На думку Ю.М. Козлова, громадянин бере участь у державному управлінні, лише займаючи відповідну посаду в державному апараті, або будучи обраним депутатом, а в усіх інших випадках громадяни тільки певним чином можуть впливати на здійснення завдань державного управління [85, с. 73]. Така позиція викликала заперечення з боку             М.П. Чудакова, який вважає, що немає підстав для різкого розмежування таких понять, як "участь в управлінні" та "вплив на державне управління", оскільки справжня участь в управлінні завжди впливає на державну сферу. Громадяни беруть участь в управлінні державними справами або через систему представницької демократії, або через численні форми безпосередньої демократії [260, с. 85, 86].

Західні вчені розподіляють основоположне поняття "політична участь" (participation) на: 1) конвенціональну (conventional - традиційну, звичайну) участь - громадянська дія, що вітається владою і врегульована законом (наприклад, голосування, участь у роботі партій та виборчих кампаніях, контакти з офіційними особами); 2) неконвенціональну (unconventional) участь - "пряма дія": політичний протест (мітинги протестів, законні демонстрації, петиції). Важливими для демократичного правління вважаються обидві названі форми політичної участі [276, с. 35, 65, 66; 277, с. 226-228]. Мета демократичних установ - зробити політичну участь конвенціональною - показати, що звичайні громадяни можуть залучатися до врядування, і примусити уряд враховувати їх цілі, інтереси та потреби [277, с. 233].

На нашу думку, слід підтримати пропозицію Н.В. Варламової, яка вважає, що критерієм відмежування участі громадян у здійсненні влади від політичного впливу є "елемент обов`язковості", тобто коли держава визнає для себе обов`язковим певне реагування на даний прояв активності (обов`язковість рішення, прийнятого суб`єктами політичної участі, обов`язковість врахування висловлених думок і пропозицій або, принаймні, обов`язковість їх розгляду) [24, с. 129; 25, с. 12].

Так, право звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів слід вважати формою участі громадян в управлінні, адже вони (державні органи) зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України); право ж проводити збори, мітинги, походи і демонстрації - формою політичного впливу (тиску), оскільки конституційно не встановлений обов`язок держави реагувати на вимоги, які при цьому висуваються.

У понятійному ряді, пов`язаному з участю громадян в управлінні державними справами, потребує уваги й термін "політична активність". Політична активність (та соціальна активність, що за обсягом поглинає політичну) в юридичній літературі розглядається у декількох аспектах: 1) як діяльність суб`єкта, спрямована на досягнення суспільно-політичних, державних інтересів, як процес, діяльна участь особи у політичному житті [14, с. 15; 149, с. 24; 203, с. 56; 218, с. 247; 229, с. 39; 262, с. 46]; 2) як властивість, риса особи, що характеризує її діяльне відношення до політичного життя [14, с. 15; 29, с. 7; 160, с. 25; 162, с. 57; 256, с. 104]; 3) як міра діяльності (похідна від самої політичної діяльності), що об'єднує її якісні та кількісні характеристики [74, с. 122].

Відносно участі громадян в управлінні державними справами, політична активність може бути, з одного боку, діяльністю з реалізації права на участь в управлінні, а з іншого - якістю, що з необхідністю властива громадянам - учасникам політичного життя. Таким чином, питання політичної участі тісно пов`язане з категорією політичної активності, однак докладне висвітлення проблем останньої виходить за межі нашого дослідження.

В.В. Речицький у дисертаційному дослідженні визначив право громадян на участь в управлінні державними і громадськими справами як універсальний інститут конституційного законодавства, розрахований на реалізацію активності й творчого начала особи у сфері політичного управління суспільством шляхом вказівки у широко диспозитивній системі правомочностей на вид і міру її поведінки [202, с. 61, 62].

Для того щоб запропонувати визначення самої участі громадян в управлінні державними справами, необхідно визначити її основні правові властивості.

Так, характерною рисою участі громадян в управлінні є її публічний, зовнішньо виражений характер. За словами В.В. Речицького, прослуховування радіо, перегляд політичних телепрограм є важливим аспектом реалізації права громадян на участь в управлінні. Але такі дії, якими б важливими вони не були, у процесі реалізації права на участь в управлінні, охоплюються правовідносинами загального характеру і детальної процесуальної регламентації не потребують [202, с. 64, 65]. Участь в управлінні, право на яку закріплено в ст. 38 Конституції України, повинна виявлятися в певних суспільно значущих публічних діях у політичній сфері.

