Під прирощенням спадкових частин варто розуміти природний процес збільшення часток спадкового майна одних спадкоємців за рахунок частки, що призначалася іншому спадкоємцю (маються на увазі спадкоємці одного спадкодавця), який з тих чи інших причин вибуває з числа спадкоємців у передбачених законом випадках. Прирощення спадкових частин - це перехід до інших спадкоємців частки у спадковому майні спадкоємця, який відпав.

Спадкоємець відпадає в разі:

1)    неприйняття спадщини;

2)    відмови від спадщини без вказівок на чию користь;

3)    позбавлення спадкоємця права спадкування (негідний спадкоємець). Прирощення спадкових частин може мати місце:

1. Якщо спадкодавець заповідав все своє майно призначеним спадкоємцям, а хтось із них відмовиться від своєї частки майна за заповітом it. 1273 ЦК) або буде усунений від спадщини (за ст. 1224 ЦК), то його частка переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється ніж ними порівну (ч. 1 ст. 1275 ЦК). При цьому слід враховувати положення ч. 4 ст. 1275 ЦК: якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Отже, частка спадкоємця, що відпав, начебто прирощується до часток інших спадкоємців (незалежно від волі як спадкодавця, так і спадкоємців). Тобто, за загальним правилом, прирощення не являє собою самостійного заклику до спадкування і не вимагає від спадкоємця особливого акту прийняття. Підставами для "автоматичного" прирощення вважаються такі обставини: кожний з покликаних спадкоємців принципово має право на всю спадщину, але обмежується правами таких самих спадкоємців; спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Тому спадкоємець, що висловив бажання прийняти спадщину, не може відмовитися від прирощення, оскільки воно стало для нього юридичною необхідністю, як наслідок загального спадкування. Тут застосовується загальне правило про неприпустимість ані часткового прийняття спадщини ані часткової відмови від прийняття спадщини. Це означає, що кожний покликаний спадкоємець, обмежений раніше визначеною частиною, вважається все ж покликаним до всієї спадщини. Вказівка на визначену частину спадщини зазначає тільки співвідношення, у якому спадкоємні відповідно до закону або заповіту, повинні розподілити між собою спадщину. Цей висновок В.К. Дронікова, по суті, не відповідає загальному правилу щодо розподілення частини спадщини між спадкоємцями у рівний частках і це наштовхнуло автора зовсім на інше застосування останнього положення.

Розглянемо випадок, коли спадкодавець за заповітом залишив усе своє  майно призначеним трьом спадкоємцям, але не в рівних частках, а відповідно до свого ставлення до кожного з них, а саме: одному 20 %, другий ЗО % та третьому 50% від спадщини. Отже, за законом у разі вибуття одного з них пропонується ділити частку спадкоємця, що відпав, порівну.  Це положення випливає із звичного порядку спадкування за заповітом,  коли спадщина залишається всім спадкоємцям у рівних частках. Але це положення буде суперечити зазначеному спадкодавцем принципу розподілу спадщини, тобто його волі. Тому, на погляд автора, слід враховувати можливість залишення спадщини в певній нерівності (крім випадків  залишення конкретного майна чітко визначеним спадкоємцям), а тому дотримуватись принципу розподілу спадщини відповідно до волевиявлення спадкодавця. Це також, на наш погляд, стосується випадку захисту  інтересів спадкодавця.

Іншим можливим варіантом заповіту буде випадок, коли окреме майно  заповідається декільком чітко визначеним особам. У такому разі, на погляд автора, прирощення спадкових частин також не повинно наставати Наприклад, при такому заповіті: "Будинок заповідаю своїм дітям, а автомобіль - дружині". У цьому випадку чітко зазначається, хто і яке майно має успадковувати і прирощення доцільно розглядати в такому контексті; в разі смерті одного з дітей - прирощення має наставати для інших дітей,  а в разі смерті дружини - автомобіль мають успадковувати спадкоємці за законом першої черги;

2. Якщо один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має праве на спадкування, відмовиться від прийняття своєї частки у спадщині, яку він мав прийняти, і не передасть її іншим особам або буде усунений від спадщини - його частка ділиться між спадкоємцями за законом тієї самої черги в рівних частках (ч. 2 ст. 1275 ЦК);

3.Якщо заповідано тільки частину майна, то інша частина ділиться між спадкоємцями за законом у рівних частинах, незважаючи на те, що вони можуть бути і спадкоємцями за заповітом (ч. 5 ст. 1275 ЦК).

