Для правильного сприйняття корпоративних прав треба точно і конкретно визначити той об'єкт, щодо якого виникають права в учасників підприємства. У цьому підрозділі говоритимемо про підприємства, участь у аких зумовлює виникнення корпоративних прав, акцентуємо увагу на особливостях підприємств, властивих усім підприємствам, та на самому понятті "підприємство".

Слід зазначити, що це питання не нове і розглядалося багатьма авторами, але досі єдиної концепції не існує, навіть окремі дослідження, присвячені цій темі, відрізняються деякою фрагментарністю. Наприклад, останнє фундаментальне дослідження форм юридичних осіб включає розділ Поняття та організаційно-правові форми підприємств", але на запитання - що таке підприємство? - остаточної відповіді не дає. Тим більше, кози постає питання про різні форми організації підприємств, слід акцентувати увагу саме на особливостях створення тих чи інших підприємств у давній організаційній формі.

О.М. Вінник, говорячи про необхідність удосконалення Закону "Про підприємства в Україні", наголошувала на тому, що у визначенні підприємства має враховуватися складність цього явища, а саме: економічна, соціальна і юридична природа підприємства. Економічну природу підприємства становить цілісний майновий комплекс, на базі якого забезпечується виробництво визначеної продукції (виконання робіт, надання послуг); соціальною основою підприємства є колектив його працівників, що забезпечує експлуатацію цілісного майнового комплексу підприємства і виробництво відповідної продукції: а юридична природа підприємства - це сукупність прав і обов'язків, необхідних підприємству для виробництва і реалізації товарної продукції43. Але Кучеренко І.М. заперечує позицію Вінник О.М.: "Таким чином, вона визначає підприємство як основну ланку економіки, безпосереднього товаровиробника і суб'єкта господарських відносин, що силами колективу своїх працівників здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (або задоволення інших нестатків власника майна підприємства) ні базі цілісного майнового комплексу, закріпленого за підприємством на визначеному правовому титулі (як правило, праві власності, але не виключається застосування похідних від права власності правових режимів - права повного господарського ведення і права оперативного управління, а також на підстав: договору оренди). Таке визначення поняття підприємства не відображає йог: особливостей як самостійної організаційно-правової форми, і, головне, не дає відповіді щодо визначення об'єкта права власності засновника (власника), яке дає підставу для виділення підприємства як окремої організаційно-правової форми підприємницьких видів юридичних осіб". Автор же вважає, що широкий погляд на правову природу підприємства, запропонований Вінник О.М.. саме з позицій економічних, соціальних і юридичних дасть можливість глибше зрозуміти його суть. При цьому автором наголошується, що у такому підході акценти зроблено правильно, оскільки правова природа підприємства може узагальнено аналізуватися з позиції права. Так, економічні показники підприємства залежать від податків, які підприємство зобов'язане сплачувати се результатами своєї діяльності, а також правом визначаються умови соціального забезпечення працівників підприємства.

Водночас спроби авторів знайти відповідь у Конституції України на всі важливі запитання - це фетишизація основного Закону України. "Стаття 93 ГК виділяє такі види підприємств колективної форми власності: виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємств: громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Але цієї форми власності не

існує ні в Конституції України, ні в ЦК України і це суперечить концепції визначення речових прав у ЦК. Але ці підприємства існують на практиці, тому відповідно до наведеної позиції  виходить, що треба говорити про анулювання цієї форми організації підприємницької діяльності. Водночас згідно з принципом цивільного права - свободи договору, обмежувати права засновників не можна.

Отже, як бачимо, існують істотні проблеми при формуванні певного уявлення про підприємство і його роль у цивільних правовідносинах.

Заналізу чинного законодавства в Україні можна дійти висновку, що термін"підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів справа. Відповідно до ст. 1 Закону "Про підприємства", який втратив чинністьу зв'язку з прийняттям ГК, підприємство вважалося самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному випадку підприємство було визнано суб'єктом права. За цим самим Законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5); підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9); власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Ця концепція була запозичена з ЦК 1963 р., в якому поняття "підприємство" вживалося переважно у розумінні суб'єкта цивільного права зі статусом юридичної особи. Певну однозначність у розуміння змісту поняття підприємство" вніс ЦК 2004 р., у ст. 191 якого записано: "Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності", до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Такої самої позиції дотримуються й інші українські автори.

