Стан і умови протидії сучасній злочинності, якісні зміни кримінальної ситуації у державі поставили перед криміналістикою низку нових завдань. Найбільш істотними вони є в галузі криміналістичної методики. І це не випадково, оскільки виникнення саме криміналістичної методики як самостійного розділу криміналістики було обумовлено потребами судово-слідчої практики у наукових методах розкриття, розслідування та попередження злочинної діяльності. Задоволення цих потреб стало службовою функцією криміналістичної методики, обумовило закономірності її внутрішнього розвитку.

В свою чергу наявність прогалин, відставання науково-методичних рекомендацій від нагальних потреб практики пояснюються відсутністю належних теоретичних досліджень, насамперед  в криміналістичній методиці. Як зазначав О.М.Васильєв, "наявність саме цих обставин  знижує коефіцієнт корисної дії усієї криміналістики з негативними наслідками для розслідування злочинів" [45] [1]) .  

Ефективність розслідування злочинів також обумовлена рівнем професійної майстерності слідчих, обсягом одержаних ними теоретичних знань, умінням правильно їх застосовувати при розв'язанні конкретних завдань досудового слідства.  При цьому слід пам'ятати, що опанування цими  теоретичними знаннями  значною мірою залежить від того, як ці знання викладено в науковій або методичній літературі.  

Ось чому вдосконалення криміналістичної методики як системи знань і самостійного розділу науки криміналістики[2] повинно здійснюватись через узагальнення та філософське пояснення накопиченого емпіричного матеріалу і пізнання наукових фактів, що належать як до сфери вчинення злочинів, так і до сфери їх розкриття, розслідування та попередження. У зв'язку  з цим з новою силою постають питання щодо:

- вдосконалення існуючих і розробки нових методичних рекомендацій з розслідування тих чи інших категорій злочинів ( йдеться насамперед про нові злочини або ті, що істотно видозмінилися);    

- більш широкого застосування деяких теоретичних концепцій як підґрунтя формування та  вдосконалення  окремих  криміналістичних  методик     

(йдеться насамперед про криміналістичну характеристику, типові версії тощо);

- забезпечення уніфікації сучасних поглядів на структуру окремої криміналістичної методики, характеристику її елементів;

- викладення цих положень у найбільш доступній для сприйняття формі. 

         Приступаючи до реалізації перелічених завдань, треба виходити з того, що їх вирішення перш за все повинно задовольняти потреби судово-слідчої практики. Здавалося б, навіщо зайвий раз повторювати аксіоматичні положення, які виходять з самої природи науки криміналістики і тому не потребують додаткової аргументації? Але в цьому є сенс і базується він на наявній диспропорції між запитами практики і науковими розробками, які спостерігаються останнім часом, на що неодноразово зверталася увага у криміналістичній літературі. Так, В.П. Бахін відверто констатує, що " розвиток криміналістики за останні 20 років свідчить про те, що вона зійшла до саморозвитку і безпредметного теоретизування" [17] [3]) .  Р.С.Бєлкін відзначає, що " в криміналістичній науці на теперішній час накопичилась значна кількість різноманітних умоглядних конструкцій та "відкриттів", котрі не мають ні теоретичного, ні практичного обґрунтування" [24] [4])  . В.Я.Колдін у зв'язку з цим пише, що " запропоновані останнім часом чисельні теоретичні конструкції і структурні моделі криміналістики не підкріплені обґрунтуванням їх практичної необхідності і тому лише вносять  різнобій та плутанину в систему підготовки кадрів" [104] [5]) .

         У ситуації, що склалася, є певна вина і практичних працівників. З цього приводу Р.С.Бєлкін зробив відверті висновки і довів, що головною причиною , яка стоїть на шляху активного впровадження здобутків криміналістики у слідчу практику, є консервативні стереотипи, що склалися в самій практичній діяльності. " Практика стихійно протидіє нововведенням, ¾ констатував він, ¾ намагаючись зберегти звичний статус-кво, звичний спосіб дій. Цьому сприяють і сформовані стереотипи мислення слідчих. Небажання і деякою мірою побоювання нового, незвичного прикриваються іронічним ставленням до рекомендованих новинок. Корені такого негативного ставлення різноманітні. Це може бути результатом професійної деформації, втрати інтересу до своєї професії. Це може бути і конформізм молодих слідчих, що потрапили під вплив заражених такою байдужістю старших колег" [24] [6])  .

З такими висновками не можливо не погодитись. Разом з тим зазначені суперечності необхідно усувати і  перший крок в цьому напрямку повинні зробити все ж таки науковці. Саме їм доведеться переглянути запропоновані наукою рекомендації, в тому числі і ті, що стосуються криміналістичної методики, оскільки існуючі "книжкові методики" здатні задовольнити тільки потреби навчального процесу з криміналістики, але навряд чи зможуть слугувати інструментом практичної діяльності. Крім того, науковцям необхідно усвідомити, що однією з найважливіших вимог, що ставляться до визначення наукового поняття з точки зору формальної логіки, є його однозначність [70][7]). Багатозначність терміна, зокрема "методика розслідування", "криміналістична характеристика", породжує масу непорозумінь та суперечностей. Внаслідок цього виникають теоретичні дискусії, які відволікають увагу науковців від реальних потреб слідчої практики.         

