Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях вказується на час (заборонений час), спосіб (грубе, злісне порушення). У числі ознак об'єктивної сторони називають також засоби (транспортні засоби), знаряддя вчинення проступку (знаряддя полювання). В інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, що пом'якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха).

Одначе, було б невірним стверджувати, що вияв часу, міста, способу, обстановки здійснення правопорушення є обов'язковим лише у випадках, коли зазначені ознаки включені до об'єктивної сторони складу. Будь-яке правопорушення здійснюється: у конкретний час, у конкретному місці, у конкретній обстановці та конкретним способом. Ці обставини повинні бути виявлені та враховані відповідними органами (посадовими особами) в процесі розгляду кожної справи про адміністративне правопорушення. Крім цього, додаткові ознаки об'єктивної сторони, окрім доказового значення по справі, відіграють важливу роль у питанні вияву причин та умов, які сприяють здійсненню правопорушень.

Суб'єктом адміністративного правопорушення є особа, яка на момент скоєння правопорушення досягла шістнадцятилітнього віку. Кодекс України про адміністративні правопорушення не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного проступку і не вживає такого терміну але його положення чітко вказують, що це лише фізичні особи - громадяни та посадові особи. Ряд вчених -адміністративістів: Авер'янов В.Б., Є.В.Додін, Ю.П. Битяк, В.Стефанюк, І.П.Голосніченко, Д.М. Бахрах, О.П.Альохін та інші висловлюють думку, що суб'єктом адміністративної відповідальності може бути не тільки фізична особа, а й юридична. Підтримуючи такі погляди в цілому, все ж таки треба зауважити на те, що діюча система законодавства України про адміністративні правопорушення, основою якої виступає КУпАП, спрямована на врегулювання адміністративної відповідальності саме фізичних осіб, а адміністративна відповідальність юридичних осіб закріплюється у законодавстві, яке на сьогодні не має своєї системи та системоутворюючого законодавчого акту. Крім цього, автори проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки вносили пропозиції про об'єднання на базі названого Кодексу законодавства про адміністративну відповідальність фізичних та юридичних осіб. І це робиться фактично шляхом включення до зміненого тільки у загальній частині КУпАП декількох статей щодо відповідальності юридичних осіб. Таке об'єднання ми вважаємо занадто поспішним, бо вся ідеологія нині діючого КУпАП спрямована на врегулювання адміністративної відповідальності фізичних осіб. На це вказують як матеріальні норми загальної та особливої частини, так і процесуальні норми.

Загальнотеоретичне визначення суб'єкта правопорушення - фізичні та юридичні особи, які мають здібність і можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні діяння (деліктоздатність).

У адміністративно-правовій літературі зустрічаються різні підходи до визначення ознак суб'єкта адміністративного правопорушення (проступку). Так, А.Б.Агапов визначає його як фізичну або юридичну особу, винною дією (бездіяльністю) якої нанесена шкода потерпілому або загальнодержавним інтересам[119].

За Л.В.Ковалем суб'єктом протиправного діяння а отже, адміністративної відповідальності, є фізична особа, людина в стані дієздатності та осудності[120] В.В.Зуй вважає, що суб'єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку[121], а А.Т.Комзюк - фізична  осудна особа, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність[122].

Аналіз статей КУпАП дає змогу виявити як загальні, так і спеціальні ознаки суб'єкта проступку. У статті 12 визначено вік, з якого особа може бути притягнена до адміністративної відповідальності - шістнадцять років на момент скоєння правопорушення.

Разом з тим приписи КУпАП дають змогу прийти до висновку, що в законодавстві України про адміністративні правопорушення передбачений не лише загальний вік суб'єкта адміністративної відповідальності. Є склади адміністративних правопорушень, де за логікою вік особи, яка може бути суб'єктом такого проступку, буде не шістнадцять років, а більше. Наприклад, провіз без квитка дитини у віці від 7 до 16 років (ст. 135), доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами (ст.180), ухилення батьків, або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків по забезпеченню умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ст.184).

