Питання щодо спадкування корпоративних прав до останнього часу не викликало значної уваги з боку науковців. "У чинному законодавстві існує досить протиріч і прогалин у регулюванні корпоративних відносин. І проблемою залишається не тільки реалізація самих корпоративних прав, але і їхній перехід від однієї особи до іншої, у тому числі й у порядку спадкування".

Так, окремі автори займалися цією проблематикою, але фрагментарно висвітлювали лише окремі варіанти спадкування як особливої форми переходу права власності на підприємство до інших осіб або лише у загальних рисах його розкривали. Така неувага з боку науковців стане зрозумілою, якщо зважити на загальний строк становлення підприємницького права як галузі, а також те положення, що розглядуване питання знаходиться на межі одного із інститутів цивільного права, а саме: спадкового та господарського права або підприємницького чи комерційного права.

Приблизно такий стан розвитку спадкування наслідків підприємницької діяльності властивий, фактично, і російській правовій науці. Так, у РФ вчені розглядають історію розвитку спадкування підприємств та питання спадкування лише підприємств як майнових комплексів, але до останнього часу вчені істотно не наблизилися до тлумачення особливостей спадкування саме корпоративних прав з урахуванням особливостей спадкуванняокремих видів підприємств. Слід також зазначити, що російські вчені аналізують питання не тільки спадкування за законодавством однієї країни, а й досліджують особливості спадкування у міжнародному праві. Тобто, остаточна крапка у питанні можливості і доцільності спадкування саме корпоративних прав ще не поставлена.

Тому актуальність даного дослідження зумовлена тим, що розвиток підприємництва в Україні не підкріплений чіткістю законодавства щодо спадкування наслідків підприємницької діяльності. Це положення зумовлює необхідність підходити до вирішення цього питання з різних підстав, включаючи аналогію із законом та правом. Але насамперед слід сформулювати термінологію, на базі якої буде провадитися подальше дослідження.

При визначенні поняття "корпоративне право" спиратимемося на дефініцію, подану у провідному юридичному виданні України. Так, "корпоративнеправо" має такі значення:

1)     складова частина цивільного права, якою регулюються правовий статус, порядок утворення і діяльності акціонерних та інших господарських товариств і організацій (корпорацій);

2) система внутрішніх організаційних правил акціонерних та інших господарських товариств і організацій корпорацій. Ці правила визначаютьорганізаційну структуру корпорації, її трудовий розпорядок, преміювання тощо. Акти корпоративного права приймаються органами управління  корпорації: загальними зборами, радою директорів, правлінням, керівником акціонерного (господарського) товариства чи організації. Акти 
не повинні суперечити Конституції і законам держави. До порушників застосовуються санкції, зазначені в корпоративних актах. Можливий такожсудовий захист прав, встановлених актами корпоративного права.

При цьому Н.М. Онищенко рекомендує спеціальну літературу та фактично ототожнює корпоративне право з певною дисципліною, яка є складовою частиною цивільного права, а також вбачає у корпоративному праві порядок створення і регулювання діяльності корпоративних підприємств, Буквальне сприйняття корпоративного права при такому розкритті цього поняття втрачає свій правовий сенс, оскільки разом з наступним терміном "корпоративні права" втрачається логіка їх викладення в одному виданні. Так, "корпоративне право" вживається в однині і асоціюється з системою правил. Але таке трактування корпоративного права є досить поширеним І навіть знайшло місце на сторінках Інтернет: "Корпоративне право - це сукупність нормативних правових актів, що регулюють питання створення, діяльності та анулювання юридичних осіб";

3) водночас під поняттям "корпоративні права" пропонується розуміти - "право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку даної юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації згідно з чинним законодавством.

Тобто навіть синтаксично термін "корпоративні права" застосовується у множині, а відповідний йому - "право власності" - в однині. Отже, постає питання про конкретизацію саме особистого корпоративного права. З проведеного вище аналізу законодавства (попередній підрозділ), яке регламентує корпоративні права, можна зробити висновок про складові елементи корпоративного права окремого суб'єкта.

Так, автор вважає доцільним визначити, що корпоративні права складаються з майнових (матеріальних) та немайнових прав їх володільця. Тобто, трансформуючи раніше отримане поняття на предмет його застосування для спадкових правовідносин, треба говорити про те, що право на участь у товаристві складається з особистих немайнових прав, а тому може застосовуватися п. 1 ст. 1219 ЦК, за яким не входять до складу спадщини особисті немайнові права. Водночас п. 2 ст. 1219 ЦК право на участь у товариствах, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами, також не включається до складу спадщини, оскільки воно, як правило, вважається таким, що нерозривно пов'язане з особою спадкодавця.

