• публічний державно-обов'язковий характер, бо суб'єктом притягання до адміністративної відповідальності є держава у особі її спеціальних органів. Він виявляється у тому, що адміністративне правопорушення за будь-яких умов, навіть коли воно спрямоване проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - головна мета й функція держави. Застосування адміністративної відповідальності - не тільки право, а й обов'язок держави, який здійснюється органом адміністративної юрисдикції від імені держави;
• штрафний, або караючий характер адміністративних санкцій, які, на відміну від цивільно-правових санкцій та заходів матеріальної відповідальності, не носять компенсаційний, правовідновлювальний характер, а має завданням покарання правопорушника з метою його перевиховання та попередження правопорушень з боку інших осіб. При цьому, застосування адміністративного стягнення не тягне для правопорушника судимість і не є підставою звільнення з роботи;
• адміністративна відповідальність може застосовуватись як по відношенню до фізичних осіб, так і по відношенню до юридичних осіб.

Серед сучасних проблем адміністративної відповідальності також важливе значення має визначення поняття, властивостей адміністративного правопорушення та його відміни від інших видів правопорушень.

Згідно з чинним законодавством, адміністративним проступком (правопорушенням) вважається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Очевидно, що це визначення вже зараз не відповідає вимогам сучасного життя та положенням Конституції та законів України. Так, Конституція України (ст. 13,41), Закон України "Про власність"  визнають такі форми власності, як приватна, колективна, державна (загальнодержавна і комунальна), а також власність інших держав та власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Але законодавець поки що не тільки не вніс відповідні зміни до Ст.9 КУпАП, але й при внесенні змін до статей Особливої частини цього Кодексу, де закріплюються склади окремих, конкретних правопорушень, не враховує положення Конституції України та названого Закону України. Наприклад, Ст. 51 КУпАП не враховує, що об'єктом дрібної крадіжки може бути майно, власником якого є інша держава, міжнародна організація та юридичні особи інших держав.

Повертаючись до поняття адміністративного правопорушення з урахуванням цих моментів, його можна визначити так: "Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний чи громадський порядок, колективну, державну власність чи власність будь-яких юридичних осіб, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законами України передбачена адміністративна відповідальність. Доцільно  підвищити роль Кодексу України про адміністративні правопорушення серед законодавства про адміністративну відповідальність фізичних осіб[108] шляхом: по-перше, перегляду норм особливої частини цього Кодексу і відпрацювання складів адміністративних правопорушень щодо зменшення кількості бланкетних норм, які відсилають до підзаконних, відомчих нормативів, правил, стандартів; по-друге, включення до нього усіх статей, що встановлюють адміністративні стягнення, які зараз містяться у різних Кодексах та Законах України і діють паралельно з КУпАП; по-третє, усі майбутні Закони України, які стосуються адміністративної відповідальності фізичних осіб, мають вносити відповідні зміни та доповнення до КУпАП.

У понятті адміністративного правопорушення (проступку) одночасно використовуються і ототожнюються два терміни: "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок". У юридичній літературі вони трактуються по-різному. Перше поняття частіше використовується для зазначення будь-якого порушення адміністративно-правової норми, тобто у широкому плані, а під другим - особливий різновид адміністративно-правових порушень.

До речі, деякі сучасні науковці - автори проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки - наполягали на повернення саме такого підходу до цих термінів. І використовували термін "адміністративний проступок" як суспільно-шкідливе, винне порушення адміністративно-правової норми, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Це, як на нашу думку, має рацію, але з прийняттям такого Кодексу треба буде вносити відповідні зміни і до Конституції України, де закріплений термін "адміністративні правопорушення" (п.22.Ст.92).

Як складне соціальне-правове явище, адміністративне правопорушення має низку різних ознак. Одні з них вказують на формально-юридичні ознаки, інші на матеріальні (соціальні), фактичні.

Головним елементом механізму правового регулювання адміністративної відповідальності передусім є її нормативна основа. Відсутність нормативної основи виключає будь-яку протиправність, наявність самого складу правопорушення. Тобто, дія чи бездіяльність стають протиправною та елементом складу правопорушення тільки тоді, якщо вона заборонена нормою права. Ознака протиправності вказує також на неприпустимість аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законодавством про адміністративні правопорушення.

Однак однієї нормативної основи замало для того, щоб відбулось виникнення конкретних правовідносин. Бо нормативні основи передбачають лише їх можливість, а для того, щоб вони стали дійсністю, необхідні певні правові обставини - юридичні факти, з якими в правовій науці і пов'язують виникнення правовідносин. Не кожний життєвий факт - діяння, явище, подія та інше має значення юридичного факту, а лише такий, який породжує правові наслідки, що передбачені юридичними нормами, які перетворюються з появою такого факту у конкретні права і обов'язки певних осіб та органів.

