Центром налагоджені і підтримуються творчі стосунки з Вищим арбітражним судом Російської Федерації, Вищим господарським судом Республіки Білорусь, а також з арбітражно-судовими органами інших країн СНД. Водночас встановлено певні зв'язки із судовими системами США, Німеччини, Канади і Франції.

За період існування центром проведено перепідготовку понад 800 суддів і фахівців системи господарських судів України.

Говорячи про трансформацію органів держарбітражу в систему господарських судів, варто згадати про статтю 12 Господарського процесуального кодексу України, що визначає компетенцію господарських судів щодо розгляду кола підвідомчих їм спорів. Цією нормою передбачено, що господарські суди розглядають спори, які виникають при укладенні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також спори про визнання недійсними актів з підстав, визначених законодавством; справи про банкрутство; заяви органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Виходячи з природи господарського суду, законодавець справедливо розширив коло категорій господарських спорів, віднесених до його підвідомчості, порівняно з компетенцією державних арбітражів.

Останні, відповідно до статті 9 Правил розгляду господарських спорів державними арбітражами, не мали права розглядати спори про податки і необкладені податками платежі, що стягувалися в державний бюджет, спори на суму менше ста карбованців, спори між підприємствами, організаціями й установами, що виникали у зв'язку зі здійсненням банками фінансового контролю за невикористанням коштів на капітальні внески. Дані категорії спорів розглядалися органами виконавчої влади.

Деякі категорії господарських спорів до прийняття Господарського процесуального кодексу України розглядалися загальними судами. До таких справ належали спори за участю іноземних юридичних осіб, спільних підприємств, міжнародних об'єднань і організацій тощо; спори, що виникають з договорів перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні між державними підприємствами, установами, організаціями, з одного боку, і органами залізничного або повітряного транспорту, — з іншого.

Цілком природно, що зазначені спори, як господарські, за своїми об'єктивними ознаками віднесені ГПК до підвідомчості господарських судів.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, слід відзначити, що в особі господарських судів судова влада одержала спеціалізовані судові органи, що мають прерогативи розгляду господарських спорів, які раніше розглядалися загальними судами (що не зовсім відповідало їх компетенції), а також органами виконавчої влади (що зовсім не відповідало природі їх компетенції). Наприклад, спори щодо податків і неоподатковуваних платежів, що виникали між підприємствами (організаціями) — платниками і фінансовими органами, були підвідомчі також фінансовим органам. Однак ще в давнину римські юристи стверджували: ,Ніхто не може бути суддею у своїй власній справі".

З прийняттям Господарського процесуального кодексу України встановлена юрисдикційність господарських спорів, а саме ,...відповідність між здатністю господарських спорів бути підвідомчими певним державним органам і здатністю відповідних органів через їх природу розглядати дані господарські спори". Цю думку науковці відстоювали майже 30 років      тому [397][91].

Якщо врахувати, що сьогодні господарські суди розглядають спори, як правило, між юридичними особами (ст. 1 і 21 ГПК), то коло спорів, підвідомчих цим судам, цілком відповідає компетенції останніх. Господарські суди розв'язують конфлікти, що виникають при здійсненні господарської діяльності корпоративними за своєю природою суб'єктами або фізичними особами-підприємцями. 

У процесі еволюції інституту господарського суду (держарбітражу, арбітражного суду) в нашій країні були виявлені такі риси цього юрисдикційного органу, що роблять його оптимально пристосованим для розв'язання конфліктних ситуацій саме в господарській сфері. Усі позитивні риси цього органу успадкував сучасний господарський суд. Також  слід зазначити, що відповідно до змін, внесених Верховною Радою України до АПК від 13.05.1997 р., право на звернення до господарського суду надано державним та іншим органам, громадянам, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Насамперед справи, пов'язані з банкрутством, де заявником може бути будь-який із кредиторів, у тому числі  громадянин — фізична особа.

Раніше статтею 12 Закону України ,Про арбітражний суд" передбачалося надання Вищому арбітражному суду України права законодавчої інiціативи у Верховній Раді України. Це сприяло розвитку самостійності та нормотворчій спрямованості в діяльності Вищого господарського суду України. Саме господарські суди мають багатий досвід, володіють узагальненими даними, матеріалами з практики застосування законів й інших нормативних актів. Усе це мало б використовуватися для науково-правової експертизи законопроектів, ініціативної постановки питань про удосконалення законодавства. Однак Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., ні Верховний Суд України, ні Вищий господарський суд України вже не наділені правом законодавчої ініціативи. Згідно зі статтею 93 Конституції таке право належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України [433][92].

Враховуючи значну роль і місце Вищого господарського суду України в новітній історії держави, коли стрімко трансформуються суспільні та економічні інститути та багатий практичний досвід господарських судів у практичному застосуванні законів, пропонується внести зміни до чинної Конституції України, поновивши право законодавчої ініціативи за Верховним Судом України та Вищим господарським судом України.

