Більшість юристів, що займалися дослідженням сутності господарського суду (державного арбітражу, арбітражного суду), у співвідношенні одних органів держави з іншими вбачають порівняння не для з'ясування специфіки даних органів, а порівняння з метою ототожнення їх сутності.

Тут варто проаналізувати сутність спеціалізації, що встановлена Конституцією і Законом України ,Про судоустрій України". Спеціалізація щодо судових органів передбачає, що:

— справа вирішується професіоналом;

— при здійсненні внутрішньої спеціалізації забезпечується оптимальний розгляд різних справ у межах процесу;

— існування певної групи відносин, специфіка яких вимагає розробки самостійної процесуальної форми;

— мають бути встановлені норми права, що регламентують відповідний вид процесуальних правовідносин і відображають їх     специфіку [453][74].

Відповідно до статті 19 Закону України ,Про судоустрій України" в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Повертаючись до питання про відмінність господарського суду (державного арбітражу, арбітражного суду) від інших судових органів, органів влади і управління, слід зазначити, що при встановленні розбіжностей в порівнюваних предметах є можливість виявити особливе у кожному предметі або принципову, якісну різницю між ними. Порівнюючи господарський суд із загальними судами й органами державного управління, слід встановити розбіжність чи подібність в головному, істотному — встановлення відмінності чи подібності в частині не є цінним, істотним для характеристики сутності господарського суду [253][75].

Якісні відмінності у порівнюваних органах можуть бути виявлені лише за умови аналізу істотних, головних рис, що становлять сутність органу. З несуттєвих властивостей органу не можна з'ясувати його сутність. Наприклад, на відмінностях між похідними, вторинними функціями загального й господарського судів не можна зробити обґрунтованого висновку щодо сутності господарського суду. Також не можна відносити господарський суд до органів державного управління лише за тієї умови, що структура порівнюваних органів багато в чому подібна.

Принципову відмінність порівнюваних органів можна виявити лише при аналізі істотних властивостей, що виражають те головне, що характеризує основу їх діяльності.

Отже, при порівняльному аналізі органів державної влади має значення не зовнішня подібність тих чи інших аспектів їх організації чи діяльності й не відмінність у другорядному, а подібність, що грунтується на тотожності істотного.

При порівняльному аналізі велике значення має встановлення відповідного співвідношення між істотним і другорядним як у подібному, так і у відмінному, між несуттєвими рисами, хоча і властивими для порівнюваних предметів, і тими головними рисами, що, характеризуючи їх сутність, виражають протилежність сутності предметів, що співвідносяться. Наприклад, видання відповідними господарськими судами рекомендаційних роз'яснень характеризує його специфіку, але видання цих актів не належить до тих ознак, на підставі яких можна було б стверджувати про повну подібність цих органів і органів державного управління, тому що функція з тлумачення законодавства для господарського суду не є головною в його діяльності і не має нормативного характеру.

Порівняльний аналіз досліджуваних предметів, явищ вимагає дослідження розвитку їх внутрішніх суперечливих тенденцій. Але одне порівняння не може розкрити того, наскільки істотна подібність для характеристики порівнюваного предмета чи наскільки подібність виявляється в головному або в тому, що не є головним, у другорядному. Щоб остаточно переконатися у слушності висновків щодо сутності порівнюваного предмета, явища, слід ознайомитися з причинами, що зумовили подібність порівнюваних предметів чи явищ.

Порівняльний метод пізнання, долаючи суперечності у предметах, що співвідносяться, дає нам повне уявлення про сутність порівнюваного лише у динаміці його розвитку. Порівняння у статиці не може дати таких результатів. Порівняння у динаміці є однією з вимог дослідження фактів і явищ у їх русі й розвитку.

Порівняльний аналіз сутності загального й господарського судів має здійснюватись шляхом виявлення особливостей примусової охорони цивільних прав, шляхом виявлення відмінностей у формах захисту.

Звертаючись до форм діяльності суду загальної юрисдикції й господарського суду, неважко помітити, що їх форми відрізняються одна від одної за суб'єктами, уповноваженими законом на здійснення функції захисту цивільних прав. Сутність суду і процесуальна форма його діяльності визначаються участю у відправленні правосуддя у визначених законом випадках народних засідателів і присяжних (ст. 124 Конституції України); сутність же господарського суду і форми його захисту визначаються нормами Господарського процесуального кодексу, які дещо відрізняються від установленої процедури розгляду спорів у судах загальної юрисдикції і роллю судді господарського суду при ухваленні рішення. Специфіка форм діяльності загального й господарського судів зумовлюється також специфікою цивільно-правових і господарсько-правових спорів.

У зв'язку з цим виникає питання про співвіднесення господарсько-процесуальної та цивільно-процесуальної форм захисту прав та законних інтересів.

Сьогодні йдеться про два основних підходи у розв'язанні проблеми. Деякі автори вважають господарський процес частиною цивільного, але з деякими застереженнями. При цьому основним доказом є те, що у цивільного та господарського процесів співпадають предмет та метод правового регулювання і тому закон повинен встановити єдину процесуальну форму розгляду однакових за своєю природою спорів, попри їх суб'єктний склад [216, 183, 132][76].