Прирощення не настає:

- коли спадкоємець відмовився на користь інших осіб (ч. З ст. 1275 ЦК);

- коли було підпризначення спадкоємця, тобто коли заповідач передбачив можливість загибелі або відмови спадкоємця та зазначив іншого на цей випадок (ч. З ст. 1275 ЦК);

- спадкова трансмісія.

Як бачимо, ЦК передбачаються випадки як спадкування за законом, так і спадкування за заповітом та можливого варіанту, коли не все спадкове майно охоплене змістом заповіту. Можливість збільшення обов'язкової частки в разі прирощення спадкових частин не обумовлене в законі, хоча й не заперечується ним.

Правовими обставинами, за яких має наставати прирощення спадкових частин та які нотаріусу слід встановити, є:

1) відкриття спадщини;

2) наявність спадкового майна;

3)   закликання до спадкування декількох спадкоємців, а саме: не менше двох;

4) покликаний до спадкування спадкоємець має "відпасти" за передбачених законом обставин.

При цьому В.К. Дроніковим пропонується розглядати як самостійний і певний випадок - після відкриття спадщини смерть спадкоємця, що не встиг  прийняти спадщину, якщо у такого спадкоємця немає власних законних спадкоємців і спадкоємців за заповітом, і спадкодавець не зробив розпорядження про підпризначення спадкоємця. Але цей випадок не є самостійним, оскільки випливає із загального неприйняття спадщини спадкоємцем і констатується відсутністю спадкової трансмісії. Якщо ж спадкоємець прийме спадщину, то така дія навіть при відсутності у нього спадкоємців призведе до відкриття спадщини після такого спадкоємця і прирощення не настає.

        Всі вищерозглянуті положення стосуються випадку, коли свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Отже, реальне прирощення спадкових часток для цих випадків має фіксуватись з видачею свідоцтва про право на спадщину і сам момент видачі свідоцтва про право на спадщину є можливість визначити як встановлюючий право власності нового власника  на спадкове майно. Тобто пропонується розуміти процес прирощення спадкових часток не тільки як формальність, а як юридичну подію. Тут мається на увазі, що за закріпленою в законі концепцією має адекватно регламентуватись і процес зменшення спадкових часток, коли кількість спадкоємців збільшиться за рахунок визнання за новим спадкоємцем права спадкування. Але загальна "нестабільність" кола спадкоємців до видачі свідоцтва про право на спадщину має юридичне значення лише у випадку, коли всі спадкоємці мають виявити свою волю для того, щоб вона набула ознак легітимності. Наприклад, коли вирішується питання провизнання за новим спадкоємцем права спадкування або визнання, що спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин тощо.

      З точки зору нотаріального процесу, діяльність нотаріуса у таких випадках досить складна, оскільки спадкоємці вправі вимагати видачі свідоцтва про право на спадщину в будь-який день після шестимісячного строку, а тому треба докладно перевіряти всі об'єктивні та суб'єктивні обставини справи. Але з цього положення є можливість зробити й інший висновок, який стосуватиметься прирощення спадкових часток після видач: свідоцтва про право на спадщину не всім спадкоємцям.

         Так, реально може виникнути випадок, коли свідоцтва були видані іншим спадкоємцям, але зарезервована частка спадщини ненародженої  дитини або безвісно відсутнього спадкоємця стане предметом додаткового  розподілу. Такий випадок можливий в разі народження дитини спадкодавця померлою або при з'явленні безвісно відсутнього спадкоємця і його відмові від прийняття спадщини, без вказівки на чию користь, а також при встановленні факту його смерті та при одночасній відсутності у нього спадкоємців. Тобто прирощення спадкових часток буде здійснюватись додатково, але після "фіксації", а можливо, й реєстрації у державних органах прав власності на спадкове майно за спадкоємцями. Отже, доцільно  вважати, що спадкоємець, який матиме одне свідоцтво про право на спадщину, вправі відмовлятись від прийняття іншої додаткової частки спадщини, оскільки його право власності вже реалізоване і реалізоване у передбаченому законодавством порядку.