Вивчення нормативно-правової бази щодо боротьби з корупцією дозволив нам констатувати відсутність в ньому однозначного визначення тих державних структур, які мають відповідні завдання у сфері боротьби з корупцією. При цьому стосовно цих органів вживаються такі позначення: по-перше, це структури, які входять до системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю (ст. 5 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю") [197]; по-друге, органи, які ведуть боротьбу з корупцією (ст. 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією") [3]; по-третє, безпосередньо суб'єкти боротьби з корупцією (Розділ 1 "Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр.", затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98) [62]

Проведене нами дослідження правового статусу вищезазначених інституцій свідчить про наявність для їх сукупності деяких системоутворюючих ознак. По-перше, це наявність множини елементів. Так, Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" у галузі протидії організованій злочинності і корупції передбачена взаємодія більше, ніж 10 державних органів (ст. 16 та 17), а Законом України "Про боротьбу з корупцією" щонайменше 6 структур. По-друге, існування взаємозв'язку та взаємозалежності між елементами. Діяльність державних органів щодо боротьби з корупцією підпорядкована загальній меті - зменшенню впливу корупції на суспільні процеси; вона здійснюється на підставі розроблених спільних планів та програм; на державному рівні координується єдиними органами - Генеральною Прокуратурою України та Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, на інших рівнях - відповідними структурними підрозділами Генеральної прокуратури, координаційними комітетами по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при обласних державних адміністраціях [69]. По-третє, здатність до активної адаптації до середовища функціонування та динамічність. Адекватно відповідаючи суспільним потребам, вказані органи здатні видозмінювати свої функції, пристосовувати до них свою структуру, концентрувати наявні в них сили і засоби для вирішення актуальних проблем, змінювати ступінь інтенсивності своєї діяльності. Тим самим забезпечується протистояння руйнівному впливу середовища та надійність свого функціонування. Показовими прикладами тут є: комплексний підхід до рішення проблем боротьби зі зловживаннями у паливно-енергетичному та агропромисловому комплексах; надання відповідних адміністративно-процесуальних повноважень податковій міліції; створення обласних координаційних комітетів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю тощо. Динамічність проявляється у відповідності процесів управління змінам у соціально-політичному житті країни.

У той же час, сукупності органів, що аналізуються, не притаманна така важлива ознака системи, як ієрархічність. Ця властивість проявляється у наявності внутрішньо системних субординаційних зв'язків. Маються розходження в правовому положенні й обсязі компетенції суб'єктів боротьби з корупцією. Безпосередня або опосередкована підпорядкованість об'єктів апаратам управління різних суб'єктів створює проблеми у визначенні співвідношення централізації і децентралізації оперативного (повсякденного) керівництва. Порушення принципу розподілу повноважень щодо оперативного управління призводить до невиправданого збільшення обсягу управлінської інформації, зайвого перевантаження управлінських апаратів вищих рівнів, ослабленню відповідальності керівників за повсякденний стан справ на рівні районів тощо.

Отже, вказані органи можна назвати системою лише умовно, оскільки системні якості їх сукупності притаманні не постійно, а лише під час виконання спільних завдань щодо боротьби з корупцією. Cитуація у сфері боротьби з корупцією ставить перед правоохоронними органами завдання щодо консолідації і перетворення їх сукупності у діючу систему з налагодженим механізмом взаємовідносин та неантагоністичними способами керівництва.

Проведене нами вивчення нормативно-правових актів і практики діяльності правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією свідчить про наявність невідповідності між кількістю органів, що згідно із законодавством названі органами, які ведуть боротьбу з корупцією та кількістю таких органів, на які вказані обов'язки покладаються згідно з підзаконними актами. Така ситуація іноді призводить до виникнення питання про правомірність певних юрисдикційних повноважень окремих органів щодо виявлення та припинення корупційних правопорушень. Так, невизначеність щодо конкретних підрозділів МВС України, як суб'єктів боротьби з корупцією, призводила до складання протоколів про корупційні правопорушення працівниками тих служб, які не мають відношення до боротьби з проявами корупції - дільничними інспекторами міліції, співробітниками ДАІ, оперативними працівниками карного розшуку, що, за оцінкою М.І. Мельника, негативно відбилося на якості підготовлених матеріалів - у 1996-1997 рр. понад 50% адміністративних справ про корупційні правопорушення закривалися судами за відсутністю підстав для складення адміністративних протоколів, суттєвих помилок та упущень при здійснені адміністративного провадження.

Інша ситуація, пише він, склалася з віднесенням до суб'єктів боротьби з корупцією підрозділів податкової міліції. Зокрема, Законом України "Про Державну податкову адміністрацію України" (в редакції від 5 лютого 1998 р.) було передбачено у структурі податкової міліції Управління по боротьбі з корупцією в органах ДПА та віднесено до числа органів, які ведуть боротьбу з корупцією шляхом доповнення ст. 4 Закону України "Про боротьбу уз корупцією", а через техніко-юридичну помилку не були внесені зміни до ст. 12 цього ж закону, що позбавило цих підрозділів права складати протоколи про корупційні правопорушення [52, с.253-257]. На наш погляд, віднесення податкової міліції до суб'єктів боротьби з корупцією є цілком правильним та своєчасним.

Існують також пропозиції щодо віднесення до суб'єктів боротьби з корупцією органів, які, реалізуючи свої повноваження, виявляють корупційні правопорушення. Це підрозділи Державної митної служби України (ДМС), Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП), Державної прикордонної служби України (ДПС). Ми вважаємо, що віднесення названих органів до числа суб'єктів боротьби з корупцією обумовлюється наступними чинниками: а) високим рівнем корупції у сфері діяльності цього органу (ДМС, ДПС, ДДУПВП); б) наявність адміністративно-юрисдикційних, оперативно-розшукових та кримінально-процесуальних повноважень (ДМС, ДПС, ДДУПВП; в) існування в їх складі підрозділів, здатних виконувати завдання щодо боротьби з корупцією у повному обсязі (ДДУПВП).

На наш погляд, збільшення кількості органів, які ведуть боротьбу з корупцією не є раціональним. Указана позиція обґрунтовується не лише тенденцією до зменшення кількості корупційних правопорушень та злочинів, а й тим, що покладення на відповідні підрозділи названих органів додаткових обов'язків щодо боротьби з корупцією буде відволікати від виконання їх спеціалізованих задач, а також може призвести до зменшення контролю за корупційною ситуацією в цих органах з боку основних суб'єктів боротьби з корупцією - прокуратури, СБУ та міліції. Вирішення питання про реалізацію наявної у ДПС, ДМС, ДДУПВП інформації про факти корупційних правопорушень можна шляхом удосконалення системи взаємовідносин між ними та суб'єктами боротьби з корупцією, в тому числі й покращенням інформаційного обміну між ними.

Провівши дослідження особливостей правового статусу правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з корупційними проявами, ми вважаємо, що під суб'єктами боротьби з корупцією необхідно розуміти сукупність спеціально-уповноважених правоохоронних органів, що здійснюють у порядку й в межах, передбачених чинним законодавством, діяльність щодо попередження, виявлення та припинення корупційних правопорушень, а також усунення причин і умов, що їм сприяють, та забезпечують координацію такої діяльності.

Крім окреслення кола суб'єктів боротьби з корупцією, на наш погляд, важливим є встановлення критеріїв, що дозволили б віднести той чи інший орган до їх числа. При розробці названого критерію необхідно враховувати як загальні завдання державних органів у сфері боротьби з корупцією, так і конкретні його повноваження, що дозволяють виконувати задачі щодо боротьби з цим явищем.

Основним критерієм віднесення того чи іншого державного органу до кола вищезазначених суб'єктів є наявність у нього головних правоохоронних функцій, які безпосередньо пов'язані з боротьбою з корупцією, а саме щодо: а) виявлення, припинення та розкриття корупційних правопорушень; б) застосування примусових заходів до осіб, які їх вчиняють; в) здійснення юрисдикційних дій забезпечуючого характеру для притягнення винних до юридичної відповідальності за скоєння корупційних діянь; г) профілактики корупційних правопорушень.

Таким чином, враховуючи нормативні та наукові підходи до поняття суб'єктів боротьби з корупцією, критерії віднесення до їх складу державних органів, а також класифікації органів, які беруть участь у протидії та боротьбі з корупцією, можна подати наступну їх класифікацію за: 1) функціональним призначенням; 2) сферою діяльності; 3) місцем у системі взаємодії діяльності щодо боротьби з корупцією; 4) наявністю спеціального статусу.

         Основною підставою класифікації суб'єктів боротьби з корупцією є їх розподіл за функціональним призначенням. На нашу думку, серед них необхідно виділити: а) суб'єкти, спеціально створені для боротьби з корупцією; б) суб'єкти, які беруть участь у боротьбі з корупцією.

         До суб'єктів, спеціально створених для боротьби з корупцією, необхідно відносити ті державні органи та їх підрозділи, для яких законодавством боротьба з корупцією включена до основного змісту їх діяльності. Зокрема, це спеціальні підрозділи, створені для боротьби з організованою злочинністю (пп. а, п. 1 ст.5 Закону України "Про організаційно правові основи боротьби з організованою злочинністю"), органи, які ведуть боротьбу з корупцією (ст. 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією"), та органи спеціально створені для координації боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

До суб'єктів, які беруть участь у боротьбі з корупцією, необхідно відносити ті державні органи, які виконують окремі функції щодо боротьби з корупцією поряд зі своєю основною діяльністю. До таких органів нами віднесено: підрозділи Державної Митної служби України; органи Державної прикордонної служби; підрозділи Державного Департаменту України з питань виконання покарань.

З метою більш детального розкриття видів суб'єктів боротьби з корупцією за вказаною підставою класифікації слід подати характеристику органам, що входять до цієї системи.