По-четверте, здійснення криміналістичної класифікації не є самоціллю, оскільки вона розглядається як підстава для побудови системи окремих криміналістичних методик. 

         На останньому висновку слід зупинитися докладніше.

         Як зазначалось раніше, процес побудови криміналістичної класифікації, а відповідно і класифікації окремих криміналістичних методик, знаходиться тільки на стадії свого становлення. Ця обставина породжує різноманітні підходи як до  визначення класифікаційних рівнів окремих криміналістичних методик, так і до їх назв. Так, О.М.Васильєв висунув ідею щодо двох підстав поділу окремих криміналістичних методик. Першою він вважав слідчу ситуацію і окреслений нею напрямок розслідування початкового етапу, другою  ¾ криміналістичну характеристику злочину [44] [13]).

В.О.Образцов вважає такою єдиною підставою криміналістичну характеристику злочину [142] [14]), а самі типові криміналістичні методики як вид наукової продукції поділяє на:  загальні та  окремі [120][15]);  методики виявлення

та розслідування певних груп криміналістично схожих видів злочинів; методики виявлення та розслідування окремих кримінально-правових видів злочинів; методики виявлення та розслідування певних кримінально-правових підвидів злочинів одного виду; методики виявлення та розслідування певних груп злочинів, що поділяються на базі криміналістичної класифікації кримінально-правових видів та підвидів злочинів [147] [16]).

І.О.Возгрін дійшов висновку про можливість розподілу типових методик на дванадцять груп, а підставою для класифікації так званих особистих (спеціальних) методик, на його думку, можуть бути: місце вчинення злочину, особа злочинця, особа потерпілого та ін. [55] [17]).  В подальшому він декілька видозмінив висловлену точну зору і запропонував такий розподіл криміналістичних методик: за призначенням ¾ групові і окремі; за відношенням до кримінального закону ¾ типові і особливі; за рівнем конкретизації ¾ одноступінчасті і двохступінчасті; за зв'язками з науковими знаннями ¾ власно криміналістичні та комплексні; за повнотою дослідження ¾ повні і скорочені; за авторською належністю ¾ офіційні та доктринальні; за формою ¾ методичні листи, методичні довідники, практичні посібники, монографії, навчальні посібники, підручники, дисертації [56] [18]).       

Останнім часом з'являються нові точки зору на проблему класифікації криміналістичних методик. Вони стосуються головним чином розподілу методичних рекомендацій за ступенем спільності (рівнем конкретизації).Так, Ю.П.Гармаєв відносно кримінально-правової класифікації і за ступенем спільності (рівнем конкретизації) рекомендацій виділяє "предметну" і                "вертикальну" класифікацію і наступні рівні системи криміналістичних методик: загальні видові; загальні родові; загальні міжвидові [63] [19]). Б.Є.Лук'янчиков досліджує нетрадиційні методики розслідування, які розробляються за змішаними (криміналістичними) підставами, і вживає для їх позначення назву "вневидові методики розслідування злочинів" [136] [20]).

Г.Ю.Жирний і В.А.Журавель [88; 94] [21]) вважають найбільш вдалою трирівневу класифікаційну побудову системи окремих криміналістичних методик1, до якої входять: 1) групові окремі криміналістичні методики розслідування ( груп злочинів, класифікованих відповідно до групування їх в Особливій частині КК та на підставі криміналістично значущих ознак, притаманних декільком видам); 2) видові окремі криміналістичні методики розслідування (видів злочинів, які розрізняються в розділах Особливої частини КК); 3) підвидові окремі криміналістичні методики розслідування ( підвидів чи різновидів, виділених з-поміж злочинів одного виду за криміналістично значущими ознаками). 

Розглянемо зазначену трирівневу структуру з погляду її придатності до формування системи методик розслідування вбивств.

         Груповий рівень, який у наведеній класифікаційній побудові вважається першим, передбачає можливість об'єднання декількох видів злочинів у єдину методику їх розслідування на підставі притаманних цим злочинам криміналістично значущих ознак. Йдеться насамперед про такі ознаки, як суб'єкт злочину, жертва злочину, місце вчинення злочину, форми організації і засоби злочинної діяльності, умови вчинення злочину, час вчинення злочину і стан його розслідування, наявність або відсутність спеціальних засобів вчинення злочину тощо. На підставі перелічених ознак формуються методики розслідування злочинів, учинених неповнолітніми, особами з дефектами психіки, іноземними громадянами, рецидивістами, організованими злочинними угрупованнями, у місцях позбавлення волі, на транспорті, у сфері підприємницької діяльності та ін.

Розглядуваний рівень є відносно новим у структурній побудові методик розслідування окремих видів злочинів, поява якого повністю пов'язана з впровадженням  криміналістичної класифікації злочинів. При цьому слід зауважити, що ставлення до цього рівня окремих методик розслідування в теорії криміналістики і судово-слідчій практиці не є однозначним.

