- особа,  яка приймає рішення, згідно з певними правилами і критеріями,  яка має право відійти в тій чи іншій мірі від конкретних норм, яка в принципі відповідальна за правильність  прийнятого рішення перед іншим компетентним органом;

         - корупція напряму пов'язана з дискреційними повноваженнями у процесі прийняття рішень;

         - взаємозв'язок між особою, яка приймає рішення, та зацікавленою особою;

         - латентна, прихована природа такого взаємозв'язку.[177][64]

         На нашу думку, визначені ознаки корупції є дещо загальними і розкривають корупцію як негативне комплексне суспільне явище, але не розкривають сутність корупції як правового явища.

         Тому, з нашої точки зору, визначаючи основні ознаки корупції, слід керуватися тим, що корупція в національному законодавстві визначена як правове явище, а не як якесь абстрактне суспільне явище.

         Таким чином, виходячи з запропонованого вище визначення корупції можна виділити основні ознаки корупційного діяння, які тією чи іншою мірою притаманні даному поняттю.

          До них можна віднести:

         1) корупційна діяльність може здійснюватися як особами, уповноваженими на здійснення функцій держави та іншими особами, прирівняними до них (наприклад, керівники відповідних державних підприємств), так і фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб;

         2) корупційна діяльність пов'язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам, прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам певних благ, пільг та інших переваг;

         3) спеціальною метою корупційної діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг як для себе, так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами.

         Виходячи з того, що апарат управління, службовцями якого вчиняються корупційні діяння, має свою ієрархічну будову, на нашу думку, проблему корупції в державному апараті можна розподілити на два основні типи (залежно від  ступеня поширення на відповідних щаблях апарата державного управління):

         1) проблема корупції в державному апараті - проблеми забезпечення в ньому надійності всіх складових управлінської системи;

         2) корупція серед вищих посадових осіб держави, тобто корупція у державно-політичній системі, - основна і головна проблема.

         При цьому другий вид корупції, найнебезпечніший, на нашу думку, має найбільше поширення при демократичній формі правління. Це твердження пояснюється тим, що в рамках абсолютної монархії чи диктатури можна вести мову лише про корупцію в апараті. Звідси випливають прості рішення усунення корупції: облік, контроль, відповідальність - з одного боку, належна моральна та матеріальна мотивація - з іншого.

         При демократичній формі правління питання про корупцію в державному апараті також не є великою проблемою, оскільки, втіливши певні заходи, її можна звести до відносно небезпечного рівня. В нашій державі, безумовно, є наявною не той чи інший вид корупції в державному апараті (внаслідок слабкої влади та як наслідок неможливості контролювати своїх службовців), а практично неприхована корумпованість усієї вищої державної влади, всіх її гілок.

При цьому, на нашу думку, корупція на середніх та нижніх щаблях влади протягом останніх років свідомо допускалася, а в деяких випадках навіть стимулювалася, що є, з одного боку, - одним із прихованих механізмів реального управління (корумпованим чиновником легше управляти, оскільки в будь-якому випадку його можна усунути від займаної посади за допомогою зібраного "компромату"), з іншого боку - методом забезпечення особистої безпеки та незмінності у владі шляхом послаблення суспільства, його розладу та приведення до неможливості боротьби громадян з корумпованими чиновниками.

         Рівень корумпованості вищої влади в державі не дозволяв серйозно вести мову про вирішення нею будь-яких загальнодержавних цілей. За такої корумпованості політичної системи відбувався парадоксальний розвиток держави та суспільства, оскільки державна система працювала проти інтересів громадян та суспільства в цілому. Як наслідок - неможливо було розраховувати не те що на справедливість держави та виконання нею своїх основних соціальних функцій, але і на уповільнений економічний розвиток. Для тих, хто не вмів підтримувати дружні зв¢язки з владою, ставали неможливими будь-які серйозні інвестиції, оскільки завтра влада могла збанкрутити невигідних для неї осіб без будь-яких наслідків для себе. Разом з тим, для прибічників влади створювали умови, за яких інвестиції здійснювалися не в основні галузі народного господарства, такі, як транспорт, зв¢язок, сільське господарство, а в різного роду фінансові махінації, які призводили ще до більшої корумпованості влади, тобто виникало замкнуте коло.

         У такій ситуації слід, було за доцільне говорити не про окрему проблему "корупції", а про неспроможність всієї влади в державі, системи державного управління, державно-управлінської системи. 

         Проблема корупції, а як наслідок, ефективність державного управління є невід¢ємною частиною від всієї державно-політичної системи. Отже, боротьба з корупцією з метою забезпечення ефективності держави є суттю та сенсом існування конституційної системи та всієї системи законодавства будь-якої сучасної демократичної держави. Таку мету поставила перед собою і суспільством нова влада.

         Виходячи з цього, з нашої точки зору, визначення видів корупції повинно знайти своє відображення в національному законодавстві, зокрема, в новому Законі України "Про боротьбу з корупцією" необхідно відобразити наступні положення, що:

         основними видами корупції, залежно від рівня особи, яка виконує державні функції, чи іншої особи, прирівняної до неї, є:

         - корупція вищих посадових осіб держави;

         - корупція політичних діячів держави;

          - корупція державних службовців або інших осіб, прирівняних до них.

         Вважаємо за доцільне навести думку закордонних спеціалістів, які займаються питаннями корупції, стосовно форм проявів корупційних діянь.

         Так, зокрема, професор доктор Петрус С.ван Дюйн зробив спробу класифікувати корупцію в залежності від середовища, в якому вона виникає. Зокрема, виділено корупцію в приватному секторі, корупцію в суспільному секторі, корупцію в політиці.[177][65] Якщо взяти за основу ще класифікацію за суб'єктами корупції (особа, яка приймає рішення, та особа, яка  пропонує винагороду за вигідне їй рішення), то стає можливим виділити дев'ять підвидів корупції.

         Перший з них - корупція між посадовими особами у суспільному секторі. Корупція між державними службовцями є "темною плямою". Про неї відомо дуже мало. Причинами, зокрема, є  те, що взаємозв'язки між суб'єктами корупції - державними службовцями, виявити надзвичайно важко. Дуже рідко державні службовці вчиняють підкуп один одного. Корупційні відносини між ними носять безготівковий характер.  

         Як приклад корупції державних службовців, автор наводить випадки приписок (надання фальшивих даних про фактично виконані роботи) у  колишньому СРСР та покриття цих правопорушень іншими службовцями.

         Наступний підвид - корупція у відносинах між приватними особами та державними службовцями.

         Цей підвид корупції є одним із найбільш поширених у світі.  Найпростішим прикладом такого явища є проста дача хабара за надання певних переваг у бізнесі. На цьому рівні корупція широко використовується організованою злочинністю. У зв'язку з цим потребує особливого підходу питання добору кадрів на рівні менеджменту.

         Третій підвид корупції - корупційні відносини між  державними службовцями  та політиками.  В даному випадку маються на увазі  відносини між державними службовцями та політиками, депутатами парламентів або членами урядів. Причому, в цьому випадку обидві сторони можуть виступати  або як особи, які приймають рішення за певні вигоди,  або як "покупці" таких  рішень. Автор наводить  як приклад  випадки, коли політики за винагороду займали високі посади у  міських органах самоврядування, і навіть посади мерів великих міст -  Бордо та Парижа.

         Корупція у приватному секторі. Корупція у цьому секторі в основному, на думку автора, спостерігається в торгівлі та промисловості. Наводячи ряд найпоширеніших  прикладів  такої корупції, автор в той же час застерігає від змішування цього поняття із шахрайством.