Необхідною ознакою участі громадян в управлінні державними справами є її добровільний характер. При примусовій, "мобілізаційній" участі не громадяни виступають суб`єктами участі в управлінні державними справами, а їх використовують як засіб досягнення цілей інших суб`єктів. У державі, що декларує себе демократичною, цінність має тільки добровільна участь у врядуванні, що обумовлена власними політичними переконаннями громадян.

Заповнити прогалину включення громадянина до вироблення державних рішень не можуть і фіктивні форми участі (імітаційні, псевдо активність, удаваний активізм) [160, с. 25, 26], тобто одностайна підтримка і схвалення вже прийнятих рішень, широко розповсюджувана за авторитарних і тоталітарних режимів. Цивілізована громадянська участь в управлінні державними справами базується на усвідомленні громадянами, що їх особиста позиція, особиста думка насправді впливають на вироблення державно значущого рішення.

За демократичного конституційного ладу участь громадян в управлінні державними справами не є самоціллю (участю заради участі). Необхідною рисою такої участі є її цілеспрямованість. Метою участі в управлінні державними справами має бути задоволення суспільно-значущих інтересів, а не отримання особистої вигоди. Такою метою є вплив на прийняття, здійснення та контроль за реалізацією державних рішень, вираження власної політичної думки, вплив на політику і життя держави.

Основоположним серед політичних прав є право брати участь в управлінні державними справами. Але воно не є абсолютним і необмеженим (як і майже всі інші права людини і громадянина). Його межі встановлюються у конституційному законодавстві (наприклад, ст. 37 Конституції України щодо заборони діяльності партій з антисоціальними цілями). Відповідальність за порушення законодавства про вибори, референдуми, об'єднання громадян, збори та мітинги встановлена в Кодексі України про адміністративні правопорушення [82] (ст.ст. 185-1, 186-2, 186-4, 186-5) та Кримінальному кодексі України [118] (ст.ст. 157, 160, 293, 294). Участь в управлінні державними справами має здійснюватися в рамках Конституції та закону, тому важливою ознакою такої участі можна вважати її законність.

Враховуючи вищенаведене, можна запропонувати наступне визначення: участь громадян України в управлінні державними справами - це активна, публічна, добровільна, цілеспрямована, законна діяльність громадян України у сфері здійснення державної влади, що гарантована закріпленням у Конституції України відповідного суб'єктивного права, і яка має на меті формування та контроль за діяльністю державних органів усіх гілок державної влади, вплив на прийняття, виконання та контроль за реалізацією державних рішень для втілення громадянами своїх суспільно значущих інтересів і забезпечення нормального функціонування, стабільного розвитку та соціального порядку в державі.

Участь громадян держави в управлінні є їх правом, а деякою мірою і політичним, моральним обов`язком. Так, ще Б. Чичерін стверджував, що громадянин може "усунутися від участі у загальних справах, адже це не тільки обов`язок, але й право; але моральний обов`язок залишається" [259,   с. 39]. І в наш час існує думка, що політичні обов`язки, які існують поряд з юридичними, полягають у тому, що громадянин повинен активно залучатися до участі в державному і суспільному житті, підтримувати демократичні перетворення у суспільстві [20, с. 77].

Влада, заснована на політичній волі громадян, є запорукою утвердження демократичних традицій у країні. Проблема участі громадян в управлінні державними справами безпосередньо пов`язана з устроєм держави, питаннями демократії. За висловом А.І. Ковлера, немає "чистої" лабораторної демократії. Демократію неможливо ввести декретом, її можна свідомо творити за активної участі тих, заради кого вона існує. Демократія "для народу" без народу приречена [80, с. 237, 253, 254].

Усе частіше вчені - спеціалісти з різних галузей науки звертаються до проблем прав людини - "людського виміру", "людського фактора" в сучасних цивілізаційних процесах. Основи демократичної держави - це повага до людини та її прав, реальна участь громадян в управлінні державними справами; рівноправність громадян (за виразом Ф. Люшера, "принаймні" при здійсненні ними політичних прав [138, с. 340]), наявність у них широкого кола прав і свобод, їх надійна гарантованість тощо.