• збір нормативної і фактичної інформації, що має значення для реалізації правових норм відповідних сфер професійної діяльності;
• аналіз юридичних норм і правових відносин, що є об'єктами професійної діяльності;
• аналіз слідчої, судової та адміністративної практики;
• обґрунтування і прийняття рішень в межах посадових обов'язків, а також здійснення дій, пов'язаних з реалізацією правових норм;
• складання відповідних юридичних документів;
• забезпечення реалізації актів застосування права;
• забезпечення законності і правопорядку, здійснення правової пропаганди і правового виховання в сфері професійної діяльності.

Варто підкреслити, що при співставленні даного переліку функцій юриста широкого профілю із функціями слідчого спостерігається деякий зсув задач, повноважень, засобів та способів професійної діяльності. Даний перелік, по суті, характеризує не вимоги до працівника, а досить неповне перерахування того, чим він може або повинен займатися. Кожен адміністратор вузу, викладач, слухач може інтерпретувати положення стандарту по-своєму. Також, якщо розглянути вимоги з точки зору змісту навчальних програм, то зрозуміло, що навчальні програми спрямовані, як правило, на те, щоб дати слухачам знання у сфері законодавства, навчити їх тлумачити закони та інші нормативні акти і юридично правильно кваліфікувати факти. Однак, на наш погляд, сучасні вимоги до професійної підготовленості слідчого значно випереджають змістовну частину стандарту. Потрібні не тільки знання, але та уміння, навички їхнього застосування. Укладачі стандарту, що розглядається, видимо, усвідомили дану проблему. Але, усвідомивши, ризикують збільшити її і чітко протиставляють основний навчальний процес і практику. У пункті 6.5 стандарту ,Вимоги до організації практики, вказано: ,Практика організується і проводиться з метою придбання (виділено нами. - О.О.) та удосконалення практичних навичок у виконанні обов'язків з посадового призначення, поглиблення і закріплення отриманих знань, умінь і навичок,. Необхідно підкреслити, що знання, навички і якості краще засвоюються у сукупності, і відбиваються в практичній діяльності вони також разом. Можна сказати, що навички базуються на знаннях і якостях фахівця. Володіння тільки одним з цих компонентів не приведе до позитивного результату. Так, слідчий, що володіє криміналістичними знаннями, може прекрасно усвідомлювати необхідність одержання інформації щодо конкретного факту у підозрюваного, але відсутність навичок може перешкодити йому встановити психологічний контакт із допитуваним і одержати відповіді на необхідні питання. Тактично-вірне провадження слідчої дії неможливе не тільки без знання його організації (як у дотриманні кримінально-процесуальних норм, так і з урахуванням криміналістичних рекомендацій), але і без урахування ймовірних наслідків, що так само досягається за допомогою оволодіння визначеними навичками.

Отже, придбати та удосконалювати практичні навички пропонується у ході практики! Ці навички будуть відділені від знань, що отримані на заняттях у вузівських аудиторіях. Чи значить це, що лише на практиці слухачі вперше зіштовхнуться з необхідністю здобувати навички щодо посадового призначення?

Очевидно, така інтерпретація все-ж таки не є конструктивною. Напевно викладачі повинні в однаковій мірі орієнтуватися як на передбачений стандартом зміст відповідної дисципліни, на кваліфікаційні вимоги (п. 1.3), на вимоги до професійної підготовленості (п. 7.1), а також на власне розуміння мети підготовки конкретного фахівця. Таким чином, інтерпретації підготовки слідчого можуть бути різноманітні, і, видимо, не завжди вдалі, що ставить під сумнів здатність стандартів виконувати їхню основну функцію, тобто бути основою оцінки якості вищої освіти і професійної підготовки; відображати соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності та ін.

Дане положення відзначається і російськими дослідниками проблем юридичної освіти. Крім зауважень за загальними вимогами до змісту підготовки фахівця, відзначається і відсутність спеціалізації, що повинна була знайти відображення у кваліфікаційних вимогах. "Державні стандарти вищої професійної освіти, затверджені Міністерством освіти РФ у 2000 р., - відзначає З.О. Незнамова, - орієнтують навчальні заклади на підготовку юристів широкого профілю і ніяким чином не сприяють підготовці юристів для роботи в правоохоронних органах."[140, с.219]. Зокрема, спостерігається досить значне скорочення обсягу годин, що відводяться на викладання дисциплін кримінально-правового циклу, у тому числі і криміналістики. Відзначене відбивається в навчальних планах вузів, оскільки вони не можуть за своїм розсудом і з урахуванням свого профілю встановлювати необхідну кількість годин. Відсутність необхідного стандарту веде до того, що обсяг підготовки (за набором дисциплін і кількостю годин) ведеться формально - аби був присутній належний перелік дисциплін, а що саме потрібно для підготовки відповідного фахівця відходить на задній план.