Вчені коментують дану норму так. "Право на участь у товариствах і членство в об'єднаннях громадянка своєю природою не є невідчужуваним. Віднесення зазначених прав до числа тих, які не входять до складу спадщини, зумовлюється постійним розвитком цивільного обороту, що вимагає наділення його учасників широким колом прав. ...На відміну від товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства, де їх учасники мають зобов'язальні права на частку у майні товариства (право вимоги її при ліквідації товариства, у разі виходу з його складу), у акціонерних товариствах їх учасникові (акціонерові) належить право власності на акцію як документ, що підтверджує членство цієї особи в акціонерному товаристві. Отже, обов'язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціонера є придбання ним права власності на акцію". Даний коментар не дає чітких критеріїв для встановлення неможливості спадкування корпоративного права та права на участь у товариствах. Взагалі словосполучення "спадкоємець-акціонер" є некоректним, оскільки особа може бути спадкоємцем і у подальшому акціонером, але вона не може загалом одночасно розглядатися у двох іпостасях, тим більше в контексті майбутнього вступу до акціонерного товариства.

Можна погодитися з іншими авторами, які вважають необхідним "право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщоінше не встановлене законом або їх установчими документами, сприйматиз урахуванням організаційних форм діяльності та умов статуту та установчого договору. Мається на увазі, що не можна це положення застосовувати до приватних підприємств, підприємницької діяльності без створення юридичної особи та відкритих акціонерних товариств, оскільки перші два види передбачають приватну власність і допускають заміну на іншого власника шляхом внесення відповідних змін у права власності, а участь у відкритих акціонерних товариствах зумовлюється законним володінням акцій, які можуть успадковуватися. Крім того, виходячи зі свободи договору про заснування товариств засновники вправі встановлювані допустимість

правонаступництва у правах на участь у товариствах. Зрозуміло, що виборні посади у товариствах не успадковуються разом з таким правом, оскільки вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця тощо". З цією концепцією загалом можна погодитися, але доцільно встановити, що корпоративні права і право участі у товаристві - це адекватні поняття. Наведені концепції слід вважати найпоширенішими, тобто загальноприйнятим сприйняттям права участі у товариствах.

На відміну від цієї концепції деякі автори вважають: "Тому смерть працівника, засновника, співвласника юридичної особи не спричиняє спадкування майна юридичної особи. Юридична особа продовжує існувати і після цього з виділенням спадкоємцям визначеної частки в майні. Вважаємо,

-що й у цьому випадку (смерть члена СФГ) мова повинна йти про виділення з цього майна частки померлого і її спадкуванні як за законом, так і за і за заповітом. Це асоціюється з тим, що юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за ним майном власника у відповідності зі своїм Статутом, тому що є суб'єктом права, а не об'єктом а суб'єкти не можуть бути предметом цивільно-правових угод. Іншими словами, особа, що веде СФГ, може розпорядитися майном цього господарства тільки відповідно волевиявленню самого СФГ". Продовжуючи тезу В. Чуйкової можна припустити, що селянське фермерське господарство існуватиме навіть у тому випадку, коли помре єдиний його засновник ї "юридична особа продовжуватиме існувати" лише тому, що вона не об'єкт, а суб'єкт цивільних правовідносин, але як автор собі це уявляє? 'Мабуть, формальне існування, тобто лише на паперових носіях, можна вважати існуванням юридичної особи. Ні, у такому випадку правонаступники померлого вправі вирішувати долю цього господарства - чи продавати його, чи продовжувати його діяльність шляхом перереєстрації прав на себе.

Іноді деякі автори фетишизують саме поняття "підприємство". Так, розглядаючи принципи продажу підприємства вони приходять до висновку: "З правової точки зору продаж майна приватного підприємства не приводить до зміни власника підприємства. Підприємство (суб'єкт права власності) і його майно (об'єкт права власності) не одне і те саме. Тому немає жодних підстав вважати новим власником підприємства покупця усього майна. Крім того, у разі продажу майна підприємства покупець повинен сплатити кошти підприємству, а не засновнику"22. Якщо продовжити цю концепцію, то виходитиме, що підприємство - це абсолютно самостійний суб'єкт цивільного права, який одночасно виступає у двох іпостасях як об'єкт правочину та суб'єкт права власності навіть без засновника, з чим важко погодитися. Навіть припускаючи, що засновники умовно необхідні лише для створення підприємства, а потім воно може існувати незалежно від їх волі, ми неодмінно прийдемо до висновку, що підприємство може існувати без керування зацікавленими у наслідках його діяльності осіб. Цей висновок за своєю суттю дуже походить на сприйняття підприємницької діяльності у часи Радянського Союзу, коли призначений "зверху" керівник управляв державною власністю. Як може отримувати кошти підприємство, якщо воно безпосередньо передається засновнику, який втрачає права на підприємство, а належна йому частина підприємства або воно у повному обсязі (для приватних підприємств) є об'єктом цієї угоди? Передані покупцем кошти навіть не потрапляють на баланс підприємства і не можуть вважатися належними підприємству. Отже, поставлене запитання є риторичним, відповідь на нього вважається абсолютно зрозумілою і очевидною.

Дійсно, законодавство наділяє підприємство певними правовими властивостями: дієздатністю та правоздатністю. Але сприймати підприємство суб'єктом цивільного права необхідно у певному контексті, на наш погляд, подвійно. Якщо людина не може вважатися об'єктом чиїхось прав, тс дуалізм сприйняття підприємства полягає в тому, що воно має одночасне тлумачитися як:

1)    суб'єкт цивільного і господарського права;

2)    об'єкт корпоративних та інших прав і обов'язків певних суб'єктів.