За останні роки робота правоохоронних органів України стає  складнішою. Це пов'язано не тільки зі значним збільшенням обсягу необхідних знань у правоохоронній діяльності, але в першу чергу - зі зміною вимог до правоохоронних органів. Збільшення інтелектуального рівня злочинців, використання правопорушниками більш досконалих способів та засобів здійснення злочинів, ретельна підготовка, маскування злочинних дій вимагають іншого підходу в роботі правоохоронних органів і адекватного цьому якості підготовки працівників.

Сказане відноситься і до слідчих. Зараз уже недостатньо точно і процесуально грамотно проводити слідчі дії. Необхідно мати розвинуту професійну уяву, уміти максимально вірогідно реконструювати у свідомості обставини, механізм і послідовність розвитку розслідуваної події, щоб вірно визначити напрямок пошуку злочинця, докази вчинення ним злочину і т.п. Нові умови жадають від слідчих іншого рівня освіти, нового рівня формування знань, умінь і навичок у різних областях знань, і в першу чергу - в криміналістиці. Вони вимагають "формування криміналістичного стилю мислення фахівця"[100, с. 116].

Крім об'єктивних потреб слідчої практики, досягнення статусу професійного співробітника є важливим суб'єктивним стимулом кожного працівника правоохоронних органів. У практичній слідчій діяльності професіоналами називають ту частину фахівців, що мають значний досвід розслідування складних злочинів і визнаються професіоналами більшістю працівників даного правоохоронного органа. Однак, на нашу думку, статус професійного співробітника повинен бути не суб'єктивною, а об'єктивною категорією, тобто професіоналом може бути визнаний тільки той, хто відповідає діючим державним стандартам і вимогам, що відповідають цьому статусу.

В ідеалі необхідно прагнути того, щоб кожен випускник вузу МВС України відповідав статусу професіонала, не розраховуючи на те, що в ході практичної діяльності необхідні якості сформуються. Для організації підготовки, що відповідає даній цілі, необхідні еталонні критерії рівня знань, умінь, навичок і якостей особистості професіонала. У науковій сфері сукупність згаданих критеріїв іменуються як "кваліфікаційна модель фахівця" або "професіограма". Під цим розуміється "систематизована, науково обґрунтована, у визначеній мірі еталонна шкала необхідних фахівцю якостей, оптимальне сполучення яких дозволяє найбільш продуктивно вирішувати поставлені задачі"[135, с.171].

Для певних юридичних спеціальностей (прокурорів, адвокатів, суддів) загальні кваліфікаційні вимоги визначаються законами України (наявність вищої юридичної освіти і визначений стаж роботи). Перелік і зміст професійних знань і навичок, необхідних для перерахованих спеціальностей, в законі не розкриваються, що є також істотною проблемою. У ряді країн пострадянського простору вже "аналізуються можливості перегляду освітніх стандартів у професійній підготовці суддів, підвищення вимог до їх ділової і професійної репутації"[136, с. 41], і планується створення спеціальних навчальних закладів, внесення значних коректив у їхню підготовку. Ця потреба обумовлена чітко вираженою специфікою даної діяльності. Щодо слідчого органів внутрішніх справ України, що повинен знаходитись на тому ж рівні професійної підготовленості, - вітчизняне законодавство не визначає навіть мінімальні вимоги.

Розглянемо необхідні терміни, що в подальшому мають значення для дослідження даного питання. Термін "підготовленість" буде вживатися в широкому значенні, та включає традиційну педагогічну тріаду: знання, уміння і навички. Потрібно підкреслити, що уміння містять прикладні знання, а також прості і складні навички. При цьому уміння - це значно більше, ніж сума навичок. Це творча, нестереотипна дія. Тому, під "підготовленістю" розуміється і просте механічне (стереотипне) виконання дій (наприклад, спостерігання за поведінкою підозрюваного під час проведення обшуку), і більш складні дії (наприклад, постановка запитань для одержання первинної інформації про подію), і різні комплекси дій у різноманітних ситуаціях (наприклад, допит свідка, що дає помилкові свідчення), і в цілому ефективну діяльність слідчого на визначених етапах роботи (наприклад, планування та організація розслідування).

Однак, "професіоналізм" - це поняття більш широке, ніж "підготовленість", оскільки підготовленість містить у собі знання, уміння і навички (від елементарних до складних), а професіоналізм означає досить високий рівень їхнього оволодіння [105, с.77].

