Однією з особливостей заходів адміністративного примусу є те, що працівники органів внутрішніх справ застосовують ці заходи в умовах гласності. Про роботу міліції широко інформується громадськість через засоби масової інформації - радіо, телебачення, газети, кіно тощо.

Гласність у діяльності органів внутрішніх справ щодо застосуванню заходів адміністративного примусу вказує ще на одну особливість. Це -пред'явлення суб'єктам їх застосування особливо високих вимог щодо забезпечення законності. Адміністративний примус має застосовуватись лише на основі закону і в рамках закону.

Важлива риса адміністративного примусу полягає і в тому, що застосування цих заходів не закінчується одразу ж після цілеспрямованої дії примушуючого суб'єкту на об'єкт цього тиску як самоціль. У процесі такої цілеспрямованої дії   виявляються причини скоєння таких правопорушень, а також умови, що   допомагали їх  виникненню, здійснюється   профілактична  робота   органів   внутрішніх   справ,  проводяться конкретні "оздоровчі"  заходи в сфері громадського порядку.

Немаловажна особливість заходів адміністративного примусу, що застосовуються органами внутрішніх справ, полягає і в тому, що вони використовуються у процесі здійснення ними адміністративної діяльності (адміністративного нагляду).

Разом з тим, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ не ізольована. Часто-густо вона здійснюється в поєднанні з іншими формами і методами діяльності - оперативно-розшуковою, слідчою, дізнавальною тощо. Однак закон не наділяє працівників оперативної служби, слідства, дізнання юрисдикційними    повноваженнями    щодо    застосування    заходів адміністративного примусу. В цьому їхні права дуже скромні.

Іншими словами, це - прерогатива міліції громадської безпеки, хоча в окремих випадках адміністративний  примус, включаючи   й   заходи   адміністративного стягнення, можуть бути реалізовані й іншими, службами органів внутрішніх справ. Нарешті, особливість адміністративного примусу, який застосовують працівники органів внутрішніх справ, полягає і в тому, що його застосування має за мету підтримку численної кількості громадян, різноманітних форм громадської самодіяльності трудящих.

Відмітивши специфіку адміністративно-примусової діяльності органів внутрішніх справ, ми тепер можемо розглянути її призначення та зміст, маючи на увазі насамперед діяльність  міліції, як основи цих органів.

"Для знищення стіни непорозуміння між міліцією і населенням треба змінити, - вважає Ю.Федосєєв, - уявлення про роль міліції у житті суспільства. Міліцію не можна підганяти під статус благодійної організації, але не можна ототожнювати її виключно з хірургічним відділенням лікарні" [217]. Поділившись цією цікавою думкою, сам автор, на жаль розвивати її не став. Мабуть тому, що застояного уявлення  про роль міліції в суспільстві поки що немає. Існуючі в повсякденній свідомості в різних структурах влади, в міліцейському середовищі погляди відносно соціального призначення міліції часто досить різні і нерідко далекі від тих, які могли б мати місце в правовій державі.

Демократія передбачає свободу людини робити все, що не шкодить іншій. Звідси, закон стримує її свободу певними рамками, В цьому і є важливий суспільний інтерес. Як бути тому суспільству, якщо з цим його інтересом вступає в конфлікт особистий інтерес? Надати кожній людині самій відстоювати свої порушені права? Але, по-перше, це пряма дорога до "війни проти всіх", а, по-друге, далеко не всі люди можуть і бажають захищати свої права самостійно. Ось тут і знаходиться ключ до розуміння держави. "Держава, - зазначав К.Маркс, - стоїть на протиріччі між ... суспільними інтересами і інтересами особистими" [116]. Це зауваження К.Маркса правильне по відношенню до будь-якого державного інституту, в тому числі і міліції. В трансформованому виді схожу думку можна знайти і у тих, хто не відносився до прихильників марксизму, наприклад, у відомого російського поліцеїста І.Е.Андреєвського. Виходячи з широкого поняття поліції як дійсності держави в галузі внутрішнього правління, вказаний автор сформував "закон науки поліції", який гласив, що у всіх випадках, коли окрема особа власноручними силами і засобами не може зробити таких умов безпеки і добробуту, без яких розвиток її неможливий, на допомогу їй має явитись діяльність інших, названа поліцейською [14].

Разом з тим, з точки зору К.Маркса, "законодавство, суд і збройна сила - все це тільки плід ненормальних суспільних умов, які перешкоджають встановленню між людьми таких відносин, які робили б непотрібним насильницьке втручання третьої верховної сили" [116]. При цьому під "нормальними суспільними умовами" розумілись, звичайно ж, комуністичні суспільні умови.

"В комуністичному суспільстві ... ми знищуємо, - говорив Ф.Енгельс, -антагонізм між окремою людиною і всіма іншими ... ми підрубаємо самий корінь злочину і цим самим робимо зайвою більшу, значно більшу частину теперішньої діяльності адміністративних і судових установ. І зараз вже злочини по пристрасті все більше поступаються місцем злочинам, скоєним по розрахунках, з інтересу ... І якщо навіть тепер цивілізація навчила людей бачити свій інтерес в підтримці громадського порядку, громадської безпеки, суспільного інтересу і зробити таким чином поліцію, адміністрацію і юстицію по можливості зайвими, то наскільки більше буде це мати місце в такому суспільстві, в якому сукупність інтересів поставлено в основний принцип, в якому суспільний інтерес вже не відрізняється від інтересу кожної окремої особи!" [116].

