Сьомий етап (1965-1970 роки). Проведення господарської реформи, становлення її основних принципів здійснювалось при активній участі професійних спілок. В зв'язку з цим були прийняті нормативні акти, які поклали певні функції на професійні спілки. Зокрема, у відповідності з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 року "Про удосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва"[106] ВЦРПС приймав участь в підготовці Положення про порядок розподілу прибутку, в розробці проекту нормативів відрахувань від прибутку до фонду матеріального заохочення і до фонду соціально-культурних заходів та житлового будівництва, а також в розробці та затвердженні Типового положення про преміювання робітників промисловості. ЦК профспілок почали брати участь в диференціації нормативів відрахувань від прибутку до фонду матеріального заохочення і до фонду соціально-культурних заходів по групам підприємств.       

          Тією ж постановою директорам підприємств надавалось право за згодою з профспілковими організаціями перерозподіляти кошти між фондом матеріального заохочення і фондами соціально-культурних заходів та житлового будівництва. 

          Показники і умови преміювання інженерно-технічних працівників та службовців цехів і служб підприємства і розміри премій цим працівникам встановлювалися керівником підприємства за погодженням з профспілковою організацією. Показники і умови преміювання робітників встановлювалися директором підприємства за згодою з профспілковою організацією. Керівникам підприємств надавалося право за згодою з профспілковою організацією зменшувати або збільшувати робітникам розміри заохочувальних виплат в залежності від результатів їх роботи. 

          В цей же період 4 жовтня 1965 року на підставі Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про передачу додатково на рішення Ради Міністрів союзних республік питань господарського і культурного будівництва"[107] значно були розширені права республіканських рад профспілок в сфері праці і зарплати. Зокрема, Радам Міністрів союзних республік надані права, які вони могли здійснювати за згодою з республіканськими радами профспілок: дозволяти застосовувати акордну систему оплати праці для окремих категорій робітників, встановлювати в межах затвердженого фонду заробітної плати додатково до діючих систем тимчасові системи преміювання робітників і інженерно-технічних робітників за виконання окремих термінових завдань; встановлювати посадові оклади і умови преміювання робітників по новим введеним посадам.    

          Положення "Про соціалістичне державне виробниче підприємство", затверджене Постановою Радою Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 року[108], в значній мірі розширило права ФЗМК як в управлінні підприємством, так і в регулюванні трудових відносин. В п.81 Положення, наприклад, було записано, що всі основні права підприємства в сфері праці і заробітної плати здійснює адміністрація за згодою з ФЗМК. Положення про підприємство розширило права ФЗМК порівняно з Положенням про права ФЗМК 1958 року.

          Таким чином, проведення господарської реформи значно розширило права професійних спілок. Прийняття нових правових актів стало початком нового етапу розвитку радянського законодавства про права професійних спілок. Особливість цього етапу полягає в тому, що професійним спілкам не передавались повністю якісь нові функції, яких в них раніше не було, а розширялась спільна компетенція органів держави і профспілок. Такий спосіб вирішення питань праці і заробітної плати, як правило, попереджував прийняття помилкових рішень, які суперечили б інтересам робітників.  

          Восьмий етап (1970-1990 роки). Цей етап почався з прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. В зв'язку з прийняттям Основ законодавства про працю Президія Верховної Ради СРСР Указом від 27 вересня 1971 року затвердила нове Положення "Про права ФЗМК"[109]. В ст.31 Положення передбачено, що воно  розповсюджується також і на цехові комітети підприємства в межах компетенції цехового комітету, а ті ФЗМК, яким надані права районного комітету профспілки, можуть передавати цеховим комітетам профспілки деякі права, які відносяться до компетенції ФЗМК. Відповідно з цим заводські комітети профспілок, яким надані права райкомів, своїми постановами вирішують питання про те, яким цеховим комітетам надаються права ФЗМК, і визначають перелік тих питань, які мають право вирішувати цехові комітети профспілок.  