Прибічники цієї концепції [3]  [22]), погоджуючись з тим, що видові поняття більш змістовні порівняно з родовими, що групи криміналістично схожих видів злочинів характеризуються меншим числом загальних ознак, ніж окремі види або різновиди злочинів, стверджують, що розробка рекомендацій вельми високого рівня абстракції якими є групові методики, не зменшує їх практичної значущості. "Пізнаючи ознаки класу, ¾ зазначає В.О.Образцов, ¾ ми тим самим пізнаємо і ознаки його частин, а повідомляючи про них слідчого, ми інформуємо його про ознаки підкласу. І саме в цьому полягає головне раціональне зерно проблеми розробки та впровадження у слідчу практику рекомендацій, що містять у собі загальні методики розслідування криміналістично схожих видів злочинів" [147] [23]).

Інколи у криміналістичній літературі трапляються доволі дискусійні судження щодо названої проблематики. Так, Б.Є.Лук'янчиков зауважує, "що існуючі видові методики об'єктивно неспроможні охопити та врахувати всі особливості, які мають криміналістичне значення. <…> до структури вневидової1  методики  необхідно включити ті елементи, які або зовсім відсутні, або недостатньо повно розглянуті у видових методиках. <...> цінність

вневидової   методики   розслідування  злочинів   полягає  у  тому,  що   в   ній 

 узагальнені найбільш передові форми й методи слідчої роботи, а також останні досягнення в галузі криміналістики" [136] [24]). Автор, мабуть, збагнув, що декілька перебільшив реальну значущість цього рівня окремих криміналістичних методик і вирішив дещо пом'якшити свою позицію, вказуючи, "що структура вневидових методик розслідування  в загальному плані збігається (виділено нами. ¾ В.С.) зі структурою видових методик, розроблених на відповідному рівні і перевірених слідчою практикою. Такий підхід до розв'язання зазначеного питання не випадковий. Ці методики організаційно пов'язані між собою, доповнюють одна одну та сприяють розслідуванню" [136] [25]).

         Щодо групових методик як структурної одиниці системи методик розслідування вбивств, то йдеться про такі організаційно-методичні побудови, де вбивства є складовим елементом, наприклад, у злочинах, що вчиняють організовані злочинні формування, особи з дефектами психіки, неповнолітні, іноземні громадяни, засудженні у місцях позбавлення волі тощо. У таких методиках відображається інформація достатньо високого рівня абстракції, яка стосується здебільшого  злочинної діяльності окремих категорій суб'єктів. Ця інформація дає лише загальні орієнтири щодо її застосування. Більш того, завдання слідчого ускладнюються і тим, що він змушений у всій сукупності даних відшукати ті відомості, які належать до предмета його дослідження     (за умови, що ці відомості є у цій методиці), наприклад, у груповій методиці розслідування корисно-насильницьких злочинів1 відшукати відомості щодо організації процесу розкриття та розслідування такого роду вбивств. Як навчальна модель групова методика розслідування вбивств має право на існування, але з погляду практики застосування її навряд чи можна визнати оптимальною. 

         З числа запропонованих класифікаційних рівнів базовим, стрижньовим є другий ¾ видовий рівень, за яким і раніше формувалась система окремих методик розслідування вбивств, оскільки він базується на кримінально-правовій класифікації цієї категорії злочинів, згідно з якою вбивства поділяються на:

1) вбивства без кваліфікуючих обставин ( ч.1 ст. 115 КК);

2) вбивства з кваліфікуючими обставинами ( ч. 2 ст. 115 КК): а)   вбивство  двох або більше осіб; б) вбивство малолітньої дитини або  жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; в) вбивство заручників; г) вбивство, вчинене з особою жорстокістю, та ін.;

3) вбивства з обставинами, які пом'якшують покарання:  а) вбивство,  вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); б) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); в) вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Дійсно, на практиці не в усіх випадках деякі з перелічених кримінально-правових ознак  можуть бути застосовані для розробки самостійних окремих криміналістичних методик, тому що такого роду методики за своїм змістом багато в чому збігаються і дублюватимуть одна одну. Ось чому на відміну від кримінально-правової класифікації, де розподіл злочинів здійснено за безпосереднім об'єктом, у криміналістичній методиці розслідування вбивств деякі суміжні склади, зазначені у КК, фактично об'єднуються в один вид. Саме це надало можливість сформувати такі узагальнені криміналістичні методики розслідування вбивств:

1. за наявності трупу;
2. при виявленні елементів розчленованого трупу [28][26]);

          3) при зникненні особи з підозрою на насильницьку смерть [32;103][27]).

Крім узагальнених  видових методик розслідування вбивств можуть бути виділені і специфічні видові методики, тобто ті, що мають організаційну і тактичну своєрідність, передбачені самостійною статтею КК і не піддаються подальшій диференціації на відповідні підвиди. До таких видів вбивств може бути віднесено умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини ( ст.117 КК).