Регулятивні властивості принципів права, незважаючи на їх абстрактний характер, без перебільшення потрібно віднести до основних найзагальніших вихідних положень, засобів, правил, що визначають природу і соціальну сутність юридичного яви­ща. Саме виникнення принципів права як загальносоціальних, зазначає А. М. Колодій, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм1. Їх форму­вання і правове закріплення відбувається під впливом економі­ки, політики, моралі, ідеології, стану суспільного життя тощо. Такі категорії як добро, честь, совість, гідність, справедливість у всіх їх проявах є критеріями оцінки поведінки людей і знахо­дять своє відображення у нормах права, закріплюються ними і набувають сили закону, виконання їх є обов´язковим для усіх учасників суспільних відносин.

1 Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 11.

2 Там само. — С. 87—91.

У теорії права принципи юридичного процесу розглядають­ся з точки співвідношення матеріального і процесуального права, що значною мірою визначає їх сутність2. Проте в юри­дичній літературі принципи адміністративного процесуального права як окремої галузі права не досліджувалися. Звичайна річ, адже адміністративний процес до цього часу на доктринально-му рівні науковці відносять до системи адміністративного пра­ва. Тому основні дослідження з цього питання розглядаються в контексті принципів адміністративного права1, державного уп-равління2 та окремих адміністративних проваджень3. Спроба О. В. Кузьменко розглянути принципи адміністративного про­цесуального права у своїй ґрунтовній роботі «Теоретичні засади адміністративного процесу» закінчилася, на жаль, системним аналізом принципів адміністративних проваджень, тобто прин­ципів діяльності суб´єктів владних повноважень, які названі адміністративно-процесуальними принципами4.

На наше глибоке переконання, не можна ототожнювати принципи галузі права, за якими формується і функціонує сис­тема, та зміст галузі права і принципи діяльності суб´єктів пра­вовідносин, її складових частин, за якими разом із способом здійснення процесуальних дій, гарантіями забезпечення ад­міністративно-процесуальної діяльності та правовим статусом суб´єктів адміністративного процесу формується структура адмі­ністративно-процесуального режиму (процесуальної форми). Отже, йдеться про наявність двох груп (видів) принципів: а) принципи адміністративного процесуального права: б) при­нципи адміністративного процесу, або адміністративно-проце­суальні принципи.

1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Гнтер, 2005. — С. 29—37.

2 Там само. — С. 12—14; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміні­стративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Гнтер, 2003. —

С. 18—26.

3 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Гнтер, 2005. — С. 206—209; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 33—37; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Гнтер, 2003. — С. 272—274; Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Моногра­фія. — К.: Юрінком Гнтер, 2004. — С. 393—400.

4 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 147—155.

Принципи адміністративного процесуального права являють собою складову частину загальноправових принципів, відбива­ють соціально-політичний стан та потреби суспільства і держа­ви, закріплені Конституцією та іншими законами України, є підґрунтям формування і розвитку адміністративно-процесу­альної діяльності. До них належать принципи:

— верховенства права;

• презумпції правомірності дій і вимог суб´єкта звернення та заінтересованої особи;
• верховенства закону в системі адміністративно-процесу­альних нормативних актів;

—  забезпечення і охорони інтересів особи і держави;

—  диференціації та спеціалізації адміністративного процесу;

—   відповідності норм адміністративного процесуального права України положенням міжнародно-правових актів.

1. Принцип верховенства права. Цей принцип закріплено у ст. 8 Конституції України, ст. 8 КАСУ та у низці інших установ­чих актів нашої держави. Вітчизняними теоретиками М. Г. Ко-зюброю, А. М. Колодієм, Є. А. Назаренко, М. Й. Орзіхом, П. М. Рабіновичем неодноразово оприлюднювалися думки щодо витлумачення й визначення змісту принципу верховенства пра­ва. Його однозначне, уніфіковане розуміння має неабияке зна­чення для юридичної практики. В цьому зв´язку 2 листопада 2004 р. Конституційним Судом України було постановлено рі­шення, в якому викладене розуміння верховенства права. «Вер­ховенство права — це панування права в суспільстві. Верхо­венство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема у закони, які за своїм зміс­том мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної спра­ведливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховен­ства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рів­нем суспільства. Всі ці елементи права об´єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції Украї­ни (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш легкого покарання) від 2 листопада 2004 р. № 15-РП-2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 45. —

Ст. 2975. — С. 41.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі об­межувати свободу та рівність особи. Справедливість — одна із ос­новних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»1.
 

