• система індивідуальної безпеки потребує енергійного втручання для захисту людського життя, включаючи застосування примусових мір, в тому числі санкції та військове втручання, як це мало місце в Боснії та Косові;
• важливо оцінити людські "витрати" стратегій безпеки - як міжнародних, так і пов'язаних з безпекою окремої держави;
• політика безпеки повинна бути тісно інтегрована у стратегію підтримки прав особистості, демократії та розвитку;
• зважаючи на складний характер сучасних викликів безпеці індивідів, ініціативи в цій області повинні бути звернуті до суб'єктів світової спільноти, включаючи держави, багатосторонні організації та групи громадянського суспільства, а оскільки проблеми безпеки особистості мають транснаціональну природу, лише багатостороннє співробітництво дозволить знайти ефективні рішення;
• результативність цих рішень буде залежати від підсилення операційної координації, тобто чітко погоджених дій різних суб'єктів, включаючи учасників політичних переговорів, "блакитні шоломи", спостерігачів за правами особи та відповідальних за гуманітарну допомогу;
• зростаючу роль у концепції безпеки грають неурядові організації - органи громадянського суспільства, які в багатьох випадках були у вищій мірі ефективними партнерами в зусиллях по захисту безпеки людей. [365, 333]

Інформаційний чинник для кожної з цих складових набуває особливого значення.

В цілому, політика національної безпеки держави спрямована на зменшення та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави у відповідності з її цілями і є частиною національних інтересів держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі - це об'єктивна підстава діяльності людини, соціальної групи, суспільства в цілому, спрямованої на досягнення мети. Ми маємо можливість визначити таку структуру інтересу: конкретні об'єктивні умови існування суб'єкта цього інтересу, суб'єктивна система цінностей, яка обумовлює конкретні завдання та необхідність їх досягнення і, нарешті, конкретна ціль (завдання), що стоїть перед суб'єктом.

Таким чином, поняття національної безпеки виражається у стані захищеності держави, її громадян від різного роду загроз, що юридично закріплене. Поняття національних інтересів відбиває зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства і держави на конкретно-історичному етапі розвитку, які набувають правового оформлення.

Державна політика завжди виражає і представляє певний суспільний інтерес. У формуванні державної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб. [166, 229]

Категорія національних інтересів носить системний характер у тому розумінні, що, з одного боку, вона є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а, з іншого боку, в тому, що сам зміст національних інтересів формується у процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів; у формуванні змісту національних інтересів беруть участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідно врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних груп, індивідів). Нерідко подібні інтереси можуть бути радикально протилежні і вступати в конфлікт. Для уникнення таких конфліктів і необхідне існування базових національних та державних цінностей, які, як правило, формалізуються в нормах головних законодавчих актів держави.

Ми вже відзначали політичне походження категорій національної безпеки та національних інтересів, які, набуваючи конкретного суспільного і державного змісту і значення, знаходять свій формальний вираз у нормах законодавства.

Слід зважати, що таке політичне походження призвело до того, що національні інтереси та національна безпека перетворилися на "гумові" категорії, якими можна пояснити будь-які дії держави, що в правовому розумінні створює потенційну небезпеку. Така ситуація надає важливого значення розвиткові правового регулювання сфери національної безпеки. На нашу думку, основним завданням права в цьому аспекті є чітко визначити сферу застосування таких категорій як національні інтереси та національна безпека та встановити дієві і контрольовані механізми їхнього захисту, щоб, з одного боку, забезпечити демократичний розвиток держави та суспільства, а, з іншого, дійсно створити безпечні умови цього розвитку.

Вперше в законодавчій практиці України питанню національної безпеки та національних інтересів було приділено увагу в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. [50] Ця декларація містить у собі: Розділ VII. Екологічна безпека та Розділ IX. Зовнішня і внутрішня безпека. Визначення самого поняття "безпека" в Декларації немає, але принциповою є позиція щодо виділення питань екології в окрему, відмінну від питань державної безпеки, категорію. Крім того, виходячи зі змісту Розділу ІХ Декларації можна зрозуміти, що сфера внутрішньої та зовнішньої безпеки обмежується питаннями діяльності силових структур: Збройних сил, внутрішніх військ та органів державної безпеки.

