Реалізація вимог по підтриманню громадської безпеки полягає в додержанні встановлених заборон та своєчасного здійснення заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників. Це забезпечується в процесі функціонування всіх структур суспільства (як державних, так і громадських). Порушення правил громадської безпеки тягне за собою адміністративну відповідальність. Накладення адміністративних стягнень нині відноситься до прерогативи державних органів, громадських організацій та посадових осіб, повноваження яких визначені законом. Вважаємо, що накладення  адміністративних стягнень має стати прерогативою лише суду (суддів) або уповноважених на те державних органів (посадових осіб), коло яких постійно має звужуватися. Особливо це стосується правопорушень, пов'язаних з громадською безпекою, правами та свободами громадян.

Таким чином, реалізація вимог громадської безпеки включає в себе дотримання, використання та застосування правових норм. Застосування норм права є складовою частиною їх дотримання та використання - однією з правових форм виконавчо-розпорядчої (управлінської) діяльності[29]. 

Громадська безпека як соціально-правова категорія є об'єктом конституційного регулювання. В. ст. 3 Конституції України записано: "Людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."[30].  На конституційний характер норм, що забезпечують громадську безпеку, звертають увагу вчені - юристи. Громадський порядок і безпека таким чином, мають розглядатися як широка категорія, що охоплює всю систему суспільних відносин, а як більш вузьке поняття пов'язується з відносинами в сфері адміністративно-політичної діяльності і побуту.

Громадська безпека нині розглядається як відносини, що регулюються як нормами права, так і нормами не правового характеру. Безумовно, що в правовій державі перевага має бути надана правопорядку та його охороні, громадська безпека забезпечується правовими нормами[31]. Саме в законності реалізується свобода людини змодельована в нормах права. Передбачені Конституцією різнобічні соціально-економічні, політичні та особисті права, свободи та обов'язки стають реальністю громадського життя в режимі діючого закону, інакше вони лишаються тільки намірами законодавчої влади. Усі ці фактори разом створюють правову основу реальної демократії, концентрують у собі всі позитивні властивості правового регулювання суспільних відносин, створюють громадський правопорядок і безпеку.

Правопорядок і безпека - це результат дії законності, реалізованої свободи учасників правовідносин. Вільне, а не насильне запровадження в життя прав, свобод та обов'язків людей забезпечує демократичний розвиток суспільства, реальний правопорядок, характерними рисами якого є: розподіл влад, здійснення принципу справедливості у громадському житті, гуманізм, рівність усіх перед законом, захист державою інтересів суб'єктів права, відповідальність держави перед своїми громадянами за порушення їх законних інтересів, відповідальність громадян перед державою за скоєні правопорушення та ін.

Охорона громадського порядку і безпеки потребує створення комплексу правових норм, котрі регулюють у сфері управлінської діяльності всю сукупність відносин як зовнішніх, так і внутріорганізаційних, вона також передбачає правове виховання громадян, роз'яснення їм їхніх конституційних прав та обов'язків, чинного законодавства, формування свідомого та сумлінного ставлення до законів[32].

 Практика застосування адміністративного законодавства при  проведенні масових громадсько-політичних заходів свідчить, що переважну більшість правоохоронних заходів складають притягнення осіб до адміністративної відповідальності за злісну непокору працівникам міліції та порушення порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій. Загрозу суспільній безпеці становлять масові заворушення, котрі за засобами їх здійснення спрямовані на підрив основ законності й правопорядку в державі. Від змісту, що вкладається в поняття "громадський порядок" та "громадська безпека" залежить їх підтримка суспільством, оскільки вони спрямовані на забезпечення життя, фізичного і морального здоров'я, прав і законних інтересів громадян, поваги до честі та гідності людини. На жаль, у чинному законодавстві та практиці його реалізації на різних рівнях є ще чимало недоліків, котрі слід наполегливо усувати, якщо держава насправді прагне створити гарантії правового захисту громадських інтересів². Наприклад, на наш погляд, вимагає адміністративного реагування з боку держави демонстрація та застосування нацистської (фашистської) атрибутики та символіки, порушення прав споживачів підприємцями та юридичними особами тощо.

Суто теоретичні питання законодавчого регулювання охорони громадської безпеки мають вихід на законотворчу практику та визначення державної політики у цій сфері.

Серед актів, що мають пряме відношення до цього питання, слід в першу чергу назвати: Декларацію про державний суверенітет України[33], Акт проголошення незалежності України[34] та Конституцію України[35]. Важливе місце в системі законодавчого забезпечення охорони громадської безпеки займають: закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Різноманітні форми джерел, що регулюють питання охорони громадської безпеки, пов'язані як з системою державних органів, що беруть участь у цій справі, так і з наявністю різних методів впливу, які використовуються в процесі управлінської діяльності. Забезпеченням громадської безпеки займаються практично всі державні структури. Верховна Рада Україна, як зазначалося раніше, визначає політику в сфері прав та свобод громадян в законах. Президент України згідно з Конституцією є гарантом прав і свобод людини і громадянина. Кабінет Міністрів України здійснює цю політику та забезпечує визначені в законах права і свободи. На захисті громадської безпеки (прав громадян) стоять судові органи, органи прокуратури. Охороною громадської безпеки займаються також органи служби безпеки, органи внутрішніх справ та інші державні органи та органи місцевого самоврядування. Завдання, принципи, права та обов'язки відповідних органів по забезпеченню громадської безпеки закріплюються в законах України, постановах Верховної Ради України, підзаконних нормативних актах органів влади. Що стосується діяльності конкретних органів та служб і напрямків їх роботи по забезпеченню громадської безпеки, то ці питання регулюються поряд з законодавством і відповідними відомчими нормативними актами (наказами, інструкціями) за умови їх прийняття у відповідності з Конституцією України, законами, указами, постановами  уряду.

Так, діяльність органів Служби безпеки України регулюється Законом України "Про службу безпеки України" від 25.03.1992 р.[36], органів внутрішніх справ - Законом "Про міліцію" від 20.12.1990 р.,[37] "Про війська внутрішньої та конвойної охорони" від 26.03.1992 р., [38] прикордонних військ - Законами "Про державний кордон України"[39] та "Про прикордонні війська України" від 04.11.1991 р[40].

 Функції державних органів по забезпеченню громадської безпеки проявляються і реалізуються в повсякденній діяльності при виконанні певних завдань, покладених на них. В цьому зв'язку правова система забезпечення громадської безпеки, центром якої є Конституція України, розвивається не лише на основі законів та інших актів, в яких встановлюється правовий статус конкретного органу виконавчої влади, а комплексом нормативно-правових актів різного ієрархічного рівня, що забезпечують нормативне регулювання діяльності як суб'єктів, так і об'єктів управління, їх взаємодію. Сюди включаються і обов'язки відповідних служб по наданню соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння в межах повноважень державним органам, юридичним особам у виконанні покладених на них законом обов'язків.

 До низки законів, що стосуються забезпечення та охорони громадської безпеки, відносяться також КУпАП, Закони України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 13.03.2000 р.[41], "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р.[42], , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.1993 р.,  "Про пожежну безпеку" від 17.12.1993 р.,[43] "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р.,[44] "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01.12.1994 р.[45], "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р.[46], "Про державну охорону органів державної влади України та їх посадових осіб" від 04.03.1998 р.[47], "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 р.[48].

Значна частина нормативних актів з питань забезпечення і охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю та інших приймається у вигляді постанов Верховної Ради України. Їх прикладом може бути Державна програма боротьби зі злочинністю від 30.01.1992р.[49], Концепція (основи державної політики) національної безпеки від 16.01.1997 р.[50], Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Президент України бере участь у регулюванні та забезпеченні громадської безпеки шляхом видання правових актів у вигляді указів і розпоряджень та здійснення контролю за їх виконанням. Указом Президента України від 10.12.1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", в розвиток Закону України з такою ж назвою від 01.12.1994 р.[51] встановлені загальні для всіх, обов'язкові для виконання правила організації профілактики рецидивної злочинності. Указом Президента України від 12.10.1998 р. затверджені засади здійснення контролю щодо реалізації концепції національної безпеки України, його форм.

Кабінет Міністрів України в своїх постановах також регулює в межах своїх повноважень питання охорони громадської безпеки. Основна увага в них зосереджується на конкретних проблемах. Так, Постановою Ради Міністрів УРСР було затверджено "Правило застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР", де мова йде і про громадську безпеку. Постановою Кабінету Міністрів України були затверджені правила дорожнього руху (Постанова №1094 від 31.12.1998 р.), урядом затверджено Положення про державну автомобільну інспекцію ті ін. Важливі положення, які регламентують порядок охорони громадської безпеки в Україні, містяться в статутах, правилах, інструкціях, що затверджуються відповідними державними органами. До них можна віднести,  наприклад, Статут патрульно-постової служби міліції.