Приходиться констатувати, що ці важливі для розуміння соціального призначення міліції положення не знайшли, незважаючи ні на що, підтвердження в ході розвитку соціалістичного суспільства. Цілком справедливо, що державному примусу явно нема місця там, де співпадають суспільний і особистий інтерес, і держава повинна прагнути до можливого уникнення чи, по крайній мірі, пом'якшенню наявних між ними конфліктів. Але, на превеликий жаль, перспектива досягнення повної гармонії цих інтересів, аж до їх злиття, - це ілюзія, породжена марксистською абсолютизацією економічного фактора в житті людей. З позиції такого ілюзійного сприйняття соціальні умови, існуючі століттями і породжені під час антисоціальними, але все-таки звичайними людськими прагненнями, на кінець, будуть уявлятись "ненормальними". Сьогодні, як і у всі часи Ф.Енгельса, згідно його, в більшій заходіві образному, висловлюванню, "адміністративні органи ... мають ... джерелом своєї діяльності постійний стан війни - поліція і вся адміністрація окуті турботою про те, щоб війна залишалась скритною, побічною, щоб вона не виродилась у відкрите насильство, в злочин" [116]. Інакше і бути не може, так як протиріччя інтересів людей, обумовлене, в свою чергу, їх природою, -імманентна риса будь-якого суспільства. На нашу думку, це одна з причин, по якій комуністична ідея приречена залишатись нездійсненною мрією. Тому не слід бачити в існуванні державної сили незапобіжне зло. Більш точною представляється гуманістична думка, закріплена в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини: прийнятою Радою Європи 4 листопада 1950 р.: "Забезпечення прав людини і громадянина робить необхідним наявність державної сили; вона створена в інтересах всіх, а не для особистої користі тих, кому вона ввірена" [59].

Звідси виходить, що призначення міліції в самому загальному вигляді можна визначити як підтримання (охорону, захист) встановленого в суспільстві правопорядку. Подібна точка зору була й залишається достатньо поширеною в теорії і законодавстві. "Суспільне призначення міліції, - вказує В.Т.Дзюба, - не допустити відхилення в поведінці громадян, посадових осіб органів і організацій від тих нормативних постанов, які викладені в нормах права. Міліція - це засіб в руках держави, забезпечуючий законність і правопорядок в суспільстві... " [52].

Враховуючи це, мабуть, литовський законодавець, зокрема, сформулював визначення поліції як "забезпечуючого правопорядок  виконавчого  органу  влади,     діючого  в  системі внутрішніх справ Республіки".

Попереднє   союзне   законодавство   містило,   а   діюче   нині законодавство пострадянських республік містить більш дрібне і предметніше описання соціального призначення міліції. Так, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 червня 1973 року радянська міліція була "призначена забезпечувати охорону громадського порядку в країні, соціалістичної власності,   прав   і   законних   інтересів   громадян, підприємств, організацій  і  установ  від злочинних  посягань  і інших антигромадських дій". В повній згоді з ідеологією поліцейської держави в закріпленій розглядаємим нормативним актом ієрархії охороняємих міліцією цінностей державні інтереси, - як відмічав в свій час В.Іозефі, - стоять вище приватних..." [68].

Найновіше законодавство внесло корінні переломи в систему пріорітетів міліцейської діяльності, виходячи з необхідності признання і, безумовно,  прийняття  правовою державою у вигляді "вищої цінності людської особи" [86]. Не обслуговування політичного режиму, а ефективний захист прав людини повинен тепер стати змістом основних зусиль міліції.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про міліцію" вона призвана захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Більшість законів про міліцію (поліцію) бувших союзних республік містить аналогічні,  підчас співпадаючі текстуальне, визначення. До об'єктів міліцейського захисту білоруські і туркменські законодавці додають ще "законні інтереси громадян". При цьому   білоруський і молдавські закони не згадують про "власність". Думається, що в даному контексті поняття "права і свободи громадян" можна було б і не розкривати, оскільки запропонований їх перелік не є повним. При цьому не треба, на наш погляд, зводити, як це зробив казахстанський законодавець, "права і інтереси особи, громадянина", які захищаються міліцією, тільки до тих, які ще є конституційними. Навряд також правильно вимагати від міліції захисту "законних інтересів громадян", якщо порушення законного інтересу не являється одночасно порушенням   суб'єктивного права чи свободи правопорушенням (наприклад,  батьки  просять  дільничого інспектора міліції прийняти  заходи  до їх сина-підлітка,  який  ухиляється від відвідування шкільних занять), міліція не повинна бути зобов'язаною втручатися і мати які-небудь владні повноваження для такого втручання.

Маючи на увазі вищезгадане, соціальна суть міліції має виглядати в законі так: "захищати життя, здоров'я, гідність, права і свободи кожної людини, всі законні інститути суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань".