ЦК регламентується випадок, якщо після спливу строку для прийняття  спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 ст. 1272), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації (див. проект № 163).

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громадяни і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Можливість перерозподілу спадщини зумовлюється тими об'єктивними обставинами, які можуть зумовлювати пропуск строку для прийняття спадщини з поважних причин, коли особа відмовилась від спадщини під примусом тощо. На практиці можуть існувати випадки, коли один або декілька спадкоємців вважатимуться такими, що прийняли спадщину (ст. 1268 ЦК), але не братимуть

участі у її розподілі і реальні частки їм не виділятимуться, тоді як інші спадкоємці отримають свідоцтва про право на спадщину.

Тому можна погодитися з тими авторами, які обґрунтовано вважають що  одним із обов'язків спадкоємців є повідомлення нотаріуса, який видає свідоцтво про право на спадщину, про інших відомих їм спадкоємців. У такому  разі перерозподіл спадщини буде негативним наслідком, який спонукатиме спадкоємців, що отримують свідоцтво про право на спадщину, в з сприяння у закликанні до спадкування всіх спадкоємців.

Час, встановлений у даній нормі, - після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями потребує уточнення. Автор вважає, що спадщина може перерозподілятися навіть після видачі свідоцтва про право на спадщину і оформлення та реєстрації прав на спадщину.

Щодо положення про вимогу передати спадкоємцям частину майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації, то це питання слід було б більш ґрунтовно у цій нормі визначити. Автор вважає, що поняття "майно, яке збереглося" треба сприймати разом з іншими нормами ЦК. Гарантуючи власнику, який на законних підставах набув право власності, непорушність такого права (ст. 321 ЦК), держава має дбати й про його стабільність. Тобто представляється, що в цій нормі йдеться про випадки, коли майно збереглося за правом власності у спадкоємця, а не було відчужене на законних підставах іншій особі. Наприклад, протягом шестимісячного строку можуть змінитися декілька власників на будинок або квартиру. Останні дійсно збереглися в натурі, але вони вже на законних підставах перейшли до нового власника і тому не можуть повертатися спадкоємцю в натурі.

Оскільки у ст. 1279 ЦК встановлено переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі, а в коментованій нормі іншого положення не встановлено, то таке право застосовується й при перерозподілі спадщини.

При цьому негативна практика "заниження" вартості об'єктів нерухомого майна свідчить також про те, що не завжди договір купівлі-продажу таких речей може однозначно братися за основу при визначенні розміру грошової компенсації. Автор вважає, що спадкоємець у даному випадку вправі вимагати грошової компенсації, але за реальною ціною на день продажу майна, оскільки договір купівлі-продажу в таких справах буде лише одним із доказів його відчуження.

Частину 2 даної статті слід розглядати з урахуванням зроблених вище зауважень, оскільки особливість даної норми зумовлена лише способом набуття майна - шляхом визнання спадщини відумерлою (див. проект № 144).