Виникнення адміністративної відповідальності як системи правовідносин можливе лише при наявності певного ряду юридичних фактів, які є результатом діяльності усіх сторін цих правовідносин: уповноважених на це державних органів та їх посадових осіб, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інших осіб - учасників цього провадження. Як відомо, у правовій науці сукупність таких юридичних фактів називають фактичними основами адміністративної відповідальності[109]. Це передусім діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього вияву, ставлення особи до реальної діяльності інших людей, суспільства, держави. Звідси випливає, що думки, бажання, переконання та інші вияви психічної діяльності, якщо вони не мають зовнішнього виразу, не мають юридичного значення.

Крім цих ознак, адміністративному правопорушенню властиві ще і такі як вина та адміністративна відповідальність. Як відомо, вина полягає у психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Ступінь вини враховується при накладанні адміністративного стягнення, при звільненні від адміністративної відповідальності чи передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу.

Адміністративна відповідальність свідчить, що адміністративним проступком визнається лише таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством передбачено застосування адміністративних стягнень. При цьому реалізація адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративний проступок, але можливість застосування стягнення становить його обов'язкову властивість.

Адміністративний проступок є різновидом антигромадської, протиправної поведінки, тому йому, як і іншим видам правопорушень, властиві такі системні риси як суспільна шкідливість, антигромадська спрямованість, загроза нормальному розвитку відповідних суспільних відносин.

Суспільна шкідливість є матеріальною суттю адміністративного правопорушення. Відмінність та співвідношення між суспільною шкідливістю і протиправністю полягає у тому, що якщо факти та обставини протиправної поведінки встановлюються законом у абстрактній формі у вигляді правових заборон, то суспільна шкідливість характеризує протиправне діяння як таке, що здатне порушити (завдати шкоди) або яке вже порушує (вже причинило шкоду) правоохоронним відносинам. Тобто дія чи бездіяльність заподіює або створює загрозу заподіяння певної шкоди (матеріального, морального, організаційного чи іншого характеру). Саме в цьому має вираз антигромадська сутність такого діяння.

Щодо наявності або відсутності у адміністративних правопорушень ознаки "суспільна небезпека" вже багато років точиться наукова дискусія за участю спеціалістів різних галузей права: теорії права, кримінального, цивільного, адміністративного та інших.

Законодавець, у понятті адміністративного правопорушення (проступку) ст.9 КУпАП суспільну небезпеку не зазначив, а їх матеріальною ознакою визначено те, що вони посягають на певні об'єкти. Але зараз з'являються особливі види адміністративних правопорушень, за які передбачається адміністративна відповідальність, які мають певні ознаки суспільної небезпеки (корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією)[110]. Тому питання про суспільну небезпеку адміністративних правопорушень знов стає актуальним.

Дослідники таких соціальних явищ, як правопорушення, у тому числі і адміністративні, звернули увагу на складність структури цього явища, де суспільна шкідливість (суспільна небезпека) і протиправність виступають системоутворюючими, інтегративними, вторинними якостями усього складу. Але на їх існування особливим чином впливає кожна ознака будь-якої сторони. Тому поняття юридичного складу адміністративного правопорушення являють сукупність елементів, які характеризують суспільну небезпеку проступку. До них відносять: зміст делікту (об'єктивна сторона), психоемоційний статус учасників (суб'єктивна сторона і суб'єкт складу), а також об'єкт протиправного посягання, причому відсутність будь-якого з них виключає як наявність проступку в цілому, так і відповідно застосування державних санкцій[111].

Склад проступку - це закріплені в праві необхідні та достатні ознаки для кваліфікації діяння як адміністративного проступку. Тобто реальне діяння лише тоді вважається проступком, коли воно має усі ознаки складу в цілому. Для кваліфікації діяння їх достатньо, бо інші ознаки не мають юридичного значення і не впливають на кваліфікацію.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень. Причому постійними вважаються ті, що чітко визначені правовою нормою, теорією або встановлені практикою. Так, у законодавстві зафіксовано зміст понять: "вік настання відповідальності", "неосудність", "наркотичні речовини", "спиртні напої", "дрібна спекуляція" тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах і встановлюються підзаконними нормативними актами. Так, КУпАП встановлена відповідальність за порушення різноманітних загальнообов'язкових правил (правил будівництва літніх садових будівель (ст.97), пожежної безпеки у лісах (ст.77), санітарно-гігієнічних та санаторно-протиепідемічних правил (ст.42) та інші. Ці правила можуть встановлюватися, змінюватися, скасовуватися органами державного управління, що тягне за собою зміну ознак відповідних складів.