Повертаючись до питання про функції господарського суду, слід зазначити, що важливою є й попереджувальна функція господарського суду. Аналіз матеріалів, що характеризують причини порушень законодавства в економічних відносинах, — це, на наш погляд, продовження функції зі здійснення правосуддя. Адже завданням господарських судів є не тільки розв'язання господарського спору, а й виявлення чинників, що сприяли його виникненню.

Проведені на різних рівнях за участю експертів дослідження засвідчують, що 40-50 % коштів перебувають у тіньовому обігу. Частка тіньового капіталу присутня в діяльності багатьох державних підприємств та комерційних структур.

В умовах реформування економіки найбільш загрозливою в кримінальному плані є ситуація, що склалася у кредитно-банківській системі, яка стала центральною ланкою у ,відмиванні" злочинних капіталів. Другим ,лідером" криміналізації на сучасному етапі є, безумовно, сфера приватизації.

Проникаючи у сферу приватизації, злочинність суттєво гальмує розвиток виробництва, відволікає інвестиційні і валютні кошти, стимулює інфляційні процеси, позбавляє Державний бюджет значної частини прибутків.

Тісно пов'язані з корупцією й проблеми нецільового використання державних кредитів, злочинного посягання на них.

Зростання економічної злочинності у державі значною мірою зумовлено також нечіткою правовою визначеністю зовнішньоекономічної діяльності. Спостерігаються, зокрема, такі форми: створення спільних підприємств з метою отримання кредитів та приховування валютних коштів за кордоном, для разових, як правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера тощо.

Окремо слід виділити проблему економічної злочинності, пов'язану з діяльністю різноманітних фондів, кількість яких постійно зростає.

Певним підґрунтям злочинності є також нестабільність економічного законодавства, що, з одного боку, максимально ускладнює його правильне застосування, з іншого — призводить до максимального використання ситуації злочинним елементом [427][93].

Сприяння економічним перетворенням у державі та формуванню конкурентоспроможного середовища для суб'єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізації конституційного принципу їх рівного юридичного захисту — це ті завдання, які щоденно виконуються судами у процесі вирішення господарських спорів та поновлення порушених прав господарюючих суб'єктів.

Взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади у боротьбі з тінізацією економіки і поширенням економічної злочинності є визначальною для сьогодення. Прийняті нормативні акти, наприклад, Указ Президента України ,Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом" та інші, дають новий імпульс не лише Державній податковій адміністрації України, а й стосуються всіх причетних до цієї справи органів державної влади.

Провідна роль у здійсненні правової реформи в державі та в удосконаленні системи протидії економічній злочинності належить становленню принципу верховенства права через удосконалення і створення нового українського законодавства, яке повинно закріпити зміну пріоритетів в економічній та соціальній сферах. На нашу думку, новий імпульс у цьому напрямі нададуть суспільству прийняті 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Цивільний та Господарський кодекси, без яких неможливим було фундаментальне реформування правової системи.

Особливістю діяльності господарських судів як спеціалізованої гілки судової влади, є налаштованість на співпрацю та взаємодію з усіма правоохоронними і контролюючими економічну діяльність органами.

За роки співпраці з Координаційним комітетом по  боротьбі з організованою злочинністю з питань виконання законів та указів Президента України ця робота стала предметнішою, цілеспрямованішою і здійснюється у трьох аспектах — організаційному, кадровому та правовому.

Принциповим є те, що, суворо дотримуючись конституційних засад судочинства, господарські суди діють у межах державної політики, їх діяльність невід'ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади, а кожне прийняте рішення з конкретної господарської справи — це державна оцінка законності чи протиправності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямування їх до правової сфери.

В умовах надзвичайного загострення проблеми наповнення Державного бюджету особливої актуальності набули справи про стягнення податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Відповідно до Указу Президента від 13.08.1999 р. з 1 січня 2000 р. почали діяти спеціальні колегії з розгляду цієї категорії справ. Це дало змогу підвищити якість та прискорити стадії судового розгляду, відстежувати характер порушень чинного законодавства. Кількість спорів за участю органів Державної податкової адміністрації з року в рік постійно зростає. Кожна десята справа з числа розглянутих пов'язана із застосуванням податкового законодавства. Практика свідчить, що спори здебільшого між платниками податків та податківцями виникають внаслідок неоднакового підходу до оцінки тих чи інших положень законодавства про податки. Це законодавство досить недосконале, динамічне та складне для практичного застосування як суб'єктами підприємництва, так і працівниками податкових органів. Крім цього, певні категорії справ за позовами органів Державної податкової адміністрації вимагають досить глибоких знань специфічного фінансового законодавства, практичне застосування якого також ускладнене розрізненістю нормативних актів цієї галузі права, їх           некодифікованістю [417][94].