Основною метою державної політики у галузі боротьби з корупцією є створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у її вчиненні. Практична реалізація державної політики в цій сфері покладається на суб'єктів боротьби з корупцією та інші державні органи, а також органи місцевої державної виконавчої влади.

Першочергові завдання щодо виявлення, припинення та запобігання корупційним проявам покладаються на центральні органи виконавчої влади і правоохоронні органи. Так, у державних річних планах заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, їх виконавцями визначаються 17 міністерств та відомств, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр. - 20 [94], у плані невідкладних заходів щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Дніпропетровській області на 2003-2005 рр., крім правоохоронних та контрольно-наглядових органів, коло учасників антикорупційних заходів розширилося за рахунок виконавчих комітетів міських рад депутатів, міських голів [196]. Звертає на себе увагу той факт, що жоден з зазначених у планах та програмах заходів, не передбачає виконання одним суб'єктом. Ця обставина також свідчить про нагальну потребу з'ясування правового статусу та повноважень державних органів та органів місцевої влади у галузі боротьби з корупцією, оскільки наявний у них обсяг повноважень дозволить виконати покладені на них обов'язки у цій сфері. Крім цього, значна кількість виконавців спільних заходів щодо боротьби з корупцією вимагає вирішення питання про межі діяльності кожного з учасників, визначення органів, які є відповідальними за взаємодію та координацію, встановлення механізмів контролю за виконанням спільних заходів.

Невизначеність як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях місця та ролі конкретних державних органів і органів місцевої влади у антикорупційній діяльності призводить до зменшення ефективності впливу на корупційну ситуацію, до дублювання та паралелізму у роботі правоохоронних органів, зменшення активізації діяльності контролюючих та наглядових органів, обмеження можливостей впливу сил громадськості на розвиток корупційних процесів у державі.

До одного з завдань нашого дослідження слід віднести визначення кола суб'єктів боротьби з корупцією та з'ясування співвідношення їх повноважень з повноваженнями інших учасників антикорупційної діяльності.

Проведений нами аналіз законодавства України та теоретичних розробок свідчить про те, що назва "суб'єкти боротьби з корупцією" є не єдиним найменуванням державних органів, які протидіють корупційним проявам в Україні. Зокрема, ці органи у нормативно-правових актах та наукових публікаціях називаються "органами, які ведуть боротьбу з корупцією", "спеціальними органами, на які покладається обов'язок вести боротьбу з корупцією", "суб'єкти антикорупційної діяльності", "органи, які протидіють корупції" тощо. Кожна з цих назв відображає основне призначення цієї групи державних органів - той чи інший аспект реалізації функцій щодо боротьби з корупцією. У той же час, найбільш загальною об'єднуючою назвою, на наш погляд, є назва "суб'єкти боротьби з корупцією", яка правомірно використана у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. [62]. Саме цей елемент є складовою загальної схеми боротьби з корупцією - "суб'єкт" - "діяльність" - "об'єкт".

Чинне законодавство та юридична наука стосовно органів, які ведуть боротьбу з корупцією, передбачають декілька підходів до їх класифікації. Так, Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. виділяє суб'єкти: а)безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і розслідування; б) які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні діяння; в) діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення упереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням; г)які здійснюють координацію боротьби з корупцією [62].

Згідно з Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" до системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю відносять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю; б) які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них основних функцій [197] .

Хоча Закон України "Про боротьбу з корупцією" прямо й не містить класифікації органів, які ведуть боротьбу з корупційними діяннями та іншими правопорушеннями, пов'язаннями з корупцією, на наш погляд, необхідно виділити такі групи державних органів, що мають відповідні повноваження у цій сфері: а) органи, які ведуть боротьбу з корупцією; б) органи, які приймають рішення у справах про корупційні правопорушення - судді; в) органи, які здійснюють контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією; г) органи, які здійснюють прокурорський нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією.

Серед наукових класифікацій суб'єктів протидії корупції необхідно відмітити, класифікації здійснену М.І. Мельником, котрий, виходячи зі змісту антикорупційної діяльності, функціонального призначення та кола повноважень, поділив вказані суб'єкти на такі, що: 1)визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави; 2) створюють і удосконалюють нормативно-правову базу протидії корупції; 3) здійснюють безпосередню правоохоронну діяльність у сфері протидії корупції; 4) здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд); 5) спрямовують діяльність на запобігання корупції; 6) здійснюють координацію антикорупційної діяльності; 7) реалізують контроль та нагляд за діяльністю суб'єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції; 8) здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь; 9) здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції [198].

