Отже виконання органами внутрішніх справ завдань по охороні громадського порядку і громадської безпеки визначає особливості їхньої адміністративної діяльності,  значно  впливає  на характер стосунків ціх органів з громадянами. Йдеться про те, що в діяльності органів внутрішніх справ велике місце посідає застосування заходів адміністративного примусу.

Адміністративний примус являє собою одну з форм державного примусу. На цьому, на наш погляд, варто зупинитися детальніше, щоб краще зрозуміти поняття та призначення заходів адміністративного примусу. Єдиного поняття "примусу" серед вчених - юристів до цього часу не існує. Користуючись поняттями "правовий примус", "державний примус", "примус", вчені не мають єдиної думки щодо змісту й характеру цих термінів.

Загальною помилкою, на нашу думку, є те, що в літературі - загально-юридичній та галузевій - стало нормою досліджувати поняття та заходи примусу окремо від права, розглядати його разом з поняттям "переконання" і  тільки як один із методів державного керівництва суспільством. Не вдаючись до аналізу  різних думок щодо поняття "примус", зупинимося на тому понятті, яке, на наш погляд, найбільш вдале.

Інститут примусу невід'ємний від права і являє собою систему матеріально-правових і процесуальних норм, що регулюють громадські відносини, пов'язані з застосуванням уповноваженими на те органами і особами примусових заходів фізичного, психічного, та іншого характеру впливу щодо суб'єктів, які зобов'язані їх виконувати, з метою покарання винних за правопорушення; припинення, заборона протиправних дій, відновлення порушених відносин, а також в інших, передбачених законом випадках [183,с.54].

З цього поняття витікають такі висновки:

1). Примус завжди виступає специфічною формою діяльності по правозастосуванню спеціально уповноваженими на те органами держави, посадовими особами та представниками громадськості. Окремо від діяльності по правозастосуванню державний примус, як реальне правове явище, існувати не може.

2). Примус за правом України - це зовнішній психічний вплив чи фізична дія на поведінку суб'єктів. Примус стає об'єктом дії з боку зовнішніх стосовно нього сил. Примус може бути психічним чи фізичним, але він завжди є результатом зовнішнього застосування сили, пов'язаної з обмеженням свободи волі суб'єкта та іншим правообмеженням.

3). Державний примус є завжди впливом у вигляді застосування відповідних заходів. В основному норми права України виконуються громадянами добровільно. Але внаслідок причин, що обумовлюють правопорушення, для правопорушників право виступає як засіб примусу. Примус у праві може існувати в прихованому вигляді, як загроза примусу, а реально завжди виступає і застосовується лише в рамках конкретних охоронних правовідносин і адресується тільки конкретному зобов'язаному суб'єктові - учасникові даних правовідносин.

4). Примус завжди полягає в реальному застосуванні санкцій норм права до конкретних суб'єктів правовідносин, а в деяких випадках і в застосуванні диспозицій правових норм, у яких містяться примусові обов'язки. У цих випадках диспозиція норми права може виконувати функцію санкції і виступати у формі конкретного заходу примусу.

5). Примус супроводжується причиненням суб'єкту правообмежень, які, як правило, мають негативний для нього характер і часто-густо пов'язані з додатковими обов'язками по правообмеженню.

Отже, для діючої правової системи характерні, такі основні види державного примусу:

 а) заходи припинення (процесуального забезпечення);

 6)  заходи  попередження;  в)заходи  правовідновлення;  г)юридична відповідальність.

Якщо виходити з точки зору методів  регулювання громадських відносин, то примус справді носить другорядний, допоміжний характер.

Допоміжний характер примусу вдало підкреслюється у визначенні М.І.Єропкіна і Л.Л.Попова: "Примус - це обмежений потребою метод впливу ... держави на свідомість і   поведінку людей, які здійснили антигромадські вчинки, що має за мету виправлення і перевиховання правопорушників, а також попередження нових правопорушень [61,с.28]. Він (примус) застосовується, як правило, тоді, "коли метод переконання не дав бажаних наслідків, або коли характер дії (чи бездіяльності) особи, яка її здійснила, і створена при цьому ситуація дають підстави застосувати примус". [113].

Допоміжний характер примусу повністю зберігає своє значення і тоді, коли ми говоримо   про   таку   форму   державного примусу, як адміністративний примус.

До прийняття Основ законодавства Союзу РСР про адміністративні правопорушення теоретиками адміністративного права пропонувалися різні визначення   адміністративного   правопорушення. Відсутність   його законодавчого поняття викликала різнотлумачення, численні суперечки та диспути. Особливо гостро стояло питання про визначення адміністративного примусу.

Після численних полемік визнання дістала точка зору таких вчених -адміністративістів, як М.І.Єропкін, Л.Л.Попов, І.А.Галаган та інших, які вважають   особливістю адміністративного примусу можливість його застосування при відсутності правопорушень (на відміну від Д.П.Бахраха, який вважає, що адміністративний примус можливий лише за наявності скоєного правопорушення)[ 26,с.16].

