Закінчуючи третій розділ, зазначимо, що уніфікація у сфері спадкування стосується здебільшого лише колізійних норм, а не матеріально-правових. Уніфікація МПрП щодо спадкування більш вірогідна, ніж уніфікація  матеріального права держав, при якій взагалі зникає потреба у колізійному регулюванні. Нині перевага надається уніфікації на двосторонньому рівні (здебільшого між державами з однаковими правовими системами Незначний обсяг міжнародної уніфікації щодо спадкування вказує на велику роль національного, насамперед національно-колізійного права щодо регулювання спадкових відносин з іноземним елементом.

Крім того, хоча уніфікація і є найбільш удосконаленою формою регулювання відносин, проте міжнародні договори уніфікують колізійні норми по-різному. Двосторонні договори про правову допомогу у цивільних справах між іноземними державами, які містять колізійні норми щодо спадкування, повторюють колізійне законодавство держав - учасниць договору, тобто, як вказує Р.Мюлленрсон, "у таких договорах завданням держав -учасниць угоди є просте закріплення певних норм у міжнародних документах", або, як, наприклад, в Україні та в інших державах СНД, норми щодо спадкування, що містяться у двосторонніх міжнародних договорах, стають нормами МПрП держави. Проте зовсім іншою є уніфікація спадкових колізійних норм у багатосторонніх конвенціях, які розробляються для врегулювання спадкових відносин серед держав, які і справді мають значні розбіжності у національних законодавствах щодо спадкування.

На наш погляд, доцільним є варіант зближення національних правових систем у частині колізійного регулювання шляхом узвичаєння загальноприйнятих підходів до правозастосування у галузі спадкового права. Воно визначається, зокрема, такими ознаками, як спорідненість правових систем, економічні зв'язки, міграція населення тощо. Наприклад, для країн СНД розробити регіональний документ, який був би повністю присвячений спадковому праву та вирішенню спадкових колізій у МПрП.