Ядром проблем, пов'язаних з рівнем підготовки слідчих, як і раніше є питання, полеміка з якого продовжується вже тривалий час: яким фахівець повинен бути і, відповідно, як його готувати у вузах МВС: "широкого" або "вузького" профілю? Причому нерідко досить натхненно та в значному відриві від практичних можливостей системи освіти заявляють, що "на рубежі століть… з'явилася тенденція щодо необхідності підготовки і формування юриста нового типу - фахівця з глобальним творчим мисленням у сфері різних галузей права, з розвитими пізнавальними і творчими здібностями (виділено нами. - О.О.)" [48, с. 23; 141, с. 5]. О.М. Ларін вірно, на наш погляд, підкреслює, що в даний час бути енциклопедистом на рівні середньостатистичного юриста неможливо: "Подібно медицині юриспруденція поєднує різні спеціальності, і якщо, приміром, лікар-онколог і лікар-дієтолог не можуть замінити один одного, то і мені, фахівцю з кримінального процесу і криміналістики (доктору юридичних наук - довідка наша - О.О.), теж дозволено не знати нюанси пенсійного, торговельного, адміністративного і багатьох інших галузей права" [142, с.8]. Те саме відноситься і до слідчого, професія якого на сучасному етапі вимагає відокремлення від загальної спеціалізації "правознавства". А поки що продовжуємо учити юристів універсально - "усіх навчаємо всьому, що означає - неповноцінно і неналежним чином" [143, с. 43]. Той, що знає "багато" виявляється непідготовленим до конкретного специфічного профілю роботи. Тільки в одній сфері цих необхідних знань, а саме в криміналістиці, спостерігається значний приріст теоретичних і емпіричних даних, більш масштабне залучення в сферу науки досягнень науково-технічного прогресу. Те саме відзначається також і у інших сферах, що, з урахуванням усіх чинників, робить неможливим енциклопедичну підготовку юристів.

Якщо поглянути на професіограму під кутом діяльності слідчого, спрямованого на вирішення задач, поставлених перед ним суспільством, то можна запропонувати наступне визначення: слідчий "творить" справедливість, допомагає розв'язувати соціальні проблеми за допомогою права. Це формулювання місії може виглядати занадто абстрактним або занадто пафосним, але воно дозволяє визначити робочі інструменти, необхідні для досягнення мети. Як інструменти розглядаються, крім власне правових знань, навички вирішення соціальних проблем за допомогою права. Тому крім сукупності вищевказаних знань потрібні також і навички, що, з урахуванням обмеженості часу підготовки, тим більше робить неможливим енциклопедичну підготовку слідчого.

Підготовка "широкого" фахівця в сучасних умовах не тільки неможлива, але й потрібно підкреслити, - недоцільна. Тому сьогодні необхідно чітко розмежовувати ті дисципліни, що повинні формувати ерудовану творчу особистість, здатну поповнювати свої знання за стінами вузу, і ті, що формують фахівця конкретної спрямованості і визначитися з їх співвідношенням.

Найбільш значимим у здійсненні цієї мети є підхід до її реалізації. На наш погляд, підготовка "вузького" фахівця не виключає і навіть не можлива без фундаментальної підготовки. Володіння фахівцем фундаментальними криміналістичними знання, тобто науково апробованими, стійкими і довгостроковими, у комплексі з формуванням здібностей і прищеплюванням навичок, дозволяють приймати рішення і діяти в нестандартних ситуаціях, якими є більшість розслідувань у цілому і конкретні слідчі дії зокрема.

Таким чином, мова повинна йти не про обмеження обсягу знань, а про визначений пріоритет прищеплювання високого рівня практичних знань і навичок у конкретній області діяльності. При запропонованому підході фахівець, на нашу думку, буде не "вузьким", а кваліфікованим професіоналом у визначеній сфері діяльності. У нашому опитуванні 54,8 % слідчих України висловилися за підготовку юристів "вузького" профілю. Це ж відзначають і вчені-криміналісти. "Відомча освіта, - вказує А.В.Негодченко, - повинна залишатися юридичною, але зорієнтованою на задачі правоохоронної діяльності"[65, с.7].

Висловлюються думки про необхідність спеціального стандарту освіти. "Для вузів МВС, - відзначає Т.В. Авер'янова, - випускники яких повинні оволодіти не загальною спеціальністю юриста, а спеціальністю у той чи іншій сфері діяльності органів внутрішніх справ, потрібен відмінний від загальновузівського державний стандарт освіти. Такий стандарт повинен передбачати криміналістику в якості одного із самих істотних компонентів підготовки працівників для системи МВС (виділено нами. - О.О.)" [144, с.117].

Перший крок до вказаного спеціального стандарту зроблено у наказі МВС України від 20.10.2003 р. №1213 "Про затвердження Програми реформування освітянської діяльності МВС України", де в п. 3.1 зазначається: "Створити відомчу (варіативну) частину Державного стандарту вищої освіти напряму "Право", спеціальності "Правознавство", фахових спеціалізацій МВС України з визначенням змісту навчання за цільовою підготовкою для задоволення вимог замовника"[2, с.10].

Поділяючи думку щодо гострої потреби спеціального стандарту підготовки слідчого на сучасному етапі розвитку суспільства, слід зазначити, що завжди існуючі вагомі відмінності діяльності слідчого (зокрема - слідчого МВС) і діяльності іншого юриста, наприклад діяльності юрисконсульта підприємства, сьогодні ще більш поглиблюються [145, с. 45-49]. Цей розрив так само значний, як в переносному значенні - між стоматологом і дерматологом, хоча їх поєднує загальне - медицина. Більш того, існує і зростає значними темпами тенденція спеціалізації усередині слідчого корпусу.  Наприклад, необхідні знання і навички слідчого, що розслідує банківські злочини, вже значно відрізняються від необхідних слідчому, що розслідує злочини у сфері інформаційних технологій, хоча і мають багато загального. Сьогодні дана проблема не вирішена, тому слідчий зіштовхується з нею вже на практиці, намагається її перебороти шляхом спроб та помилок і часто безуспішно.