Щодо криміналістичної методики, то на сьогодні вона має здебільшого описовий вигляд, а в її структурі представлені такі елементи, як криміналі -стична характеристика; обставини, що підлягають з'ясуванню; особливості порушення кримінальної справи; початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи; типові слідчі ситуації, побудова версій і планування розслідування; тактика  проведення  окремих  слідчих дій;  профілактичні  дії  слідчого    [ 206; 108 ] [8]). В останні роки цей перелік збільшився за рахунок застосування такої категорії, як криміналістична класифікація злочинів.

Незважаючи на те що зазначена структура є традиційною і апробованою в науці та практиці, її не можна визнати оптимальною, оскільки в ній далеко не завжди простежується  зв'язок між наведеними елементами, а інформація викладається у відокремленому вигляді. Так, відомості щодо криміналістичної характеристики не завжди враховуються при висвітленні питань з організації і планування розслідування, насамперед при визначенні типових версій, або навпаки, якщо типові версії і позначаються, то без посилань на відповідні дані, які відображені у криміналістичній характеристиці.     

         З огляду на сказане вважаємо такими, що заслуговують на увагу, пропозиції розглядати окрему криміналістичну методику у вигляді інформа -ційно-пізнавальної моделі [60; 90][9]). Такий підхід дозволить надати цій структурі організаційної будови, впорядкувати її елементи, забезпечити більш тісний зв'язок між ними і тим самим підвищити ефективність пізнавальних дій. При цьому обов'язково треба враховувати, що в моделі відображається ідеальна форма організації розслідування у типовій слідчий ситуації. Розслідування  конкретного вбивства є процесом перетворення ідеального на оптимально реальне. Наскільки цей перехід буде вдалим, залежить від майстерності слідчого.   

         Розбудову такого роду моделі може бути здійснено на підставі застосування предметних та функціональних прийомів дослідження. Щодо предметної галузі, яка характеризує внутрішню архітектоніку моделі, то в ній доцільно виділити два рівні ¾ ретроспективний і перспективний. Перший рівень включає в себе криміналістичну характеристику певної категорії злочину, в якій за статистичними показниками відображені кореляційні залежності між її елементами ( "злочинець ¾ жертва", "сліди злочину ¾ спосіб вчинення злочину", "місце, час злочину ¾ злочинець" і т.ін.), а також на підставі аналізу цих кількісних показників сформульовані типові версії відносно особи злочинця та жертви, мотивів злочину та інших обставин. Таким чином,  ретроспективній рівень розглядуваної моделі відображає типові варіанти злочинної діяльності, характерні ознаки особи злочинця та жертви, сліди такої діяльності і можливі їх джерела, місця виявлення тощо.         

         Перспективний рівень, на відміну від ретроспективного, описує не сам злочин, а  процес його розкриття та розслідування. Це своєрідна типова криміналістична модель здійснення досудового слідства. Зазначений рівень включає в себе наступні елементи: а) типові слідчі ситуації відповідно до певного етапу розслідування; б) програми розслідування або "предмет розслідування"[10] (мета, завдання та напрямки розслідування, що обумовлені слідчими ситуаціями і обставинами, які підлягають з'ясуванню по конкретній категорії злочинів); в)  типові системи слідчих дій і оперативно-розшукових заходів або їх сполучення, тобто тактичні операції, як засоби впливу на слідчі ситуації, перевірки версій та вирішення стратегічних і тактичних завдань.

         З урахуванням сказаного, предметна сторона інформаційно-пізнавальної

моделі окремої криміналістичної методики складається із решти елементів, що

включають в себе різнопланову інформацію, з одного боку, ¾  про злочин, а з

іншого, про процес і результат його пізнання. На нашу думку, такий підхід дійсно сприятиме реалізації завдання криміналістики щодо розробки типових моделей кримінальної діяльності і типових  криміналістичних моделей слідства, тобто криміналістичних характеристик злочину і криміналістичних характеристик досудового і судового слідства[11].

         Разом з предметним у розглядуваній моделі необхідно виділяти і функціональний аспект, що повною мірою відповідає положенням теорії відображення.  Здійснюючи дії щодо управління процесом розкриття і розслідування злочинів ( а саме це її головне призначення), ця модель виступає як єдиний цілісний механізм зі сталими та надійними зв'язками між елементами, якому притаманні об'єкт та суб'єкт впливу, канали руху та передачі інформації. При цьому взаємозв'язок між елементами здійснюється як  

у межах одного рівня, так і між елементами різних рівнів, тобто йдеться про наявність внутрішніх і зовнішніх каналів обміну інформацією.