Оскільки процес спадкування корпоративних прав здійснюється у нотаріальному порядку, доцільно звернути увагу на те, що ні в Законі України "Про нотаріат", ні в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України жодного слова не сказано про корпоративне право, а тому практично жоден нотаріус не здатен правомірно оформити перехід корпоративного права як комплексної правомочності від спадкодавця до його правонаступників. Однак законодавством не заборонено передавати такі права спадкоємцям, тому потенційно такий перехід є можливим і реальним.

Спроба сформулювати корпоративні права як певну правомочність робиться у главі 18 ГК, а саме у ст. 167 цього нормативного акта встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Отже, у цьому визначенні зафіксовано, хто вважається власником корпоративного права, визначено основне право власника - отримання прибутку (дивідендів), регламентовано передумови для встановлення інших прав власника - закон та статутні документи. Звертає на себе увагу й те, що слова "корпоративні права" вжито у цій нормі лише у множині, а також вони тлумачаться як "правомочності". Акцентуємо також увагу, що різні за своїм правовим значенням правомочності особи складають узагальнене поняття "корпоративні права", але не конкретизовано того переліку, який має складати це узагальнене поняття.

При цьому певною непослідовністю відрізняється термінологічна база ГК, оскільки поняття "корпоративні права" до його розкриття у ст. 167 ГК зустрічається у Кодексі й раніше, зокрема у статтях 63, 135, тобто без посилання на ст. 163 ГК вони мають бути незрозумілими пересічним громадянам, які досліджуватимуть Господарський кодекс послідовно.

Порівняємо поняття "володілець корпоративних прав" з поняттям "підприємець", тобто з'ясуємо чи можна вважати їх тотожними, чи ні. Практично одразу авторами ГК обумовлено, що володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, але чи можна загалом погодитися з цією тезою. Тобто не визначене конкретно поняття "корпоративні глава" має відрізнятися від поняття "підприємець", але ці поняття складаються з окремих правомочностей, які можуть бути однаковими. Так, за -.. 2 ст. З ГК господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність). Але ж у ст. 167 ГК чітко встановлено, що корпоративне право пов'язане з "...отриманням певної частки прибутку (дивідендів) даної організації", а тому виникає певна неузгодженість окремих понять лише у частині здійснення господарської діяльності, яку може виконувати й володілець корпоративного права.

Наприклад, у повних товариствах учаснику може належати право виконувати господарську діяльність від імені товариства. Але за нормами законодавства така особа не може вважатися підприємцем, що не відповідає характеру здійснюваної діяльності. На цій підставі можна припустити, що підприємець - це не праця, оскільки формальною ознакою трудової діяльності є наявність трудової книжки, підприємець - це навіть не директор підприємства, а за статусом вища особа, яка контролює діяльність всього підприємства, визначає напрями його розвитку і забезпечує його діяльність матеріально. Тому необхідно сприймати таку діяльність у новому змісті і визначати підприємця як самозайняту особу, але не тільки з приводу оподаткування, а й для інших випадків. Якщо у главі 18 ГК далі йдеться про корпоративне право держави, то тут є підстави погодитися, адже держава в силу її функцій не може розцінюватися як суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки держава лише через уповноважених осіб може стати володільцем корпоративних прав (глава 18 ГК), тому ця теза є злитком справедливою. Крім того, держава своєю метою не може ставити отримання прибутку, оскільки її діяльність підпорядковується певним завданням - наповненню бюджету і задоволенню потреб суспільства. Держава може накопичити певні резерви, але знов-таки в інтересах суспільства, а не для створення надлишків.

З урахуванням іншої норми ГК можна прийти до певних висновків, які стосуються необхідності виділення і конкретизації такого поняття, як корпоративне право. Крім того, закладаючи базові поняття, автори ЦК не встановили значення цього терміна. Виходить, що воно цілком може вважатися таким, що узгоджує тільки господарську діяльність. З вищезазначеного випливає, що корпоративне право - це не підприємницьке і стосується окремого суб'єкта, отже, має належати до приватних (суб'єктивний і прав, тобто регламентуватися нормами ЦК. Більше того, основи створення господарських підприємств - це положення, що регламентовані в:тмами ЦК. Виходячи з того, що корпоративне право пов'язане з матеріальним правом певного суб'єкта, можна стверджувати, що матеріальна "спина корпоративного права - право на отримання прибутку (дивідендів) - може і повинне успадковуватися.