На їхню думку, є примусові заходи попередження, які застосовуються тоді, коли ще нема самого порушення норми, але є підстави передбачити, що воно може бути. Вони допускають застосування  будь-якого заходу адміністративного примусу при відсутності будь-яких правопорушень з метою попереджувальної дії, але кожен з них мусить бути передбачений законом, отже, завжди спиратися на правову основу. М.І.Єропкін правильно відзначив, що адміністративний примус застосовується для "забезпечення суспільної   безпеки, коли настання екстраординарних умов визначає необхідність застосування примусових заходів і при відсутності правопорушень" [60].

Шкода, що й до цього часу немає закріпленого законодавчого визначення поняття адміністративного примусу. Найбільш вдалим, на нашу думку, є визначення М.Т.Єропкіна: "Адміністративний примус - це застосування органами державного управління (судами, суддями), а у випадку делегування відповідних державних повноважень - громадськими організаціями встановлених законом засобів, що полягають у примусі до виконання громадянами, посадовими особами юридичних обов'язків з метою припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки чи забезпечення громадської безпеки" [60].

Таким чином, зміст адміністративного примусу полягає в причиненні особі  морального, матеріального чи фізичного обмеження, або його особистих та майнових прав [135].

Ця властивість примусу використовується для досягнення ряду цілей.

Передусім перед працівниками органів внутрішніх справ постає мета попередження правопорушень, недопущення порушень громадського порядку. При наявності конкретних умов адміністративний   примус застосовуєгься працівниками міліції до громадян з метою попередження можливих правопорушень і виникнення загрозливих для суспільства наслідків.

Оскільки не завжди вдається попередити правопорушення, працівники органів внутрішніх справ застосовують заходи адміністративного примусу з метою припинення протиправних дій, що виникли. У тих випадках, коли одразу за припиненням виникає потреба в додаткових діях щодо правопорушника, адміністративний примус застосовується з метою покарання осіб, які скоїли адміністративний проступок.

На відміну від інших форм правового примусу, адміністративний примус характеризується рядом особливостей. Найбільш вірно, на нашу думку, особливості виділяє Ю.М.Козлов [89].

Він вважає, що для адміністративного примусу характерно:

1). Позасудове застосування передбачених законом чи незаконними адміністративно-правовими  нормами  примусових заходів владою уповноваженого органу державного управління (посадової особи). Лише у випадках, спеціально  передбачених законом, заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися народними судами (народними суддями), а іноді - і громадськими організаціями чи їхніми представниками (товариський суд тощо).

2). Адміністративний примус не зводиться до будь-яких проявлень примусового характеру, що мають місце в практиці управління (сюди не входить дисциплінарний примус).

3). Застосування примусових заходів владою   органу управління (посадової особи) стосовно третіх осіб, тобто осіб, які не перебувають з ними в державно-службових  відносинах. Це головне в характеристиці адміністративного примусу.

4). Застосування заходів  адміністративного примусу тільки тими органами і посадовими   особами,   котрі   наділені повноваженнями представників виконавчої влади. Вони виконують стосовно не підлеглих їм осіб і організацій контрольно-наглядові функції.

5). Застосування      заходів    адміністративного      примусу  уповноваженими органами державного управління (посадовими особами) лише при порушенні загальнообов'язкових правил поведінки в сфері державного управління, тобто діючих поза відомчими межами.

6). Виявлення заходів адміністративного примусу перш за все як юридичної відповідальності, яку несуть особи, що скоїли правопорушення, перед державою, в лиці діючих від його імені уповноважених органів управління (посадових осіб).

7). Практичне використання адміністративно-примусових заходів з метою попередження правопорушень, їх припинення, а також забезпечення громадської безпеки поза зв'язком з правопорушеннями.

8). Застосування на суворих засадах законності.

9). Застосування простіших ніж судовий примус, процесуальних форм.

Органи внутрішніх справ, будучи  спеціальним  правоохоронним органом держави, виконуючи охорону громадського порядку, володіє ширшими повноваженнями і, зокрема, повноваженнями по застосуванню заходів  адміністративного примусу  в порівнянні з іншими органами державного управління.

Особливістю застосування   органом  внутрішніх  справ адміністративного примусу є та, що вказані органи можуть застосовувати такі засоби, до яких не можуть вдатися інші державні органи і, тим більше - громадські організації. Міліція, наприклад, може застосовувати такі  заходи адміністративного примусу, як адміністративне затримання, офіційне попередження, адміністративний нагляд, різні заходи стримування, а в особливих випадках - зброю. При цьому заходи адміністративного примусу невід'ємні від функціональних обов'язків працівників міліції. Їх відсутність у розпорядженні міліції зробила б діяльність міліції по охороні громадського порядку або дуже важкою, або неможливою.

Особливість заходів адміністративного примусу в діяльності органів внутрішніх справ полягає також і в тому,що застосування названих заходів регламентується спеціальними нормативними актами, переважно актами законодавчих органів і органів виконавчої влади. Детальніше регламентування їх застосування дістає своє відображення в службових відомчих актах, які приймає Міністерство внутрішніх справ.

Особливістю засобів адміністративного примусу, що застосовуються органами внутрішніх справ, є всебічне забезпечення потреби оперативності в їх використанні.

Швидкість, активність, сміливість та рішучість в органах внутрішніх справ часто-густо відіграють вирішальну роль при зверненні до заходів адміністративного примусу.

Тому співробітники органів внутрішніх справ у певних межах користуються оперативною самостійністю, діють за своїм розумінням при виборі одного з варіантів рішення.