Координація роботи з податковими органами дає позитивні результати, насамперед у практиці застосування вкрай недосконалого і складного законодавства. Так, з метою забезпечення повноти та об'єктивності дослідження всіх обставин податкового правопорушення, встановленого під час розгляду господарської справи, Вищим господарським судом України вирішено питання про зупинення провадження у справі, коли предмет позову співпадає з об'єктом скоєння злочину або предметом злочинних посягань і за таким фактом порушено кримінальну справу податковою міліцією, МВС або прокуратурою. Розгляд господарських справ у таких випадках здійснюється вже з урахуванням наслідків розслідувань. Це викликало деякі заперечення у деяких господарників і юристів, хоча вирішення питання у такій спосіб є цілком законним і логічним.

Актуальною залишається проблема наявності значної кількості фіктивних фірм і підприємств. Значна їх частина зареєстрована за підробленими, загубленими паспортами або паспортами померлих громадян.

Кількість заяв про визнання недійсною державної реєстрації має тенденцію до зростання. Як правило, господарські суди ухвалюють рішення про задоволення таких позовів, проте це не вирішує загальної проблеми, оскільки відсутній механізм реалізації таких рішень. Як наслідок, існують підприємства, які діють за межами правового поля, маючи всі офіційні атрибути: штампи, печатки, бланки, працюючи на тіньовий капітал. Проте вже тривалий час гальмується прийняття Верховною Радою України Податкового кодексу, підготовленого провідними науковцями та практиками, який, безперечно, вкрай необхідний для подальшого розвитку економічних процесів.

Болючим для держави, і зокрема соціальної сфери, залишається питання банкрутства підприємств. З 1 січня 2000 р. набув чинності Закон України ,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте ще рано робити висновки про кардинальні позитивні результати його дії.

Висновки суддів і статистика свідчать, що зміна ідеології банкрутства створює умови для збереження підприємства, його майна, робочих місць і дає імпульс ? змінивши керівництво, а іноді й напрям діяльності — новому виробництву. Банкрутство розглядається як неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредитора.

Простежуються певні зміни і в судовій практиці. Кількість справ про банкрутство, як зазначалось, поступово стабілізується. Проте ця проблема для економіки країни допоки залишається не вирішеною. Створення Указом Президента України Колегій з розгляду справ про банкрутство дало змогу організаційно вирішити питання розгляду цих складних і трудомістких справ, залучити до їх вирішення високопрофесійних і відповідальних суддів. Відповідно до статей 38, 41, 43 Закону України ,Про судоустрій України" наказом Голови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2003 р. на базі Колегії створено: судову палату з розгляду справ про банкрутство; судову палату з розгляду справ, що виникають із податкових та інших відносин, пов'язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів; судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом права на об'єкти інтелектуальної власності та інші.

Прискоренню розгляду справ про банкрутство сприяє, передбачена новим Законом поряд із загальною (повною) процедурою, спрощена процедура розгляду цих справ. Боржниками у таких справах майже завжди є підприємства, що тривалий час не здійснюють підприємницької діяльності.

В умовах суперечливих тенденцій в економіці та нестабільності законодавчої бази господарським судам вдається вирішувати більше як 98 % спорів на належному професійному рівні відповідно до закону.

Діяльність господарських судів із захисту економічних інтересів учасників господарських відносин не обмежується лише вирішенням конкретних спорів. Господарське судочинство дає змогу виявити як проблеми застосування законодавства, так і шляхи його вдосконалення. Одним із найважливіших напрямів діяльності господарських судів є вдосконалення правового регулювання економічних правовідносин. У цьому аспекті першочергового значення набуває аналіз і узагальнення судової практики вирішення спорів та застосування законодавства в процесі розгляду справ. Особливо підвищується актуальність цього напряму роботи в умовах колізійності законодавства.

Окремим напрямом співпраці господарських судів з правоохоронними органами є робота з виявлення злочинів у сфері економіки. За повідомленнями господарських судів слідчими органами внутрішніх справ та прокуратури порушено ряд кримінальних справ проти посадових осіб, що вчинили тяжкі злочини.

Нині Україна вступає в новий етап свого розвитку, що характеризується розширенням спектру ринкових перетворень, пошуком нових ефективних методів досягнення конкурентоспроможності у світі шляхом вступу її до Світової організації торгівлі, створенням нового механізму міжнародного партнерства в глобальних процесах сучасності. І можна стверджувати, що попри всі катаклізми і негаразди нам вдалося створити надійну і дійову систему господарського правосуддя.

Підсумовуючи здійснений у І розділі аналіз правової природи господарських судів та їх місця у судовій системі Україні, можна дійти таких висновків.

Проблема захисту прав людини, механізмів її реалізації, забезпечення та захисту, насамперед судового, набула у суспільстві першочергового, особливого значення. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом серйозних наукових досліджень. Особливе місце у цих дослідженнях належить саме судовому захисту, ролі суду в розв'язанні спорів, що виникають між людиною та державою.

Отже, судова влада посідає особливе місце у системі поділу влади. Сутністю судової влади є конституційно закріплена за нею компетенція щодо забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, утвердження принципу верховенства права, зміцнення правового порядку в країні. Судова влада, згідно з принципом поділу влади, є сферою публічної і різновидом державної влади, що покликана самостійно і незалежно здійснювати правосуддя. За своїми предметно-функціональними ознаками вона суттєво відрізняється від законодавчої та виконавчої влади, має свої специфічні цілі, завдання та предмет діяльності, реалізується виключно легітимованими законодавчою (виконавчою) владою суб'єктами, а сама реалізація здійснюється у встановлених законом формах, передбаченими ним методами та способами. Судова влада здійснюється методом вчинення правосуддя у формах конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, господарського судочинства. Кожна з них має свою специфіку, передбачає особливий набір засобів та способів, процесуальних гарантій, матеріальну правову основу, за допомогою яких вирішуються цілі та завдання, що стоять перед судовою владою.

Чинна судова влада виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у частині другій статті 124 Конституції України положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В Україні створено єдину судову систему судів загальної юрисдикції у складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.

Відповідно до цих законодавчих актів запроваджено господарські суди, замість арбітражних, що є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдикції. Конституція України, крім визнання доцільності створення спеціалізованих судів із різних юрисдикцій, закріпила за ними відносну автономію, передбачивши, що вищим судовим органом спеціалізованих судів є відповідний вищий суд. Зважаючи на те, що господарські суди є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдикції, Верховний Суд України є вищою інстанцією і для господарських судів. Але справа не у механічному підпорядкуванні вищих судів Верховному Суду. Йдеться про ревізію (донедавна — нагляд), що традиційно для судочинства України належала до компетенції найвищого судового органу. Закон України ,Про судоустрій України" в окремій статті встановлює, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом України і забезпечує однакове застосування законодавства судами. Далі, у переліку повноважень Верховного Суду зазначається, що він у межах своїх повноважень переглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції та справи за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом, а також розглядає справи, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Закон України ,Про господарські суди" у статті 10 ,Вищий господарський суд України" проголошував таке: ,Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах".

У Господарському процесуальному кодексі України тоді ж встановлено порядок перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду Верховним Судом України, що, на нашу думку, є не зовсім вірним. Не касаційні, а ревізійні повноваження мав би здійснювати Верховний Суд України, що передбачено Конституцією. По-перше, назріла необхідність передбачити у процесуальному законодавстві таку стадію, як ревізія, яку здійснюватиме лише Верховний Суд. По-друге, необхідно відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, поділяючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.

Тому не можна погодитися з поглядами на Верховний Суд України як касаційну інстанцію. Щодо функції ревізії, то вона поки що тактично замовчується або видається як така, що Конституцією взагалі скасована.

Господарський суд наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної й самостійної гілки судової влади. Ця самостійність зумовлена низкою факторів, а саме: а) специфікою предмета діяльності — розгляд господарських спорів; б) особливістю кола суб'єктів як учасників господарського процесу — підприємств, організацій — юридичних осіб; в) особливістю господарського процесу, що відрізняється оперативністю, відсутністю твердої регламентації процедури розгляду спорів і т. ін.

Спеціалізація щодо судових органів передбачає: справа вирішується професіоналом; при здійсненні внутрішньої спеціалізації забезпечується оптимальний розгляд різних справ у межах процесу; існування певної групи відносин, специфіка яких вимагає розробки самостійної процесуальної форми; мають бути встановлені норми права, що регламентують відповідний вид процесуальних правовідносин і відображають їх специфіку.

Отже, спеціалізованим слід визнати орган, що відповідає таким вимогам:

1. Це орган, призначений для розгляду певного кола справ. Справи, що розглядаються, повинні мати специфіку, наявність якої визначає їх розв'язання у цьому органі. Коло таких справ має бути або чітко визначене у законодавстві, або ж ознаки таких справ мають бути визначені нормативно.

2. Даний орган діє на підставі кодифікованого акту, тобто він має бути відокремлений у своїй регламентації від груп норм, що регулюють інші відносини.

3. Відокремлення має стосуватися не лише груп норм, а й певної, однорідної групи відносин, що вимагають самостійного врегулювання, оскільки характер норм права визначається відповідним характером відносин.

4. Даний орган повинен мати власну процесуальну форму, що дає підстави віднести його до єдиної, як і сукупність норм, системи.