Принцип публічності (офіційності) адміністративного проце­су виражається у закріпленні обов´язку органу адміністративної юрисдикції здійснювати розгляд і вирішення адміністративної справи і пов´язані з цим дії від імені іншої держави. На органи адміністративної юрисдикції покладено вживати передбачені законом заходи, необхідні для з´ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ст. 11 КАСУ, ст. 251 КУпАП). Слід зазначити, що переважно ці дії здійснюються за державний рахунок. Водно­час орган адміністративної юрисдикції не є суб´єктом доказу­вання, а тільки оцінює докази.

Принципи швидкості та економічності адміністративного процесу обумовлюється наслідком оперативної управлінської діяльності. В цьому зв´язку залежно від категорії адміністратив­них справ законодавством установлюються певні строки про­вадження, протягом яких адміністративна справа має бути роз­глянута і вирішена по суті. Так, ст. 277 КУпАП встановлюють­ся строки розгляду справ про адміністративні правопорушення: 15 діб — загальний строк; 1 доба — при розгляді правопору­шень, пов´язаних з обігом наркотичних засобів, дрібного хулі­ганства та ін.; 3 доби — незаконна торговельна діяльність, по­рушення порядку проведення мітингів та ін.; 5 діб — дрібне викрадення чужого майна та ін.; 7 діб — порушення правил користування енергією чи газом. Законом України «Про звер­нення громадян» (ст. 20) передбачено, що звернення розгляда­ються і вирішуються у термін не більш одного місяця від дня їх надходження. Якщо у місячний термін вирішити справу не­можливо — встановлюється додатковий термін, але загальний термін вирішення справи не може перевищувати сорока п´яти днів. Також строки розгляду справи передбачені і в інших нор­мативних актах.

У Кодексі адміністративного судочинства України законо­давець вживає поняття «розумний строк» — найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо­вого захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 11 ст. 3 КАСУ). Проте розгляд ад­міністративної справи у судовому засіданні не може перевищу­вати двох місяців із дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 122 КАСУ), а в окремих випадках — провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів; дій або бездіяль­ності виборчих комісій; органів виконавчої влади, які порушу­ють законодавство про вибори та референдуми, тощо — уста­новлено дво-, три-, п´ятиденний строк розгляду справи, а то й невідкладно (статті 171—176, 180—183 КАСУ).
 

Таким чином, встановлення порівняльно невеликих строків розгляду і вирішення адміністративних справ, по-перше, виключає зволікання у розгляді справи з боку органу адміністра­тивної юрисдикції, а, по-друге, ведення процесу в часові рамки сприяє скороченню матеріальних витрат на його здійснення.

Визначення конкретних строків розгляду та вирішення ад­міністративних справ є тим чинником, за допомогою якого можна стверджувати про необґрунтованість «широкого» ро­зуміння адміністративного процесу. Адже розгляд «справ», якщо вони є справами щодо провадження з обробки та прий­няття нормативних актів; прийняття індивідуальних актів уп­равління; про застосування заходів попередження тощо; так звані провадження в «широкому розумінні» у часові рамки не укладені, а це одна із вимог до органу адміністративної юрис­дикції в правозастосовчій практиці.

В юридичній літературі називаються й інші принципи ад­міністративного процесу, зокрема: самостійності в прийнятті рішення1; відповідальності посадових осіб; контролю; актив­ності правозастосовчих органів; двоступеневості адміністратив­ного процесу; активності правозастосовчих органів; мотивації; дійсних та справжніх можливостей тощо2 не можуть, на нашу думку, розглядатися як принципи із наступних міркувань: 1) згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосовчої діяльності; 2) ця діяльність регламентується правовими норма­ми, які не мають процесуального характеру; 3) ці вимоги («прин­ципи») не визначають умов побудови будь-якого юридичного процесу, в тому числі й адміністративного, а утворювати «струк­турний конгломерат» немає потреби.

Слід зазначити, що всі принципи тісно пов´язані між со­бою, постійно взаємодіють, закріплюють вихідні, нормативні положення і виступають критеріями поведінки суб´єктів ад­міністративного процесу. Всі вони встановлені Конституцією та законами України і складають демократичне підґрунтя для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин.

1 Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 37.

2 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 153—155.

Таким чином, принципи адміністративного процесуально­го права та адміністративного процесу — це закріплені в нор­мах адміністративного процесуального законодавства основні засади формування галузі права та структури адміністративно-процесуальної форми щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та інтересів держави під час розгляду конкретних індивідуальних адміністра­тивних справ.