Але з таким визначенням важко однозначно погодитися хоча б тому, що торговельна марка або інше позначення входять до складу об'єкта нерухомості, ним не передбачається можливість використовувати виробничі потужності цілісного майнового комплексу. Тобто у цьому визначенні пропонується сприймати підприємство статично, як об'єкт нерухомості, але таке ототожнення буде породжувати на практиці певні ускладнення щодо можливості здачі в оренду не тільки приміщень підприємства, які є нерухомістю, але і обладнання для виготовлення певних видів речей. Будь-яке підприємство не здатне існувати у статиці, оскільки відсутність діяльності підприємства свідчить про його збитковість. Так, якщо підприємство не працює, то, незважаючи на цей фактор, воно зобов'язане виплачувати лопатки за землю, на якій розташовані об'єкти нерухомості, тощо. Отже, зупинення виробництва - це перший крок до "смерті" підприємства.

Автор погоджується з позицією Я.М. Шевченко, що у цивільному праві підприємство не може бути суб'єктом правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин - юридична особа48. Таке положення зумовлене тим, що поняття "підприємство" є узагальнюючим поняттям, яке при спробі його персоніфікувати неодмінно буде характеризуватися за такими ознаками: самостійний баланс, включаючи відокремлене і належне йому майно, рахунки в установах банків, печатка зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, торговельна марка, зареєстрована на певну юридичну особу, тощо.

У статті 62 ГК підприємство визнається як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами, для задоволення суспільних та особистих потреб. Крім того, у ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні та ін.), а також їхні організаційно-правові форми. Отже, підприємство вважається самостійним суб'єктом, хоча й у цьому визначенні встановлено види підприємств, тому навіть буквально у законодавстві мова йде про правовий зміст поняття "підприємство" як узагальнюючий термін для певних видів підприємств.

Водночас теоретики визнають за юридичною особою лише такі характерні особливості: 1) державна реєстрація; 2) самостійна участь у цивільному обороті; 3) майнова відокремленість; 4) самостійна майнова відповідальність. Така мінімальна характеристика юридичної особи порівняно з підприємствами свідчить про те, що ознаки юридичної особи беруться вченими з мінімізованих вимог, встановлених у законодавстві для реєстрації юридичної особи. Автор вважає, що юридична особа уособлює в собі підприємство і навіть здатна забезпечувати діяльність декількох підприємств як щодо самостійних єдиних майнових комплексів, так і не пов'язаних спільними виробничими напрямами діяльності.

Зокрема, автор вважає можливим розглянути діяльність юридичної особи по виготовленню друкованої продукції та відносно самостійну видавничу діяльність. Це положення стане зрозумілим, коли ми його розглянемо у контексті неможливості завантаження друкарського обладнання продукцією лише цього видавництва, оскільки у такому випадку юридична особа дбатиме про отримання замовлень з інших джерел, а не замикатися на власній інформаційній продукції. Отже, друкарська та видавнича діяльність - це комплексна діяльність юридичної особи, але така комплексність є умовною. оскільки залежить від багатьох чинників. При цьому юридичній особі можуть належати й зовсім різні виробничі потужності, наприклад, з виробництва ляльок та тролейбусів. Закон не обмежує напрями діяльності юридичної особи, а зобов'язує лише належним чином їх зареєструвати.

Стереотип нашого уявлення про підприємства закладено з дитинства, навіть з букваря, коли дитину вчили, що підприємство - це обов'язково велика територія, огороджена парканом, де знаходяться будівлі, у яких виготовляються різні господарські або військові речі. Порівняємо дві цитати з одного видання. Перша: "Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути обєктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону про оренду об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство як єдине ціле виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем  є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до ч. 1 ст. 4 гам то Закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними пленерними комунікаціями та системою енергопостачання". Друга: "Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів - також щодо ціліснихмайнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. ...Таким чином, коли підприємство передає в аренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди - як майновий комплекс".

Як бачимо, той самий термін "підприємство" пропонується застосовуватиз різним значенням. Автор же вважає, що така практика призводитиме до істотних помилок. Не можна говорити про підприємство і ототожнювати його лише з цілісним майновим комплексом. Іноді застосування юридичної термінології дивує своєю недосконалістю, наприклад, коли говорить, що футболіста здали в оренду. Як можна здати в оренду суб'єкта право відносин, а не певний об'єкт?