та прав підприємств у відносинах з державними установами, які здійснюватимуть контроль за їх діяльністю, про що можна зробити висновок, переглянувши не тільки напрями їх діяльності, а й матеріали на сайті. Аналогічна

організація за змістом і характером діяльності існує і в Україні, про що можна довідатися лише з юридичних джерел. "Директор Центру розвитку корпоративного управління при Міжнародному інституті бізнесу Олександр Окунєв розповів про роль наглядової ради вAT. Дослідження, проведені інститутом, свідчать, що сьогодні ради AT схожі скоріше на весільних генералів, ніж на охоронців інтересів власників. Про перспективи прийняття закону "Про акціонерні товариства" проінформувала заступник начальника управління по розвитку законодавства ГКЦБФР Олена Табала. Як виявилося, перспективи ці дуже слабкі. Сам проект близько 7 років удосконалюється, однак ніяк не може пройти навіть перше читання в парламенті, хоча він дуже важливий сам по собі, оскільки містить вагомі гарантії захисту прав акціонерів".

Але, як свідчать юридичні джерела, межі корпоративних прав, зокрема при їх спадкуванні, практично залишилися не дослідженими науковцями, що зумовлюватиме проблемність захисту прав учасників підприємств та їх правонаступників.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу спроба деяких російських вчених визначити складові частини корпоративних прав і розмежувати їх за певним критерієм на майнові та немайнові права. Так, до основних майнових корпоративних прав російські вчені Белов В.А. та Пестерева Є.В. відносять:

1. Право на участь у розподілі прибутку;

2. Право на ліквідаційну вартість;

3. Переважне право надбання права (частки) участі;

4. Право акціонера вимагати у товариства викупу належних йому акцій і право учасника ТОВ вийти з його складу.

До немайнових прав ними віднесено:

1. Право на участь в управлінні товариством;

2.Право на отримання інформації про діяльність товариства та на ознайомлення з його документацією. Слід відзначити, що вони сформулювали і корпоративні обов'язки:

1.    Обов'язок оплати акції (частки);

2.    Обов'язок нерозголошення інформації.

Звернемо увагу, що ці права у законодавстві України є конкретизованішими, хоча теоретичні концепції вчених мають бути більш виваженими. Головне, що ці питання авторами виділяються і висвітлюються, що проте є позитивним явищем.

Але на цьому етапі дослідження наголосимо, що спадкування здійснюються тільки щодо майнових прав спадкодавця, а щодо немайнових прав спадкодавця можна говорити про правонаступництво як більш широке поняття. Ця концепція відповідатиме найбільш широкому принципу, що для участі у корпоративному підприємстві треба отримати згоду інших