Вік має важливе значення не лише для визначення кола осіб, які підлягають адміністративній відповідальності. Так, до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років у більшості випадків у відповідності до статті 13, за адміністративні правопорушення застосовуються не адміністративні стягнення, а засоби виховного впливу, які передбачені ст.24 - 1  КУпАП. Крім того, такий вид адміністративного стягнення, як адміністративний арешт може бути застосований тільки до осіб, які досягли 18 річного віку.

У статті 20 йдеться про недопущення адміністративної відповідальності особи, яка під час вчинення протиправної дії або бездіяльності знаходилась у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Адміністративне правопорушення згідно з КУпАП визнається вчиненим з необережності , в разі коли особа , яка його вчинила, передбачала можливість настання  шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх  відвернення або не передбачала  можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Звідси і характеристика адміністративної відповідальності за такі правопорушення, в той час, коли до обставин, що виключають адміністративну відповідальність. закон відносить стан  крайньої необхідності, необхідної оборони та неосудності.

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника можливе застосування заходів громадського впливу, і при цьому особа, яка вчинила адміністративне  правопорушення , звільняється від адміністративної відповідальності. Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які вчинили правопорушення, згідно з адміністративним кодексом у передбачених випадках має поступити відповідне повідомлення суб'єктам, які надіслали матеріали.

Викладене надає можливість дійти висновків про те, що громадська безпека - є необхідною умовою  та органічною складовою цивілізованого способу життя, успішного функціонування суспільства і держави та її інститутів.

1.1. Громадська безпека в дисертації розглядається як стан захищеності духовних та матеріальних цінностей суспільства, встановленого порядку діяльності державних та громадських організацій, охорони майнових та немайнових прав і свобод людини і громадянина, протиправних посягань.

 Зміст громадської безпеки аналізується автором дослідження з урахуванням системного підходу і у зв`язку з усіма видами безпеки суспільства і держави (глобальною, міжнародною, регіональною, колективною, національною та особистою) та існуючими видами загроз безпеці. Цим підкреслюється, що громадська безпека тісно пов`язана з безпекою кожної людини як члена цього суспільства, є складовим елементом національної, колективної, міжнародної та глобальної безпеки.

1.2. Категорія "громадський порядок" і "громадська безпека" мають багато спільного, але не є тотожними. Термін "громадський порядок", на погляд дисертанта, можна визначити як налагоджений стан життєдіяльності суспільства та його послідовного розвитку, впорядкований всіма видами соціальних норм. В той же час "громадська безпека" - це стан громадського порядку (порядку діяльності держави і громадських організацій, охорони прав і свобод громадян), захищеності від внутрішніх та зовнішніх загроз.

При такому співвідношенні будь-яке порушення громадського порядку містить в собі певну суспільну небезпеку, а  наявна громадська небезпека порушує громадський порядок. Тобто ці дві соціально-правові категорії взаємопов`язані і є взаємодоповнюючими.

1.3. В цьому розділі дисертації отримала підтримку та подальше обґрунтування позиція вчених, що громадська безпека є однією з основних ознак будь-якого правопорушення в тому числі і адміністративного. Тобто для суспільства будь-яке правопорушення (злочин, адміністративне правопорушення, дисциплінарний проступок) складає певну небезпеку, але має різний ступінь суспільної небезпеки. Тому, важливо, як уявляється, громадську безпеку та громадський порядок розглядати не у якості родових, а у якості загальних об`єктів адміністративних правопорушень і закріпити це у  законодавстві України  про адміністративні правопорушення. Для цього у ст. 1 КУпАП після слів "організації" додати "громадського порядку" та "громадської безпеки".

1.4. На основі аналізу застосування заходів профілактики (адміністративного запобігання) та припинення адміністративних порушень громадської безпеки надається та обґрунтовується пропозиція відносно прийняття комплексного нормативно-правового акту на рівні закону, у якому б  були об`єднані усі види адміністративно-попереджувальних заходів та заходів  припинення адміністративних правопорушень, що створюють загрозу громадській та в цілому суспільній безпеці.