Стаття 1281 ЦК регламентує пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

Як зазначалося вище, спадщина - складається із сукупності прав і обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця як одне ціле. Не переходять лише ті права спадкодавця, що мають суто особистісний характер, а також обов'язки, пов'язані з особою самого спадкодавця і перевищують розмір спадщини. Так, спадкоємець відповідає за боргами спадкодавця в межах реальної вартості успадкованого ним майна. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (ч. 1 ст. 1282 ЦК України). Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу. Отже, заповіт, що покладає на спадкоємця лише обов'язок щодо  погашення боргів спадкодавця або відповідальність за боргами, що перевищують реальну вартість майна, що до нього перейшло, у відповідній частині слід вважати таким, що не відповідає законодавству України, тобто навіть у разі його посвідчення він у подальшому може бути визнаний недійсним.

За частиною 1 ст. 1281 ЦК спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Це положення ЦК має істотний вплив на врегулювання боргових зобов'язань спадкодавця, а у майбутньому - і спадкоємців. Дана норма чітко встановлює обов'язок спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, а не виконавця заповіту (ст.1290 ЦК). Тому відсутність такого повідомлення або доказів у спадкоємців про надіслання такого повідомлення фактично може вважатися підставою для: продовження :троку для пред'явлення кредиторами вимог спадкоємців на термін навіть не трьох років; відшкодування понесених кредиторами витрат і втрат, а також може зумовлювати й особисту відповідальність спадкоємця або декількох спадкоємців за боргами спадкодавця. Тому пропонується спадкоємцям повідомляти кредиторів про відкриття спадщини поштою із зворотним повідомленням, а також у нотаріальному порядку.

Довести факт, що спадкоємець знав про існування боргів спадкодавця зазвичай складно, але про такий борг може існувати запис у заповіті, спадкоємець міг працювати зі спадкодавцем або дізнатися з інших джерел, але показування факту, що спадкоємець знав про існування боргів у спадкодавця, має здійснювати кредитор.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК).

Основним положенням, яке має в юридичній літературі і на практиці широке тлумачення та викликає численні дискусії, є строк у шість місяців, який за ст. 1281 ЦК України надається кредиторам для пред'явлення претензій. Цей строк В.К. Дроніковим кваліфікується як спеціальний, Ю.К. Толстим - преклюзивний (перешкоджаючий). Це пояснюється тим, що незалежно від строку настання права вимоги претензія має заявлятися саме в цей строк, оскільки при недотриманні шестимісячного строку кредитор втрачає право вимоги.

Правовий зміст такої вимоги закону вченими однозначно визначається як необхідність надати спадкоємцям можливість протягом встановленого отроку встановити розмір заборгованості спадкодавця. Але, на наш погляд, така вимога зумовлена необхідністю сконцентрувати всі правовідносин щодо переходу права власності від однієї особи до іншої в межах шестимісячного строку, а також з метою захисту інтересів кредиторів, оскільки позбавляє можливості спадкоємців витратити набуте спадкове майно раніше задоволення претензій кредиторів.

А тому думка авторів відрізняється від позиції Ю.К.Толстого щодо права кредиторів вимагати дострокового виконання обов'язків. Це положення прямо передбачено в законі (ч. 2 ст. 1281 ЦК), а саме - вимоги кредиторів до спадкоємців пред'являються незалежно від строку настання права вимоги і це положення додатково ґрунтується на статтях 608, 609 ЦК. Слід підкреслити, що вжито дієслово "пред'являються", а не словосполучення "борги погашаються". Інша справа, що правовий зміст претензії в цьому конкретному випадку не регламентований законом, а залежить від дій спадкоємців і передбачає два можливих варіанти поведінки суб'єктів правовідносин:

•   кредитор і спадкоємці укладають правочин про переведення на них боргу, якщо спадкоємці беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання обов'язків спадкодавця в строки, передбачені договором (ст. 526 ЦК). Таке "правонаступництво" допустиме (ст. 528 ЦК), оскільки обов'язки успадковуються в тому стані, якими вони були при житті спадкодавця з урахуванням строку для прийняття спадщини. Проти цього кредитору неможливо буде нічого заперечити, якщо правочин не мав особистісного характеру (наприклад, написання художнього твору, виконання інших висококваліфікованих робіт тощо) або в разі успадкування майна недієздатними або обмежено дієздатними особами та з інших причин, коли у кредитора з'являться реальні підстави не погоджуватись на заміну боржника (ст. 520 ЦК);

•   якщо кредитор або спадкоємці не погоджуються на укладення правочину про переведення боргу, то у такому разі довготривалі зобов'язання спадкодавця підлягають оплаті зі спадкового майна поряд з іншими боргами.

Але загальний характер претензії з боку кредитора - забезпечити негайне виконання зобов'язань спадкодавця за рахунок його майна, оскільки в цивільних правовідносинах правонаступництво має умовний, а не загальний характер, є можливість трактувати основним. Тут маються на увазі такі принципи цивільного права, як: батьки не відповідають за боргами своїх дітей і навпаки; юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника тощо. В противному разі кредитор вимагатиме від спадкоємців взяття на себе зобов'язань спадкодавця, але це буде суперечити загальним принципам цивільного права.

Важко погодитись також з абз. З п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 25 грудня 1992 р. № 13: "Не застосовується зазначений строк при пред'явленні вимог третіми особами про визнання права власності, про відшкодування витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на похорони спадкодавця, оскільки вони не випливають із зобов'язань спадкодавця, для яких встановлено обов'язок кредитора пред'явити претензію до спадкодавця".

