1. невикористання володільцем патенту на промисловий зразок або недостатнє використання промислового зразка в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання промислового зразка було припинено, в разі відмови патентоволодільця від укладання ліцензійного договору (ч. 1 ст. 23 Закону).
2. неможливість використання промислового зразка патєнтоволоділцем без порушення майнових прав володільця патенту, що був одержаний раніше (ч. 2 ст. 23 Закону ), при цьому промисловий зразок з більш пізньою датою пріоритету має бути призначений для іншої мети, ніж перший промисловий зразок або повинен надавати значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення майнових прав володільця патенту, що був одержаний раніше.

Останній з наведених випадків видачі примусової ліцензії в Законі не визначається як видача примусової ліцензії, однак закріплений обов'язок володільця більш раннього патенту надати дозвіл володільцеві більш пізнього патенту, фактично, є примусом до надання ліцензії, оскільки воля володільця попереднього патенту не враховується. Зазначимо, що таке обмеження майнових прав на промисловий зразок у Проекті є обґрунтованим, адже вказана у частині 2 ст. 23 Закону підстава видачі примусової ліцензії має на мсті стимулювання технічного прогресу. Водночас, практичною сутністю промислового зразка як об'єкта права інтелектуальної власності є не технічне удосконалення виробу, не вирішення певної технічної задачі, а підвищення товарних якостей виробу шляхом створення естетичного вигляду. Отже, економічна цінність промислового зразка полягає у підвищенні попиту на промисловий виріб за рахунок створення його зовнішньої привабливості [76, с.25]

Встановлені законодавцем винятки зі сфери дії майнових прав на промисловий зразок складаються з групи дій, здійснення яких не розглядається як таке, що порушує майнові права на промисловий зразок.

Частина 2 ст. 22 Закону до таких дій відносить використання запатентованого промислового зразка:

- в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням про таке використання володільця патенту одразу, як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації.

Останнім обмеженням майнових прав на промисловий зразок є "вичерпання прав", передбачене ч. З ст. 22 Закону. Ця норма закріплює правило, відповідно до якого не визнається порушенням майнових прав на промисловий зразок введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот володільцем патенту чи з його спеціального дозволу.

З метою правильного застосування цієї норми принципово важливо визначити, з якого моменту виріб, виготовлений із застосуванням запатентованого промислового зразка, вважається введеним в цивільний оборот, з тим, щоб визначити момент, з якого майнові права патентоволодільця стають "вичерпаними". Вирішення цього питання має практичне значення, адже з цього моменту стосовно виробу, який містить запатентований об'єкт, не можна вчинити патентне правопорушення (тобто порушення майнових прав інтелектуальної власності), а лише — порушення в межах певного зобов'язання.

Наведені висловлювання, уявляється, вказують на одну з підстав вичерпання майнових прав на промисловий зразок — продаж патентоволодільцем або з його дозволу виробу, що виготовлений Із застосуванням запатентованого промислового зразка З огляду на цю норму, можна зробити висновок, що "введення в цивільний оборот" — це вчинення юридичних дій, внаслідок яких відбувається відчуження або перехід виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, від патентоволодільця (чи іншої правомочної особи) до іншої особи. Такими діями можуть бути передання виробу за договором щодо застави, доручення, комісії, майнового найму, за позадоговірними зобов'язаннями, в результаті реорганізації, у спадщину тощо.

Отже, не обов'язково, щоб патентоволоділець (або інша правомочна особа) передав право власності на виріб для того, щоб його майнові права на промисловий зразок були вичерпані. Достатньо, щоб передання виробу іншій особі відбувалося на правовій підставі.

На сьогодні юридичний аспект адміністративно-правового регулювання в сфері охорони прав на промислові зразки, на жаль, залишається без структурного, логічного аналізу як на доктринальному, так і нормативному рівні. Складність адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері полягає в тому, що існує значна кількість нормативно-правових актів, які містять норми, що відносяться до різних галузей законодавства, превалюють у більшості своїй підзаконні акти, що ускладнює систематизацію внаслідок їх великої кількості, відсутня визначена правова термінологія. 

Таким чином, доцільним вважається запропонувати наступне визначення охорони прав на промислові зразки як самостійного об'єкту адміністративно-правового регулювання - це складова інституту охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, до складу якого входять підприємство, яке проводить патентну експертизу; підприємства колективного управління авторськими правами; органи, які мають право проводити судову експертизу.

Основними специфічними ознаками охорони прав на промислові зразки як об'єкту адміністративно-правового регулювання є :

1) міжгалузевий характер, оскільки охорона прав на промислові зразки є складовою системи охорони інтелектуальної власності, що поєднує процедуру набуття прав на промислові зразки та їх захист;

2) безпосередній зв'язок з іншими правовими інститутами, що забезпечує економічне зростання та розвиток соціальної сфери держави;

3) своєрідність зовнішніх форм прояву елементів механізму адміністративно-правового регулювання (суб'єкти, принципи, функції, методи та форми) у даній сфері;

4) комплексний характер, пов'язаний із поєднанням економічної та правової складових, зменшенням об'єму державного втручання, превалюванням на сучасному етапі розвитку економічної складової внаслідок розвитку нових суспільних відносин.