У проекті Рамкової конвенції по боротьбі з корупцією під корупцією розуміється поведінка така, як давання або отримання хабарів, у яку втягнені особи, наділені повноваженнями в державному чи приватному секторах, і яка порушує обов'язки, що випливають з їх статусу державного службовця, приватного працівника чи незалежного агента (...), і спрямована на отримання будь-яких незаконних вигод для себе або для інших осіб.[176][44]

         При цьому в Додатку до проекту вищевказаної Конвенції наведено експериментальний перелік корупційних злочинів, при цьому корупційні злочини поділяються на наступні види:

         1) хабарництво у власній країні:

         - пропозиція хабара державному службовцю у межах власної країни;

         - отримання або вимагання хабара державним службовцем у межах власної країни;

         - пропозиція хабара виборним представникам або членам уряду на місцевому та загальнонаціональному рівнях;

         -  отримання або вимагання хабара виборним представником або членом уряду на місцевому та загальнонаціональному рівнях;

         - пропозиція хабара особам, обов'язки яких полягають у виконанні функцій державної служби;

         - прийняття або вимога хабара особою, обов'язки якої полягають у виконанні функцій державної служби.

         Суб'єктами корупційних діянь відповідно до Конвенції можуть бути державні службовці або особи, яких національний закон прирівнює до державних службовців.[176][45]

         Розглядаючи положення проекту вказаної Конвенції, можна зробити висновок, що суб'єктами корупційних діянь будуть особи, які визначені в Законі України "Про боротьбу з корупцією", а саме: державні службовці, депутати,  голови відповідних рад та посадові особи місцевого самоврядування. Тому вбачається неактуальним імплементація даних норм у законодавство України, оскільки Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення діянь, які можна визнати корупційними, службових осіб, до яких належать як особи, визначені в Законі України "Про боротьбу з корупцією", так і інші особи, наділені владними повноваженнями.

         2) хабарництво в середовищі приватних осіб:

         - пропозиція хабара службовцям або іншим особам, що працюють у компанії, котра не має жодних обов'язків з виконання функцій державної служби;

         - отримання або вимагання хабара службовцями або іншими особами, що працюють на компанію, котра не має жодних обов'язків з виконання функцій державної служби;

         - вимагання хабара державним службовцем у випадку, коли хабародавець вважає, що він з огляду на те, що знаходиться наодинці з особою, що примушує його дати хабар, звільняється від покарання;

         - отримання хабара без виразного вимагання у випадку, коли хабародавець вважає, що з огляду на те, що знаходиться наодинці з особою, що примушує його дати хабар, звільняється від покарання;

         - отримання або вимога хабара державним службовцем у випадку, коли хабародавець помилково вважає, що він має законне зобов'язання дати хабар і що це звільняє його від покарання.[176][46]

         Аналізуючи наведені норми проекту Рамкової конвенції по боротьбі з корупцією, можна зробити висновок, що суб'єктами корупційних діянь у приватному секторі можуть бути посадові особи підприємства, установи та організації, а також державні службовці, що точніше відповідає визначенню службової особи, закріпленого в Кримінальному кодексі України. Отже, фактично вище перелічені діяння можна вважати службовими злочинами, які за своєю природою є різновидом корупційних діянь.

         Крім вищезазначених видів корупційних діянь, проект названої Конвенції до корупційних злочинів відносить:

         - хабарництво, в яке втягнені міжнародні чинники. При цьому, дані діяння також розподіляються на:

         а) хабарництво державних службовців та інших осіб, обов'язки яких полягають у виконанні функцій державної служби;

         б) хабарництво у середовищі приватних осіб;

         в) використання впливу: до них зокрема належать злочини, що передбачають використання впливу в межах власної країни, що полягають у здійсненні впливу третьою особою на особу, яка приймає рішення, як то на певних осіб всередині певної країни, так і на певних осіб в інших країнах:

         - злочини,  в які втягнені міжнародні або наднаціональні чинники, які поєднують у собі і підкуп осіб, які працюють у міжнародних організаціях та наднаціональних організаціях, так і торгівлю впливом;

         - злочини з відмивання економічної вигоди, отриманої в результаті вищеперелічених злочинів;

         - інші злочини, які належать до корупційних:

         а) недозволене особисте втручання або незаконна участь, або отримання особистого інтересу, внутрішня торгівля, фінансування політичних партій з порушенням закону, купівля голосів, отримання чи вимагання суми за процедуру, яка, як відомо, не потребує оплати - права, податки, митні збори, проценти чи заробітна платня;

         б) протиправне використання власності компанії, бухгалтерські злочини, привласнення засобів корупції.[176][47]

         Розглядаючи дані визначення корупції, можна зробити висновок, що міжнародне законодавство до корупційних правопорушень відносить певні діяння, які за національним законодавством визнаються кримінально караними діяннями -  злочинами, зокрема, таке діяння, як шахрайство та хабарництво. Крім того, корупційні правопорушення можуть вчинятися з розподілом ролей, що, в свою чергу, якщо розглядати дане положення через призму національного законодавства, є інститутом кримінального права.

На нашу думку, таке визначення корупції не розкриває повністю корупцію як негативне суспільне явище, оскільки до уваги береться лише кримінально-правовий аспект даного явища, залишаючи поза межами уваги інші її прояви.

         Тому, приводячи національне законодавство у відповідність до міжнародного законодавства, слід чітко визначити поняття корупції, а також вид відповідальності, до якої притягуються особи, визнані винними у вчиненні тих чи інших корупційних діянь.  

         Перед тим як перейти до питання визначення терміну "корупція" в національному законодавстві України, не зайвим буде зазначити, що розуміють під цим поняттям законодавці інших країн.