Зрештою, дивує положення про те, що главу 18 ГК розміщено саме у Господарському кодексі. Більше того, за своїм змістом глава 18 ГК присвячена корпоративним правам держави, а не всіх можливих володільців корпоративних прав. Тому доцільно й у назву глави 18 ГК включити конкретизуючу ознаку - корпоративне право держави.

Порівнявши поняття "корпоративне право" з близьким за значенням поняттям "корпоративне підприємство", бачимо істотні розбіжності у його змісті і змісті поняття " корпоративне право ". Ці поняття близькі за значенням, оскільки зумовлюють взаємозв'язок між створенням підприємства на певних засадах та правами у цьому підприємстві певних осіб.

За частиною 5 ст. 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Порівняємо ці поняття як спільні та виявимо їх розбіжності:

• головною ознакою ст. 63 ГК є те, що в ній, на відміну від корпоративного права (ст. 167 ГК), йдеться про отримання доходу, а не прибутку (дивідендів), а також ризиків підприємства;

• у статті 167 ГК регламентовано лише частку у статутному фонді (майні < господарської організації, а у ст. 63 ГК допускається можливість участі у створенні підприємства на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);

• у статті 63 ГК відмежовано питання про управління майном підприємства як корпоративне право, а ст. 167 ГК об'єднує сукупність таких правомочностей:

1) управління господарською організацією;

2) отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону;

3)інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 
З наведеного вище можна зробити висновок, що корпоративні права у

ГК не мають чіткого визначення, а також не узгоджені з іншими нормами цього Кодексу.

На цій стадії дослідження та з урахуванням вищезазначеного положєння, що володільцем корпоративного права може бути держава, пропонується уточнити зміст поняття "корпоративне право" і викласти його у ст. 167 ГК у такій редакції: "Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки доходу даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами". При цьому ст. 63 ГК пропонується уточнити і, отже, узгодити зі ст. 167 ГК таким чином: "...діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) у статутному фонді господарської організації, на основі їх корпоративних прав, а також через органи, що ними створюються".

Такий взаємозв'язок норм ГК дозволить більш чітко сприймати окремі поняття та їх сукупність. Зокрема, автором пропонується виключити зі ст. 63 ГК правомочності засновників щодо їх спільного управління справами та участі у розподілі доходів, оскільки це положення визначено у ст. 167 ГК.

Крім того, у ст. 167 ГК не встановлено вичерпний перелік правомочностей, які складають суть корпоративного права. З одного боку, невичерпне трактування у ГК змісту поняття "корпоративне право" є негативним, оскільки не дає змоги встановити повноваження власника корпоративного права. З іншого боку, можна зрозуміти витоки такої регламентації корпоративного права. Це положення безпосередньо пов'язане з визначальним принципом цивільного права - свободою договору. Саме в установчому договорі між засновниками підприємства встановлюються права і обов'язки майбутніх володільців корпоративних прав, а тому для обмеження свободи їх вибору немає достатніх підстав.

Взагалі, поняття "корпоративне право" нагадує поняття "корпорація", під яким за ч. З ст. 120 ГК мається на увазі: "... договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень нейтралізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації". Але, незважаючи на спільний умовний корінь і "корпор", на об'єднання підприємств не поширюється поняття "корпоративне право". Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що підприємства, які утворили корпорацію, не можуть зазначати про свої правомочності як корпоративні, а визначення їх правомочностей має називатися, на нашу думку, як корпораційне.

Водночас спільного терміна для правомочностей об'єднань підприємств (асоціація, корпорація, консорціум, концерн) не існує. Хоча й самі назви об"єднань підприємств мають умовний характер, оскільки у ст. 120 ГК йдеться, що державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо). Тому термінологічна база Господарського кодексу мала створюватися з урахуванням усіх суб'єктів господарської діяльності: асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів, а також узгоджуватися з положеннями ЦК. Для відокремлення окремих понять пропонується закріпити за поняттям "корпораційне право" - право окремого суб'єкта на управління діяльністю корпорації та отримання доходів віднаслідків діяльності корпорації, до складу якої входять юридичні особи комерційного характеру.