Слід зазначити, що спроби врегулювати питання конфлікту інтересів на законодавчому рівні були прийняті при розробці Кодексу основних правил поведінки державного службовця. Так під конфліктом  інтересів пропонувалося розуміти гостре зіткнення прагнень, домагань фізичних або юридичних осіб, які суперечливо оцінюють можливості, шляхи і засоби вирішення питань, що є предметом їхніх спільних інтересів.[173][59]

         На нашу думку, таке визначення конфлікту інтересів є дещо невдалим, оскільки суб¢єктом даного діяння виступають особи, які не виконують практичних завдань по виконанню функцій держави. Тобто, в даному випадку має місце конфлікт інтересів, який не може розглядатися як корупційне правопорушення, оскільки не має основної ознаки корупційного діяння - прийняття певних пільг, благ, переваг особою уповноваженою на виконання функцій держави.

         Тому, на нашу думку, під конфліктом інтересів слід розуміти зіткнення інтересів держави та особи, яка виконує функції держави. У момент перехрещення державних та особистих (приватних) інтересів у особи з¢являється можливість скористатися своїм службовим становищем. Тобто фактично, віддаючи перевагу приватним інтересам, особа, що виконує функції держави нехтує  інтересами останньої, а отже, і народу, оскільки, відповідно до Конституції України, єдиним джерелом влади в країні є народ, а державні органи - це вже делегована влада.

         Як відомо, державна влада в демократичних країнах повинна представляти волю суспільства і вирішувати проблеми громадян на неупередженій та безсторонній основі. Саме тому з метою забезпечення відкритості та добропорядності влади і підтримки довіри громадськості до об¢єктивності та неупередженості прийняття рішень особами, що виконують державні функції, необхідно створити систему, яка б регулювала питання, що стосуються конфліктів інтересів у разі їх виникнення. Так, М.І.Мельник відзначає, що сутність антикорупційного законодавства головним чином полягає в тому, щоб попередити конфлікт інтересів (особистих і службових), нормативно визначити рамки правомірної та етичної поведінки державного службовця, зробити корупційні правопорушення невигідними й ризикованими і, зрештою, досягти того, щоб державний службовець чесно і сумлінно виконував свої службові обов¢язки.[70][60]

         На законодавчому рівні питання врегулювання конфлікту інтересів вперше було визначено в Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Цей Закон України врегулював питання прийняття рішення керівником, службовцем, призначеним експертом, особою, яка є членом органу управління фінансової установи, при конфлікті інтересів. Так, статтею 10 вищевказаного Закону України передбачено заборону вчинення певних дій зазначеними особами, якщо вони прямо чи опосередковано (через своїх родичів) мають певний діловий інтерес. При цьому в вищезгаданому Законі України, передбачено, що посадові особи, які порушують законодавство про здійснення діяльності з надання фінансових послуг, несуть кримінальну відповідальність, встановлену законом.[144][61]

         Виходячи з вищенаведеного, пропонується на законодавчому рівні прийняти відповідний нормативно-правовий акт, який заклав би основні принципи поведінки діяльності особи, уповноваженої на виконання функції держави при виникненні конфліктів інтересів, а також встановлював відповідальність, покарання за надання переваги власним інтересам над інтересами держави (наприклад, Кримінальний кодекс встановив кримінальну відповідальність за вчинення таких діянь).

         Таким нормативно-правовим актом, на наш погляд, міг би стати Кодекс основних правил поведінки державного службовця (ця назва використовується в законопроектах, внесених через суб¢єктів законодавчої ініціативи), але, на нашу думку, буде доречніше вести мову про Кодекс основних правил поведінки представників влади (державних службовців). До того ж, приєднавшись до Конвенції Організації Об΄єднаних Націй у боротьбі проти корупції, Україна на міжнародному рівні вязяла на себя зобов΄язання встановити кодекси поведінки публічних посадових осіб, зокрема врегулювавши в них питання колізії інтересів таких посадових осіб з державними інтересами.[169][62]

         Разом з тим, на даний момент, у Кримінальному кодексі України не передбачено відповідальності за конфлікт інтересів. Це положення може свідчити про те, що в майбутньому законодавець врегулює питання відповідальності за вчинення такого корупційного діяння як конфлікт інтересів. 

         Доречним буде відзначити той факт, що проект Кодексу України про адміністративні проступки[174][63], розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України  під керівництвом  колишнього Першого заступника Голови Верховного Суду України В.С.Стефанюка, містить цілий ряд спеціальних норм, спрямованих на боротьбу з корупцією, зокрема норми, які передбачають відповідальність за: вчинення корупційних діянь (стаття 406 проекту), порушення спеціальних вимог, встановлених для посадових осіб відповідно до  Закону України  "Про боротьбу з корупцією" (стаття 407), порушення вимог фінансового контролю (стаття 408), невжиття керівниками міністерств, відомств, державних підприємств, установ, організацій заходів щодо боротьби з корупцією (стаття 409), умисне невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією (стаття 410). Так, статтею 406 проекту передбачена відповідальність за вчинення  корупційних діянь, а саме: за незаконне одержання посадовою особою у зв'язку з виконанням своїх функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної вартості, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

         Частина друга цієї ж статті проекту встановлює відповідальність за вчинення корупційних діянь народним депутатом України, народним депутатом Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої ради.

         Пропозиція виділити у проекті Кодексу корупційні діяння, які вчиняються депутатами рад всіх рівнів, вказує на особливий статус цих осіб і їхню підвищену відповідальність за свої незаконні дії перед державою і суспільством.

         Враховуючи всі вищезазначені точки зору, на нашу думку, "корупцію" можна визначити як незаконне прийняття майнових та немайнових послуг, благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що відповідно до закону прирівнюються до них, з використанням свого правового статусу та пов'язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб шляхом незаконного надання їм фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб цих благ, послуг та переваг з метою отримання від осіб, уповноважених на виконання державних функцій, або осіб, що прирівнюються до них певних привілеїв.

Як і будь-яке інше явище, корупція має свої основні ознаки. Вважається правильною думка професора доктора Петруса С. Ван Дюйна, який зазначає, що для правильного та повного розуміння  корупції необхідно визначити її основні елементи (ознаки). Складові частини поняття корупції.

         Такими складовими, на думку автора, є: