- у застосуванні трудового договору між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (розділ III). Зокрема, це стосується випадків випробування при прийнятті на роботу строком до шести місяців (ст.27), розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ст.43), розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ст.45);    

          - у регулюванні робочого часу (розділ IV), зокрема, стосовно встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку або графіків змінності, а також тривалості робочого тижня та щоденної роботи (ст.52), запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст.61), необхідності одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт (ст.64);    

          - у визначенні часу відпочинку (розділ V), зокрема, стосовно перерви для відпочинку і харчування (ст.66), встановлення другого вихідного дня (ст.67), вихідних днів на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях (ст.69), залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації     

          - у нормуванні праці (розділ VI), зокрема, стосовно запровадження, замін і перегляду норм праці (ст.86).   

          Крім КЗпП в Україні прийняті також інші закони, які в певній мірі регламентують діяльність профспілок. Це Закон "Про колективні договори і угоди", який визначає профспілки стороною колективних переговорів (ст.3), встановлює право профспілок на ведення колективних переговорів та укладання колективних угод, договорів (ст.4), забороняє членам профспілкового виборного органу представляти інтереси власника (ст.6), право щодо включення у колективний договір гарантій діяльності профспілок на підприємстві (ст.7), право на підтримку своїх вимог проводити масові заходи (ст.11), відповідальність за ухилення від участі в переговорах (ст.17), невиконання колективного договору, угоди (ст.18) та за ненадання інформації (ст.19). Закон "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" визначає право профспілок бути стороною колективного трудового спору (ст.3), а також права стосовно формування вимог (ст.4), порядку їх розгляду (ст.5) та багато інших законів.  

          Значну роль в активізації захисної функції профспілок відіграють Конвенції МОП. Ч.4 ст.4 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлено: "Якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародного договору або угоди". На цей час прийнято сім Конвенцій, які регулюють права профспілок у різних галузях економіки*.  

          Аналіз розвитку законодавства про профспілки, свідчить про те, що останні на різних етапах розвитку держави займали неоднакове становище від обмеження до одержавлення і надання їм навіть деяких державних функцій. Але на усіх етапах, основним напрямом їх діяльності була функція представництва та захисту. Починаючи з 90-х років XX століття деякі права профспілки втратили. Основними напрямами в їх діяльності залишається здійснення представницької та захисної функції. І на майбутнє ці функції мають бути основними.                      

          Основні права та гарантії діяльності профспілок передбачені у Законі України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Але крім цього Закону є багато інших нормативно-правових актів, які закріплюють окремі права та гарантії діяльності профспілок. Законодавче забезпечення діяльності профспілок можна вважати в основному сформованим. Разом з тим, воно потребує удосконалення. Вважаємо за необхідне встановити в Законі України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" і доповнити ст.93 Конституції України положенням про необхідність надання профспілкам права законодавчої ініціативи на рівні Федерації профспілок України. Слід також завершити розробку Закону України "Про соціальне партнерство" в якому передбачити форми участі профспілок в укладені угод.   

          Профспілки є і залишаються наймасовішою громадською організацією, яка об'єднує значну кількість працівників. Ця організація займає важливе місце серед інших громадських організацій тому, що вона об'єднує людей праці, а праця є основною умовою для існування самого суспільства. При загальному падінні чисельності профспілок зберігається досить високий показник охоплення працівників профспілковим членством.            

          Профспілки охоплюють працюючих усіх регіонів країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання. Відбувається поступове відокремлення об'єднань найманих працівників і об'єднань підприємців (роботодавців). 

          На законодавчому рівні визначено, що роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня. На наш погляд, не можуть бути також членами профспілки заступники керівника і його помічники тому, що вони інтегровані у структуру управління і здійснюють свою діяльність в інтересах керівника. Зважаючи на це, пропонуємо доповнити ст.7 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" таким положенням: "Керівники, їх заступники та помічники не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня".    

          Таким чином, основні тенденції розвитку та удосконалення законодавства про профспілки, їх права та гарантії діяльності полягають:

          по-перше, в тому, що воно здійснюється відповідно до існуючих суспільних відносин;

          по-друге, у відмові від невластивих профспілкам як громадській організації повноважень;

          по-третє, в збережені, закріплені та розширені прав, які дозволяють профспілкам відстоювати трудові, соціально-економічні права та інтереси працівників.