          10 грудня 1971 року був прийнятий Кодекс законів про працю УРСР[110] який був введений в дію з 1 червня 1972 року. В XVI розділі КЗпП закріплено правове положення профспілок (ст.243-252). В ст.244 було записано, що профспілки представляють інтереси робітників і службовців в сфері виробництва, праці, побуту і культури; право профспілок в управлінні виробництвом (ст.245); повноваження профспілок при здійсненні контролю за дотриманням законодавства (ст.248). Широкі права були надані профспілкам у припиненні трудових правовідносинах. Це заборона розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації без згоди фабрично-заводського місцевого комітету у випадках передбачених п.2 і 3 ст.40 (ст.43); розірвання трудового договору на вимогу профспілкового органу (ст.45). 

          За радянських часів було заявлено, що профспілки переросли свою захисну функцію. Замість неї виникло "двоєдине завдання": профспілки в першу чергу повинні були турбуватися про розвиток виробництва, а вже потім захищати інтереси трудящих (статті 7 і 8 Конституції Української РСР, 1978 року)[111]. В цей час були прийняті ряд важливих нормативних актів і зокрема Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10 грудня 1990 року[112]. Закон суттєво змінив юридичне положення профспілок. Він встановив принципи профспілкового права, які відрізнялись від діючих після лютого 1917 року. Ст.1 визначила, що професійна спілка є добровільною громадською організацією, яка об'єднує трудящих, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої діяльності як у виробничій так і невиробничій сферах для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів; профспілки є незалежними від органів державного управління, господарських органів, політичних партій та інших громадських організацій (ст.3); профспілкам належало право законодавчої ініціативи (ст.7); переважне право на ведення колективних переговорів (ст.8); право брати участь у розгляді трудових спорів (ст.12); право на організацію і проведення страйків (ст.15).   

          Дев'ятий етап почався з 1991 року. Він характеризується тим, що профспілки, відмовилися від доктрини "школа комунізму" і визначилися як організація людей найманої праці. Після проголошення України незалежною державою правове регулювання діяльності профспілок в Україні в цілому сформовано. Водночас, законодавча база є недосконалою, в ній є ряд прогалин, що потенційно уможливлюють обмеження діяльності профспілок. Окремими законами України, що регулюють права профспілок: щодо їх діяльності в окремих галузях економіки, зокрема, на транспорті, в сфері культури, в релігійних організаціях тощо: в регулюванні окремих сфер соціально-трудових відносин, зокрема, у сфері оплати праці та охорони праці, соціального страхування, визначення мінімальних соціальних стандартів тощо нараховується декілька десятків. А тому ми розглянемо визначальні закони, які регулюють права профспілок в Україні.    

          Фундаментальні права профспілок уперше за період існування незалежної держави визначені статтею 36 Конституції України, якою встановлено, що "громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України". Зокрема, ст.127 Конституції заборонена участь суддів у профспілках. Основоположним нормативно-правовим актом, який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок став прийнятий Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". В цьому Законі закріплені демократичні принципи діяльності профспілок: їх незалежність від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, політичних партій, інших громадських організацій, їм не підзвітні і не підконтрольні (ст.12); право профспілок на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод (ст.20); повноваження профспілок щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю (ст.21); права профспілок у вирішенні трудових спорів (ст.26); право профспілок на організацію страйків (ст.27); гарантії діяльності профспілок (ст.40); відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про профспілки (ст.46).      

          Відповідно до ст.4 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року[113] до профспілок застосовується цей Закон, якщо інше не передбачено цим Законом. Зокрема, згідно зі ст.18 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", профспілки можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію і закони України, може бути заборонена згідно ч.3 ст.18 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Водночас, ст.18 Закону не визначає наслідків діяльності профспілки чи об'єднання профспілок а також кола осіб які можуть звернутись з такою вимогою до суду. У цьому випадку необхідно керуватись відповідними положеннями (статті 28-32) Закону "Про об'єднання громадян".    

          Права профспілок також закріплені в Кодексі законів про працю України. Початкова редакція Кодексу протягом останніх років його існування змінювалася більше 50 разів. Чинна редакція Кодексу визначає права профспілок у багатьох сферах соціально-трудових відносин, значна кількість яких регулюються іншими законами.   

          Кодексом визначаються права профспілок: