Деякі автори ставлять під сумнів можливість притягнення до матеріальної відповідальності правопорушників учасниками товариств. "В Україні питанню відповідальності органів перед товариством присвячено лишеч. 4 ст. 23 Закону України "Про господарські товариства". Згідно  з нею посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України. Це означає, що потрібно застосовувати норми про матеріальну відповідальність, визначені трудовим законодавством, які явно не захищають інтереси юридичної особи. Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника".

        Практика свідчить про інше. Зокрема, що на директора товариства (підприємства), з урахуванням завданої шкоди, яка може визначатися за результатами бухгалтерської і незалежної аудиторської перевірки або за висновками судової експертизи, може покладатися матеріальна відповідальність. Процедура накладення матеріального стягнення передбачає  розгляд  питання на загальних зборах учасників товариства і прийняття відповідного рішення, що зумовлюється статутом підприємства та установчим договором. Кодексом законів про працю зумовлено, що відповідальність працівника в обмеженому обсязі має наставати лише у тому випадку, коли вона виникла при виконанні останнім своїх трудових обов'язків, але не при користуванні наданими йому правами. Тому буквально: працівник зі складу керівництва підприємства, який завдав шкоди при укладенні договорів з контрагентами, що є найбільш поширеним випадком завдання шкоди підприємствам, повинен нести повну матеріальну відповідальність не за неналежне виконання обов'язків згідно з нормами Кодексу законів про працю, а нести повну майнову відповідальність за неналежне користування наданими йому підприємством (засновниками) правами згідно з нормами Цивільного кодексу.