Це положення ґрунтувалося на буквальному аналізі ч. 1 ст. 557 ЦК 1963 p., але не враховувало положення ч. 4 ст. 556 ЦК 1963 р., за якою робилася вказівка щодо порядку відшкодування таких витрат - поряд із задоволенням вимог кредиторів спадкодавця. У цій нормі не було однозначної вимоги про строк звернення. Отже, буквально неможливо було зобов'язувати третіх осіб, які робили витрати на поховання тощо, звертатись в: спадкоємців з претензією в шестимісячний строк, але фактично це було і: вільним для концентрації всіх правовідносин саме в цей строк, щоб зробили правовідносини між спадкоємцями та кредиторами прозорими і одні значними. Неважко уявити собі картину, коли до спадкоємців звертатимуться кредитори після шестимісячного строку і розмір спадщини, яку з с ни отримали, буде вже меншим від кредитних зобов'язань спадкодавця. У такому разі буде необхідність визначити інститут "банкрутства спадщини", оскільки спадкоємці не можуть відповідати за спадщину власним майном. Отож якщо й приймати постанову Пленуму Верховного Суду як чинну керівну вказівку для суддів, то в законі це положення визначено однозначно на користь одного року.

Щодо можливих варіантів передачі претензії кредитором, то за законодавством України існує декілька варіантів такої передачі залежно від характеру претензії. Розглянемо їх у тій послідовності, яку можна рекомендувати кредиторам щодо її гарантованості.

Питання про заяву своїх вимог кредиторами, на наш погляд, має вирішуватись із дотриманням таких аспектів: оскільки від вчасної заяви вимог, а отже, й можливості у майбутньому довести відповідне звернення, залежить право вимоги кредитора, то доцільно звертатись до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини з відповідною заявою про претензію щодо повернення боргу і покриття його за рахунок спадкового майна. Заяву слід подавати в письмовій формі, зареєструвати її, а нотаріус приєднає її до спадкової справи.

На підставі такої заяви нотаріус може особисто прийняти рішення про видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття витрат, що передбачено ст. 64 Закону України "Про нотаріат", або ознайомити спадкоємця. який прийняв спадщину, з такою заявою.

Іншим варіантом може бути безпосереднє звернення до спадкоємців з відповідною претензією щодо покриття боргу, яке може здійснюватись: усно, письмово і через нотаріуса. В останньому випадку передача заяви черво нотаріуса може бути з видачею свідоцтва про передачу заяви або без такої Але найгарантованішим є варіант пред'явлення претензії через нотаріуса з видачею свідоцтва про передачу заяви, оскільки забезпечує кредитора надійним доказом офіційного звернення до спадкоємців з відповідною  претензією.

Усне або письмове звернення до виконавця заповіту з проханням про повідомлення спадкоємців щодо боргів спадкодавця не має регламентації в законі і може вважатись неофіційним. В разі невиконання претензії виконавцем заповіту не настають правові наслідки, якщо аналогічного положення про покриття цього боргу немає в заповіті.Отже, в разі забезпечення кредитором доказів про пред'явлення претензії до спадкоємців у шестимісячний строк після відкриття спадщини навіть і в тому випадку, коли від них не надійшло зворотного повідомлення і угоди між ними не укладено, кредитор отримує право на пред'явлення позову у загальні строки позовної давності, обчислення яких проводиться з дня настання строку виконання зобов'язання.

Перешкодою реалізації цього положення закону може служити нотаріальна таємниця, відповідно до якої кредитору не можуть надаватися відомості про вчинювані нотаріусом нотаріальні дії, якщо спадкоємці не повідомлять кредитора про відкриття спадщини. Отже, по-перше, кредитор реально не зможе знайти спадкоємців. По-друге, спадкоємці - це в переважній більшості випадків фізичні особи, то у подальшому буде важкодовести факт вчасного звернення до спадкоємців. Тому вихід з даної ситуації може бути таким - надати право кредитору на звернення безпосередньо до будь-якого нотаріуса, який може встановити наявність відкритої спадкової справи за Спадковим реєстром, але на підставі безспірних доказів заборгованості спадкодавця. Встановивши місце відкриття спадщини, кредитор вправі, на наш погляд, пред'явити свої вимоги до спадкоємців через нотаріуса або виконавця заповіту. Альтернативним варіантом є звернення до спадкоємців через суд, який вправі встановити місце відкриття спадщини і спадкоємців.

Запропоноване положення буде узгоджуватися з тим, що кредитор може звернутися лише до спадкоємців, які прийняли спадщину, коли спадщина відкрита, а вони вправі це здійснити в останній день шестимісячного строку. Тобто час для пред'явлення кредитором своїх вимог до спадкоємців можна штучно, але відповідно до закону, зменшити.

Щодо положення про можливість пред'явлення претензій незалежно від настання строку вимоги, то це питання можна вважати обґрунтованим, оскільки втрата спадкодавцем правоздатності призведе до того, що його борги втратять свою чинність. Однак автори дотримуються концепції, що питання про повернення боргу, термін вимоги за яким ще не настав, може вирішуватися за домовленістю спадкоємців та кредитора. Зокрема, про можливість укладення відповідного договору свідчить ч.1 ст. 1282 ЦК.