На думку інших авторів, якщо Конституцією передбачено існування спеціалізованих судів (у даному випадку — господарських), різне процесуальне законодавство, що визначає нетотожний порядок розгляду справ, то немає підстав і для ототожнення сучасного цивільного і господарського процесу [2][77]. Ми дотримуємося такої точки зору.

Судова (господарсько-судова) форма захисту суб'єктивних прав, незважаючи на подібність із загальносудовою формою захисту цивільних прав, відрізняється від останньої. Основна відмінність полягає у тому, що встановлена законом для господарського суду форма діяльності є найбільш пристосованою для розгляду і розв'язання господарських спорів, впливу господарського суду на економіку України.

Кожна форма захисту цивільних прав конструюється з урахуванням специфіки компетенції органу і покладених на нього завдань. Специфіка господарських спорів і покладених на господарський суд завдань така, що господарський суд при здійсненні функції захисту цивільних прав не може діяти інакше, ніж у формі, встановленій законом для його органів.

Перевага даної форми захисту порушених прав підприємств, організацій і установ перед іншими формами донедавна грунтувалася на застосуванні принципу арбітрування, що полягав у тому, що арбітражний (господарський) суд при розгляді спору сприяє досягненню угоди між сторонами.

Але під впливом деяких вчених стаття 73 Арбітражного процесуального кодексу, яка закріплювала цей принцип, була виключена законодавцем при внесенні змін до цього Кодексу, а останній було перейменовано на Господарський процесуальний кодекс України[78].

Противники принципу арбітрування без будь-якої мотивації стверджують, що поняття арбітрування перейшло в сучасне законодавство із нормативних актів, що регулювали діяльність державних та відомчих арбітражів у соціалістичний період.

Практика підтверджує, що рішення Верховної Ради України було не досить обґрунтованим, у результаті чого були повністю проігноровані інтереси всіх без винятку суб'єктів господарської діяльності. Водночас вважаємо за необхідне підкреслити, що принцип арбітрування отримав свій розвиток ще в римському приватному праві і в тій чи іншій формі застосовувався протягом століть.

На нашу думку, необхідно заповнити в законодавстві цю прогалину, передбачивши в новому Господарському процесуальному кодексі України статтю ,Попереднє судове засідання" (як варіант). Таке попереднє засідання могло б проводитися з кожної справи з метою з'ясування можливостей врегулювання спору (конфлікту) до офіційного судового засідання мирним шляхом, в тому числі  укладенням мирової угоди.

Для врегулювання спору в попередньому судовому засіданні суд мав би змогу з'ясувати такі питання: чи не відмовляється позивач від позову; чи заперечує відповідач позову; чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд арбітражу (третейському суду). У випадку укладення мирової угоди суддя виносить ухвалу про її затвердження та припинення провадження у справі.

Інша відмінна риса господарсько-судової форми захисту полягає в характері зв'язку господарських судів зі сторонами. Між юрисдикційними органами і сторонами, що сперечаються, існують різні зв'язки.

Господарський суд, як і суд загальної юрисдикції, перебуває зі сторонами, що сперечаються, у двосторонніх процесуальних відносинах.

Перебуваючи у прямому зв'язку зі сторонами, господарський суд у межах закону отримує додаткові можливості впливати на господарську діяльність сторін.

Однак наявність даного зв'язку не заважає господарським судам вирішувати конкретні спори в повній відповідності з об'єктивною істиною і законом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Навпаки, відсутність такого зв'язку значно ускладнило б здійснення господарським судом функції захисту цивільних прав, виконання завдань, що постають перед його органами.

Пропозиції, спрямовані на реорганізацію господарського судочинства, не мають під собою підгрунтя. Їх автори не враховують того, що будь-яка процесуальна форма захисту цивільних прав має свої переваги щодо іншої, оскільки кожна з них пристосована до специфіки діяльності того чи іншого органу, що здійснює юрисдикційні функції. В господарському суді, як і в загальному суді, порядок розгляду справи заздалегідь визначений законом. Зацікавлені особи мають право брати участь у розгляді справи, більше того, сторони самі під керівництвом судді вирішують свій спір. Рішення господарського суду, як і рішення суду загальної юрисдикції, ґрунтується на встановлених у засіданні господарського суду фактах і доказах, досліджених в судовому засіданні. Господарський суд, як і суд загальної юрисдикції, підкоряється тільки закону. Тому передбачений законом порядок розгляду господарських спорів цілком забезпечує здійснення завдань, що поставлені перед господарськими судами [421][79].

Враховуючи це, законодавець закріпив порядок вирішення господарських спорів на основі господарсько-судового провадження, а не загальної судової процедури. Цивільні та господарські матеріальні правові відносини вимагають для повної реалізації різних процедурних інститутів. Тому поступово склався і різний процесуальний порядок вирішення конфліктів у цивільному і господарському обігу.