Юридичний зміст визначення верховенства права має три складові: а) справедливість як природно-правовий фундамент розуміння верховенства права; б) позитивістська діяльність дер­жави, тобто наявність державно-вольового інструментарію, на­самперед закону і суду; в) легітимація як неодмінна ознака правовості соціальних регуляторів, тобто усі соціальні регуля­тори — право, мораль, традиції, звичаї тощо — мають бути легітимовані суспільством. Такі умови дають можливість споді­ватися на впровадження в Україні верховенства права.

2. Принцип презумпції правомірності дій і вимог суб´єкта звернення та заінтересованої особи. Презумпція — це припу­щення високого ступеня ймовірності правомірної поведінки та законних вимог суб´єкта звернення. Цей принцип ґрунтується на повазі до особистості з урахуванням того, що держава від­повідає перед людиною за свою діяльність. Він слугує запро­вадженню у право ідей гуманності, законності та справедли­вості і набуває значення юридичного принципу. Таким є, на­приклад, закріплений ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості у вчиненні злочину, який розгля­дається як гарантія свободи і гідності людини, але належить лише до сфери кримінального права та кримінального процесу. Розбудова правової держави та громадянського суспільства потребує запровадження у право презумпції як гуманістичних ідей на законодавчому рівні у всіх юридичних процесах.

У загальних рисах принцип презумпції правомірності в адмі­ністративному процесі знаходить своє вирішення у ст. 7 КУпАП, ст. 6 КАСУ та інших нормативних актах, які регулюють поря­док та умови звернення громадян до органів владних повнова­жень чи вирішення конкретних адміністративних справ. Отже, зміст презумпції правомірності виражається в тому, що вимоги суб´єкта звернення та заінтересованої особи визнаються право­мірними, поки інше не буде доведено у результаті розгляду та вирішення адміністративної справи.

Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: а) ніхто не зобов´язаний доводити правомірність свого звер­нення. Доказування правомірності дій особи є її правом, а не обов´язком; б) усі звернення, оформлені належним чином і по­дані в установленому порядку, підлягають обов´язковому прий­няттю та розгляду; в) усі сумніви щодо правомірності звернен­ня особи тлумачаться на її користь; г) ніхто не може бути поз­бавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ; ґ) ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції; д) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв´язку з адміністративним пра­вопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановле­них законом; е) постанови або рішення у справах не повинні ґрунтуватися на припущеннях.

3.  Принцип верховенства закону в системі адміністративно- 
процесуальних нормативних актів. Реалізація цього принципу 
вимагає: по-перше, прийняття законів, що регулюють процесу- 
альні відносини виключно відповідно до вимог норм Консти- 
туції України; по-друге, адміністративно-процесуальні відно- 
сини, насамперед визначальні їх сторони, мають бути врегу- 
льовані виключно на законодавчому рівні; по-третє, 
визначення мінімально необхідних повноважень органів вико- 
навчої влади у сфері процесуальної діяльності на базі підзакон- 
них нормативних актів та витіснення й обмеження сфери дії 
відомчих нормативних актів.

Отже, верховенство закону в системі адміністративно-про­цесуальних нормативних актів виявляється в тому, що він прий­нятий з дотриманням усіх необхідних вимог і процедур, має вищу юридичну силу, відповідає Конституції України й не може бути скасований, призупинений чи підмінений жодним підза-конним актом, виданим органом владних повноважень будь-якого рівня. Прийняття адміністративних процесуальних за­конів, які не відповідають Конституції України, неприпустиме, бо це може зумовити необґрунтоване обмеження прав, свобод та інтересів людини і громадянина. У разі прийняття підзакон-них нормативних актів, які не відповідають законам і Консти­туції України, такі акти мають бути приведені у відповідність до законодавчої бази, або скасовані. Саме реалізація цих вимог сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян.

Юридичний зміст цього принципу полягає в установленні максимальної врегульованості законом адміністративно-проце­суальних дій та визначення мінімально необхідних повнова­жень органів влади щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.