У відповідності зі специфікою слідчої діяльності, слідчому потрібні витримка, спостережливість, уміння концентрувати увагу, здатність швидкого узагальнення інформації і виділення головного, наявність творчого підходу до рішення нестандартних завдань, цілеспрямованість, наполегливість і т.д. Тому вірно підкреслюється, що в якості одного з критеріїв професіоналізму слідчого повинна розглядатися обов'язкова наявність тактико-психологічного компоненту підготовки, що має  забезпечувати максимальну ефективність його діяльності [43, з.58]. Однак, у нормативних документах МВС і прокуратури, у проектах Закону України "Про статус слідчих",  мова йде про численні вимоги до кандидата на посаду слідчого (усталеність моральних і ідейних переконань, глибока повага до закону та інших цінностей правової демократичної держави, вікові вимоги, неприпустимість приналежності до будь-якої партії і т.п.), але практично немає нічого про ті якості, що повинні бути основою його професіоналізму [137]. В новому проекті Закону України "Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України", що поданий на розгляд Верховної ради України народним депутатом України Ю.А. Кармазіним у 2004 році, разом із наявними в даному документі позитивними чинниками, що стосуються в більшості процесуальних і соціальних гарантій, знову ж таки відсутні вимоги щодо професійних якостей слідчого. Протипоказання  для професійної діяльності слідчого визначається в рамках діючого законодавства (стаття 19 Закону України ,Про охорону праці,, Положення про медичний огляд працівників певних категорій (наказ МОЗ України № 45 від 31.03.94, зі змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ України № 139 від 07.06.99), Перелік робіт, де є потреба в професійному доборі (наказ МОЗ України та Державного Комітету України про нагляд за охороною праці № 263/121 від 23.09.94). Законодавством України в межах медичних оглядів, що випереджають прийняття на службу, передбачене визначення психофізіологічної придатності осіб до служби, діяльність яких передбачає носіння вогнепальної зброї, а також діяльність, що пов'язана з управлінням транспорту. Законодавство в даному випадку не виділяє професію слідчого (на відміну від підрозділів спеціального призначення, оперативних підрозділів; посади водія оперативного транспорту; підрозділів дорожньо-патрульної служби) як особливий вид службової діяльності в органах внутрішніх справ, відповідно, медичні і психофізіологічні протипоказання визначаються на загальних підставах.

У науковому проекті "Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників органів внутрішніх справ", що носить рекомендаційний характер для його використання, визначені наступні позиції: "Завдання, обов'язки і повноваження", "Має право", "Повинен знати" і "Кваліфікаційні вимоги". Вимог до навичок слідчого в документі не розкриваються. Відповідно до кваліфікаційних вимог даного документа: "Кандидати на посаду слідчого міськрайліноргану внутрішніх справ підбираються з числа осіб, які закінчили вищі навчальні заклади системи МВС України та інші вищі навчальні заклади з відповідною спеціалізацією, та за своїми психологічними показниками відповідають професіограмі слідчого" [138, с.32].

Перша частина рекомендованих даним довідником кваліфікаційних вимог зрозуміла - потрібні випускники вузів системи МВС України та інших вищих навчальних закладів відповідної спеціалізації. Яка ж спеціалізація повинна відповідати кваліфікаційним вимогам слідчого? Якщо орієнтуватися, знову ж на вузи системи МВС, то відповідно до Наказу МВС України № 132 від 12.02.2003 слідчі повинні відповідати кваліфікаційному рівню "фахівець" за спеціальністю "Правознавство" або за спеціальністю "Правоохоронна діяльність".

Ці вимоги, власне кажучи, відсилають нас до Державного стандарту вищої професійної освіти за спеціальностями "Правознавство" і "Правоохоронна діяльність". В даний момент такий законодавчий документ ще не підготовлений. Він продовжує розроблятися з 1998 року, коли відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1998 року № 1247 "Про розроблення державних стандартів вищої освіти" Міністерству освіти України до 1 грудня 1998 року пропонувалося їх підготувати. Дана постанова Кабінету Міністрів України відзначає: "Освітньо-кваліфікаційна характеристика повинна відображати соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимоги до змісту освіти і навчання з боку держави та окремих замовників (виділено нами. - О.О.)".

У відповідності зі ст.11 прийнятого Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року: "Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти і професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів..." [139, с.23]. Отже, на підставі вищенаведених фактів можна стверджувати, що на сьогодні в державі не визначені критерії оцінки якості підготовки фахівців органів внутрішніх справ України.

Звернемося до аналогічного російського документу для аналізу досвіду роботи в даному напрямку російських колег, а саме Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти за фахом "Правознавство" (затвердженого 27 березня 2000 р. № 260). Даний стандарт окремо виділяє кваліфікаційні вимоги (п. 1.3) і вимоги до професійної підготовленості юриста (п. 7.1), та відносить до останнього уміння ,вирішувати задачі, що відповідають його кваліфікації, і кваліфікаційні вимоги, зазначеним у пункті 1.3 дійсного державного освітнього стандарту".

У переліку кваліфікаційних вимог даного документу виділені наступні професійні уміння і навички юриста:

• тлумачити і застосовувати закони та інші нормативні правові акти;
• забезпечувати дотримання законодавства у діяльності державних органів, фізичних і юридичних осіб;
• юридично правильно кваліфікувати факти та обставини;
• розробляти документи правового характеру, здійснювати правову експертизу нормативних актів, давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації;
• приймати правові рішення і робити інші юридичні дії в точній відповідності з законом;
• розкривати і установлювати факти правопорушень, визначати міру відповідальності і покарання винних; уживати необхідних заходів до відновлення порушених прав;
• систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, вивчати законодавство і практику його застосування, орієнтуватися в спеціальній літературі.

Даний перелік дозволяє чітко уявити, наскільки завдання юриста широкого профілю далекі від конкретики слідчої діяльності. Перераховані уміння і навички виявляються в тому чи іншому ступені в повсякденній діяльності юриста будь-якої професійної сфери, будь-якої посади, що відповідно не спрощує задачу підготовки конкретного фахівця.

Вимоги до професійної підготовленості юриста, що вказані у вищезгаданому документі, являють собою спробу конкретизувати кваліфікаційні вимоги. Вони із певною послідовністю описують засоби, за допомогою яких юрист реалізує свої функції. Ці вимоги включають наступне: