Інший підхід до визначення корпоративного права можна здійснити з "налізу глави 14 ГК, в ч. З ст. 135 якої робиться посилання на корпоративне право, а саме: "Власник має право здійснювати організаційно-установчі  повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів". Така редакція норми закону словом "також" свідчить про те, що організаційно-установчі повноваження власника певним чином відокремлюються від корпоративних прав. Автор сприймає наведену фразу як можливість корпоративного права породжувати організаційно-установчі повноваження, але, як зазначалося вище, зміст корпоративного права конкретно не визначено, тому застосування нового терміна "організаційно-установчі повноваження" лише ускладнює сприйняття поняття "корпоративні права".

Вважається доцільним проаналізувати повноваження власника, оскільки він може розцінюватися як засновник корпоративного підприємства (ч. 5 ст. 63 ГК) та одночасно як особа, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації (ст. 167 ГК), тобто учасник підприємства та юридичної особи.

Припустимо, що на момент створення юридичної особи громадянин вносить до її статутного фонду належне йому майно. З моменту передачі такого майна і при реєстрації юридичної особи він лише формально втрачає свої права на майно, оскільки його право й може трансформуватися у грошову компенсацію, але громадянин з моменту реєстрації набуває статус спочатку засновника підприємства, а потім і його учасника. Зазвичай, коли діяльність підприємства триває значний проміжок часу, то засновник підприємства практично нічим не відрізняється від учасників, які отримали корпоративні права на підприємство у подальшому. Характерною особливістю засновника підприємства може вважатися лише той статутний внесок, який було внесено засновником при створенні підприємства, з якого почалася його діяльність. Наприклад, лише авторське право або інший об'єкт, який не міг бути використаний у повній мірі підприємством і мав залишатися невідчужуваним протягом його діяльності. Зокрема, якщо засновник вніс до статутного фонду підприємства значну кількість товару за певною ціною, з продажу якого мала початися діяльність підприємства, то, зрозуміло, що внесок засновника має рахуватися у грошовому еквіваленті, якщо весь товар було продано. Тому автор вважає, що поняття "засновник підприємства, який вніс до статутного фонду підприємства певні об'єкти, які не могли бути "спожиті" підприємством", має отримувати спеціальний статус "засновника", який доцільно окремо регламентувати у законодавстві з метою охорони і захисту прав такого суб'єкта від можливого правопорушення. Суб'єктивному праву засновника має відповідати обов'язок підприємства не відчужувати або іншим чином не пошкоджувати об'єкт права власності засновника, а після припинення діяльності підприємства або припинення участі в ньому засновника повернути цей об'єкт йому або його правонаступникам. Але це право на об'єкт слід вважати не корпоративним, а зовнішнім" щодо підприємства. Зрозуміло, що засновник може контролювати використання об'єкта своєї власності або йому може бути доручено підприємством використання такого об'єкта, тоді засновник отримає корпоративне право на управління певним об'єктом і одночасно певний обов'язок, що може бути обумовлено і який доцільно зазначити в установчому договорі, а також раціонально підтвердити в акті про передачу підприємству такого об'єкта.

Отже, корпоративні права висвітлюються з різних позицій, а тому всі вони мають бути такими, що взаємодоповнюють та розкривають той самий термін, а не протистоять одне одному.

На цій підставі робимо висновок, що в ч. З ст. 135 ГК повноваження власника не має протиставлятися правомочностям володільця корпоративного права, оскільки ці ознаки властиві тому самому суб'єкту господарських відносин.

На підставі вищенаведеного і виходячи з положень ст. 135 ГК проаналізуймо, які саме права можуть складати зміст корпоративних прав:

1) визначати мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок прийняття ними рішень;

2)   порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання;

3) приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства;

4) закріплювати за створюваними підприємствами належне власнику майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління;

5) визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Отже, господарським законодавством встановлено основні повноваження власника, засновника підприємства, а також володільця корпоративних прав, але при встановленні цих повноважень одразу робиться уточнення, що наведений перелік не є вичерпним.

Аналогічні положення мають місце й у ЦК, зокрема господарські товариства регламентовано і у главі 8 ЦК. Так, у ст. 116 наведено перелік прав учасників господарського товариства:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Автор, зокрема, вважає, що виходячи зі свободи установчого договору всі зазначені повноваження мають конкретизуватися саме засновниками, а не  державними установами, що лише реєструють підприємство і одночасно волю його засновників.

Водночас ч. З ст. 88 ЦК встановлено, що в установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення мети, структура управління установою. Якщо вустановчому акті, який міститься у заповіті (виділено автором, оскільки до внесення 3 вересня 2005 р. змін у ЦК в цій нормі було зроблено помилку і нині йдеться про статут), відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію. Але це положення не може застосовуватися за аналогією.

Автор вважає доцільним розглянути це питання також в контексті прав перелічених осіб на майно заснованого підприємства, оскільки це положення не чітко сформульоване у наведених визначеннях. Отже, може скластися враження, що корпоративне право не стосується матеріального права на майно підприємства.

Зокрема, ст. 115 ЦК зазначає, що господарське товариство є власником:

1)    майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2)    продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3)    одержаних доходів;

4)іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. 
Отже, права учасників товариства не поширюються на зазначені види

майна. Але навіть поняття "дивіденди" товариства відрізняються від доходів лише тим, що трансформація доходів у дивіденди з правової точки зору відбувається формально, тобто на підставі рішення учасників.

Більше того, згідно з ч. 1 ст. 133 ГК основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Отож товариство може засновуватися не тільки на основі передачі йому права власності на окремі об'єкти, предмети. Отже, тут відчувається не досить повний виклад правових підстав передачі підприємству прав на майно, який має узгоджуватися з ч. 1 ст. 133 ГК.

Вважаємо, деякі норми, що регламентують права учасників, мають бути сформульовані більш коректно. Наприклад, наведене у ст. 100 ЦК речення навряд можна сприймати як закінчене: "Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі". У цьому реченні відсутнє визначальне положення, яке стосується відокремлення особистого немайнового права від іншої частини права участі у товаристві, яке необхідно сприймати як майнове. Тобто у цій нормі слід говорити про можливість відчуження повного права участі у товаристві, а також конкретних його складових частин. Водночас власник корпоративного права вправі передати свої повноваження іншій особі на підставі довіреності або договору доручення, наприклад, взяти участь у загальних зборах ТОВ. Це положення не може бути забороненим, оскільки учасники підприємства не повинні залежати від хвороби одного із учасників. Більше того, це право у ГК називається корпоративним.

З наведеного аналізу простежується, що ті самі положення, закладені в понятійному апараті підприємницької діяльності, регламентовано у різних нормативних актах і названо по-різному, з чим важко погодитися.

     Вважаємо, що понятійний апарат підприємницької діяльності, регламентований у законодавстві, повинен базуватися на чітко встановлених єдиних термінах. Наукова дискусія з приводу доцільності або неможливості існування двох кодексів - ГК та ЦК - має бути припинена і замінена на взаємний аналіз їхніх положень і удосконалення понятійного апарату. Можна погодитися з науковою позицією вченого-цивіліста А.С. Довгерта: " ...про не конструктивність ідеї господарського права і її матеріалізації у вигляді Господарського кодексу, відповідальність за прийняття якого взяли насебе депутати нинішнього скликання. Основний зміст цього документа складається з посилення державних начал в економіці України.  Природно, хочеться запитати у дбайливців суспільних інтересів, про яке таке посилення державного втручання в економіку може йти мова, коли в 2000 році Україна за підсумками рейтингу зайняла 133 місце за рівнем їкекономічної свободи, що на 17 пунктів нижче порівняно з минулим роком. Відзначене погіршення експерти пояснюють зниженням ефективності налогової політики, втручанням уряду в керування економікою, підвищеннямрівня фіскального тиску тощо". Але два нормативних акти вже існують, тому питання має стояти про удосконалення їх змісту.

Досі ми розглядали корпоративні права лише у спрощеному варіанті, коли йшлося про права засновника або учасника щодо окремого підприємства. Автор же вважає, що суб'єкти, яким належать корпоративні правамають знати, на що вони, в остаточному рахунку, мають право. Припустимо, громадянин є засновником певного підприємства поряд з іншими його засновниками, а потім це підприємство стало співзасновником іншого корпоративного підприємства або корпорації. То корпоративні права громадянина мають відповідним чином трансформуватися і поширюватися чи вони залишаться лише на рівні управління певним суб'єктом - господарською організацією (ст. 167 ГК)? Це положення жодним чином  не висвітлюється у законодавстві.

Виходить, що, регламентуючи корпоративні права, ми зробили лише і перший крок, але не створили прозорої та відповідної реальним обставинам схеми регламентації корпоративних прав. Свідченням тому є значна кількість публікацій, у яких мова іде про проблеми реалізації корпоративних прав.