Крім того, цей розділ містить норму, що визначила основні напрямки розбудови системи національної безпеки України після здобуття незалежності, а саме те, що: Україна урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Встановивши ці орієнтири, українські законодавці, тим самим, визначили основні напрямки розвитку зовнішньополітичної доктрини нашої країни - позаблоковість, нейтралітет.

Таким чином, ми можемо прийти до висновку, що в поняття національної безпеки авторами концепції включалися проблеми оборони держави, забезпечення громадського порядку та основи зовнішніх зносин. Сама безпека поділялася за вектором своєї спрямованості на внутрішню та зовнішню. Питання екологічної безпеки виносилися за межі національної безпеки і розглядалися як окрема специфічна категорія.

Наступний нормативно-правовий акт, який буде згадано, є в сучасній українській історії найяскравішим та доленосним прикладом реалізації національних інтересів за допомогою правових методів. Йдеться, безумовно, про Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. [6] Цей документ оперує такими поняттями як безпека, інтереси українського народу, право нації на самовизначення тощо. На нашу думку, варто проаналізувати першу частину цього акта, яка представляє собою обґрунтування прийнятого рішення, щоб зіставити вагу цих мотивів. Незалежність України та створення самостійної української держави проголошується:

Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України.

Неважко побачити, що першим згадується такий фактор як "смертельна небезпека, що нависла була над Україною", тобто іншими словами - загроза національній безпеці, що носила критичний для нашої держави характер. Згадана "тисячолітня традиція державотворення в Україні" відтворює історичне прагнення українського народу, тобто є посиланням на один з найважливіших національних інтересів українського суспільства, який став об'єктом загрози і який захищається прийняттям цього документа. Наступні два пункти, стосуються "права на самовизначення, передбаченого уставом ООН та іншими міжнародно-правовими документами" та Декларації про державний суверенітет України і в даному випадку представляють собою посилання на конкретні норми міжнародного та національного права, які надають право на здійснення відповідних дій щодо реалізації національних інтересів та захисту національної безпеки.

Саме виконання таких умов як відповідність прийнятого акта інтересам українського суспільства, що було підтверджено Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р., та дія в межах відповідних міжнародно-правових і національних правових норм і створили умови для легітимності Акта проголошення незалежності України та забезпечили її міжнародне визнання. Крім того, прийняття цього акта та його підтвердження на Всеукраїнському референдумі можна розглядати як приклад роботи загальнонаціонального механізму захисту національних інтересів та національної безпеки, що складається з органів публічної влади та всього українського народу як єдиного джерела влади та носія суверенітету.

Названі правові акти - Декларацію про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України ми можемо вважати максимально успішними прикладами забезпечення національних інтересів та національної безпеки, оскільки вони стали переломними та рішучими кроками до реалізації основного завдання будь-якої нації - створення та утвердження власної держави. Ще одним аспектом, на якому ми б хотіли загострити увагу, є те, що ці два правові акти є продуктом діяльності законодавчої влади і народилися за часів існування на теренах України суто парламентської республіки. А виходячи з того, що ідеї державного суверенітету України були підтримані на референдумі 17 березня 1990 р., а наступний крок - проголошення незалежності було затверджено на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р., ми можемо пояснити успішність та легітимність цих правових актів їхньою повною відповідністю інтересам українського народу. В цих випадках Верховна Рада дійсно довела свій представницький характер і підтвердила значення парламентаризму як основи демократії.

Спеціального нормативно-правового акту, присвяченого питанням національної безпеки Україні, довелося чекати цілих сім років, протягом яких відбулися докорінні трансформаційні процеси практично в усіх сферах суспільного життя. Ним стала прийнята Верховною Радою 16 січня 1997 р. Постанова Верховної Ради "Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України" (далі - Концепція національної безпеки) , яку було розроблено вже на основі нової Конституції України. У цьому документі вперше в законодавчій практиці України було встановлено визначення самих понять "національна безпека" та "національні інтереси", а також окреслені основні сфери, завдання, напрямки та механізми їхнього захисту. Характерною, на нашу думку, є сама назва цього документу - Концепція (основи державної політики) - (виділено нами. - Б.К.) національної безпеки. Тобто від самого початку питання національної безпеки безпосередньо пов'язується з державною політикою, з певними політичними процесами, що відбуваються в державі.