Проблема визначення видів або рівнів об'єктів державного регулювання не отримала однозначного вирішення в науковій літературі. Ю. Тихомиров, наприклад, виділяє об'єкти-організації, які представлені організаціями, пов'язаними з виробництвом будь-якого продукту та органами держави. Крім того, в контексті розуміння об'єкту як кінцевого пункту регулюючого впливу, він виділяє такі його різновиди, як суспільство та його сфери (зокрема, економічна), галузі всередині кожної сфери, комплекси, регіони, адміністративно-територіальні одиниці, низові об'єкти (підприємства). Ю. Козлов, відзначаючи таку характерну ознаку об'єкта, як його організаційно-ієрархічний характер, серед об'єктів виділяє: єдиний народногосподарський комплекс, сфери, галузі, міжгалузеві економічні комплекси, підгалузі, виробничі ланки (підприємства, об'єднання), внутрішньовиробничі ланки [50, с. 72]. Л. Юзьков погоджується з думкою про виділення в загальному об'єкті великої сукупності різнорідних конкретних об'єктів. З урахуванням сформульованого ним поняття механізму державного регулювання він вважає за необхідне виділяти організаційно-структурний та функціональний аспекти характеристики об'єктів. Організаційно-структурна характеристика об'єктів регулювання розкривається через систему організацій (підприємств, установ, їх об'єднань), яка має галузеву (міжгалузеву) основу диференціації та інтеграції (розподіл та об'єднання організацій по галузях, областях та сферах діяльності), а також територіальні рамки функціонування. Функціональна характеристика об'єктів управління відображається через суб'єктивну діяльність людей. Перевагу методологічного підходу щодо двоаспектного розуміння об'єктів державного регулювання (організаційно-структурного та функціонального) надають також Н. Нижник та О. Крупчан [51, с. 260].

Викладене дає підстави зробити висновок про те, що об'єктами адміністративно-правового регулювання доцільно вважати окремі галузі соціального життя, зокрема, і охорону прав на промислові зразки, які регулюються за допомогою норм адміністративного права. Отже, охорона прав на промислові зразки виступає специфічним об'єктом адміністративно-правового регулювання, який має визначальне значення для розвитку економіки, формування соціально-орієнтованої держави, однак до цього часу немає визначення охорони прав на промислові зразки, що безперечно впливає на її існування, на адміністративно-правове регулювання, на весь механізм державного впливу у сфері охорони прав на промислові зразки.

Поняття охорони прав на промислові зразки є багатоплановим і може розглядатися у науковому, економічному та правовому аспектах, тому для того, щоб визначити охорону прав на промислові зразки як об'єкт адміністративно-правового регулювання, доцільно розглянути і суміжні поняття, серед яких: дизайн, промисловий зразок, права на промисловий зразок, охорона прав на промислові зразки як вид економічної, господарської діяльності, що надасть змогу сформулювати поняття охорони прав на промислові зразки як окремого об'єкту адміністративно-правового регулювання та окреслити його специфічні риси.

Здатність людини надавати необхідним їй речам привабливості, витонченості, вишуканості, зручності тощо стає ремеслом, або професією, а уміння створювати речі які характеризуються оригінальністю і неповторністю звично називають творчістю, або інтелектуальною діяльністю.

За таких умов результат творчості потребує правової охорони. Необхідність надання результатам творчої діяльності, якими є форма товару, його розфарбування чи просто малюнок тканини правової охорони була усвідомлена в країнах Європи практично одночасно. Правова охорона результатів творчої діяльності по наданню виробам певної форми, малюнка, розфарбування тощо увійшла складовою частиною у національні законодавства, набувши найменування промислових малюнків або моделей [4, с. 13].

Перші спроби в наданні охорони результатам творчої майстрів по створенню утилітарних виробів, що відрізнялись оригінальним естетичним зовнішнім виглядом, з'являються ще в 15 столітті. Розвиток охорони естетичного вигляду виробів глибоко досліджено у монографії Кучінскаса Л.

В стародавні часи, в епоху середньовіччя мистецтва як особливого соціального явища не існувало, і воно не відокремлювалося від ремесла. Майстер, створюючи посуд, прикрашав його, кожний екземпляр був ексклюзивним, виконаним вручну. Не існувало опозиції "краса - користь", існувало одне поняття "техне" (грец.) або "арс" - (лат). Тільки в епоху Ренесансу (14-16 ст.) і Європі мистецтво, як особлива естетична діяльність, починає виділятись з техніки (ремесла). Воно перетворюється в особливу діяльність по створенню товарів для естетичного, тобто не утилітарного споживання, для отримання естетичної художньої насолоди. [63, с.4]

Об'єкт творчості, який відображає сутність промислового зразка, з'являється лише з розвитком промисловості й використання моделей виробів, які тиражувались. Сформувався індивідуальний об'єкт, який не можна вже було віднести до "чистого мистецтва", твори якого вважались проявом інтуїції, натхнення, а тому охоронялись нормами авторського права. І хоча цей новий об'єкт творчості мав своїм джерелом мистецтво, - він утілювався у предметному середовищі, яке має практичне значення, та втратив ексклюзивність, притаманну об'єкту авторського права.

Оскільки розробка зовнішнього вигляду промислового виробу вимагала не тільки майстерності, знань, а й значних фінансових та матеріальних ресурсів, у промисловців виникла заінтересованість у юридичній охороні. Оскільки ініціатива виходила від промисловців, то і звертались не в органи, що займались авторським правом, а до промислових міністерств. Звідси, в більшості країн охорона оригінального зовнішнього вигляду промислових виробів традиційно здійснювалась на підставі реєстрації, що притаманне патентному, а не авторському праву [64, с. 5].

На міжнародному рівні промисловий зразок було віднесено до об'єктів охорони промислової власності з прийняттям Паризької конвенції з охорони промислової власності. [65, с. 45] Але Конвенція не визначила дефініції промисловий зразок і віднесла до компетенції країн-учасниць обрання способів та методів охорони.

Зазначимо, що в законодавчих актах різних країн, які регулюють правову охорону промислових зразків, та в науковій літературі спостерігається відсутність підходів до розуміння поняття "промисловий зразок", хоча все ж найбільш розповсюдженим у міжнародному законодавстві і в науковій літературі є погляд на цей об'єкт як на вирішення зовнішнього вигляду виробу, яке має власну цінність.

Для визначення поняття промислового зразка як правової категорії й об'єкта правової охорони, уявляється необхідним з'ясувати його природу як результату творчої діяльності. Теорія зобов'язана поряд з юридичними ознаками виявити ті матеріальні фактори, що визначають певне явище та є об'єктивною основою його правового конструювання .

Визначаючи природу промислового зразка, на нашу думку, доцільно дослідити ті об'єкти творчої діяльності людини, які проявляються у "формі" виробу. До них відносяться дизайнерські рішення та твори прикладного мистецтва.

Несвідомий дизайн - явище таке ж давнє, як і прикладне мистецтво, але дизайн у сучасному якісно новому розумінні з'являється тільки у 19 столітті [66, с.5].

Відомо кілька формулювань поняття "дизайн", серед них формулювання, дане Томасом Мальдонадо, в якому дизайн визначається як творча діяльність, мета якої - визначення формальних якостей предметів, що виробляються промисловістю. Ці якості відносяться не тільки до зовнішнього вигляду, але, головним чином, до структурних і функціональних зв'язків, які перетворюють систему у цілісну єдність. Дизайн намагається охопити всі аспекти оточуючого людину середовища, що обумовлені промисловим виробництвом. [67, с.26].

Новий ілюстрований енциклопедичний словник надає таке визначення дизайну: "вид художньої діяльності, проектування промислових виробів, які наділені естетичними властивостями [68, с.226].

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає дизайн, як художнє конструювання та оформлення речей [69, с. 220].

Великий тлумачний словник російської мови слово дизайн розтлумачує так: "проектування художніх форм, зовнішнього вигляду виробів, які воготовляються у промисловості; художнє конструювання" [70, с.258].

Таким чином, практично всі наведені визначення поняття дизайну відображають його як інтегральну творчу діяльність, ознаками якої є: надання предметам оточуючого середовища естетичних якостей, поєднане з удосконаленням сутності виробу, та безпосередній  зв'язок з промисловим виробництвом.

Поняття "естетичне" відноситься до сфери мистецтва. Але чи відповідає "естетичне" в мистецтві "естетичному" у дизайні і чи можна твердити, що на підставі створення дизайном естетичного враження можна віднести його до мистецтва.

В науковій літературі можна зустріти дискусії з приводу того, що в дизайнерському рішенні може створювати естетичне враження.

Так, деякі автори висловлюють думку, що красу створює доцільність, що машина, досконала технічно - задовольняє естетичні вимоги. [63, с. 12-13].  В даному випадку ототожнюється естетичність та функціональність.

Але ми можемо зустріти і протилежний погляд. Наприклад, Гаврилов Е. П., захищаючи твердження, що функціональна досконалість речі сама по собі не робить її естетично цінною, вказує, що якщо усунути утилітарну сторону предмету, він усе ж може залишатися красивим, естетичним [71, с. 26].

Промисловий зразок за своєю природою дуалістичний об'єкт: його образотворча сутність - з авторського права, а юридичні процедури введення в господарський обіг здійснюється у відповідності з патентним правом. Проблема в тому, що розмаїтість предметів, які створюються з використанням дизайну, потребує юридичної охорони, дуже широко. Ефективність же використання заявником патентного права для охорони всього розмаїття об'єктів нового і оригінального дизайну, як свідчить практика, забезпечується не в повній мірі. Це пов'язано з вибірковістю об'єктів дизайну які підпадають під охорону закону.

Практика показує, що найбільш ефективно патентне право забезпечує промислові зразки індустріального дизайну, коли об'єкт техніки виконаний на винахідницькому рівні, а дизайн підкреслює його технічну досконалість. Огляд аналогічного законодавства інших країн показує, що якщо зовнішній вигляд виробу, в якому застосований промисловий зразок, містить і образотворчі, і технічні риси, то охорона поширюється лише на образотворчі риси (декоративний аспект).

Естетичні і/або ергономічні особливості виробу, в якому відтворений зразок, є його візуальною характеристикою, а суттєві ознаки, включені в перелік, їх словесною ідентифікацією.

Естетичні і/або ергономічні особливості виробу і суттєві ознаки промислового зразка взаємопов'язані: якщо ці "особливості" зображені і є візуальною характеристикою промислових зразків, то "суттєві ознаки" оформлюються у вигляді переліку, і є вербальною (словесною) ідентифікацією.

Промисловий зразок є результатом художньо-конструкторського рішення виробу, візуально виявлений в його зовнішньому вигляді. Послідовність викладення суттєвих ознак промислового зразка в переліку підпорядковано логіці художньо-конструкторського рішення виробу, естетичні і/або ергономічні особливості зовнішнього вигляду якого є предметом правової охорони.

Новий і оригінальний зовнішній вигляд виробу забезпечується творчим методом художнього конструювання (дизайну) за рахунок проектних рішень, які змінюють: композицію (склад і взаємне розташування основних формоутворюючих елементів); форму елементів композиції (для об`ємних зразків); їх конфігурацію (для площинних промислових зразків); пластику (подробиці форми); орнамент (графічне рішення); колористичне рішення (у зв'язку з фактурою).