Таке розмаїття органів, які забезпечують реалізацію антикорупційної політики в нашій державі, потребує визначення кола суб'єктів, які ведуть боротьбу з корупцією та інших учасників такої діяльності, що виконують допоміжні функції.

З метою окреслення кола суб'єктів боротьби з корупцією нами досліджено проблеми співвідношення таких категорій як "протидія" і "боротьба" з корупцією. У зв'язку з цим слід погодитися з думкою М.І. Мельника про те, що це питання вирішується паралельно зі з'ясуванням відповідного змісту вказаних категорії стосовно злочинності. Дослідження нами термінологічної невизначеності щодо зазначених категорій, свідчить про неправомірного звуження, або навпаки, розширення кола тих органів, які беруть участь у діяльності з попередження, припинення та профілактики корупційних проявів, використання методів не властивих названим різновидам діяльності.

Аналізуючи етимологічне походження термінів "протидія" та "боротьба", М.І.Мельник відділяє як відмінні, так і спільні ознаки цих явищ. При цьому ним розроблено поняття "протидія корупції" у вузькому та широкому розумінні. Зокрема, протидія корупції у широкому розумінні - це будь-яка діяльність у сфері соціального управління, що спрямована на зменшення можливостей для корумпування суспільних відносин, забезпечення верховенства права, реалізацію інших принципів права, сприяння розвитку демократичного суспільства та утвердження правової держави. У вузькому ж розумінні протидія корупції - це система заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного характеру, спрямованих на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних проявів, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчиненні корупційних правопорушень, до юридичної відповідальності, поновлення прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Однак, проводячи розмежування категорій "протидія" та "боротьба" з корупцією, М.І. Мельник, на жаль, саме поняття "боротьба з корупцією" не формулює, хоча і називає риси, що відрізняють його від категорії "протидія" (активність, наявність обов'язкового позитивного чи негативного результату, обмеженість часом) [199, c.23-24]. Ми не погоджуємося з думкою цього науковця про те, що термін "боротьба" стосовно подолання корупції використовуватися не може. На наш погляд, боротьба з корупцією є складовою протидії цьому явищу, її напрямом або ж етапом. Це, перш за все, стосується діяльності органів, на які згідно з законодавством покладається обов'язок виявляти, припиняти та попереджати корупційні правопорушення, розкривати корупційні злочини, притягати винних до юридичної відповідальності за їх скоєння, здійснювати загальну та індивідуальну профілактику у цій сфері, тобто реалізовувати силовий компонент протидії корупції. Ще одним аргументом на користь існування такої категорії, як "боротьба з корупцією", є його використання в назвах антикорупційних нормативно-правових актах - Законах України "Про боротьбу з корупцією", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", Указах Президента України "Про затвердження Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки", "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією тощо [3; 197; 62; 31] .

         Не вирішує остаточно питання й питання щодо розмежування зазначених категорій й О.Я. Прохорнеко, який розуміє під протидією корупції у системі державної служби систему спільних попереджувальних заходів, до яких залучається значна кількість суб'єктів, що протидіють корупційним проявом з метою їх недопущення. При цьому він вказує, що поняття "протидія" є більш ширшим ніж поняття "боротьба", поглинає його,  а також що "протидія" неможлива без контролю за всіма стадіями корупційних проявів [201, с. 5]. Тобто ним протидія фактично ним звужується до заходів припинення та попередження корупції.

Отже, боротьбі з корупцією притаманні наступні основні ознаки: а) правоохоронний характер; б) здійснення спеціально уповноваженими суб'єктами; в) нормативна урегульованість; г) мета - попередження, виявлення та припинення корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють.

         Таким чином, "боротьба з корупцією" - це різновид правоохоронної діяльності спеціально-уповноважених суб'єктів, що здійснюється в порядку й в межах, передбачених чинним законодавством, з метою попередження, виявлення та припинення корупційних діянь, а також усунення причин і умов, що їм сприяють.