2.1. Поняття та категорії національної безпеки

На базі аналізу, проведеного в цьому розділі, ми можемо визначитись зі змістом поняття "національна безпека", який би, на нашу думку, найбільш чітко відображав сутність тих завдань, що стоять перед державою щодо забезпечення безпеки існування суспільства та окремих громадян.

Національна безпека представляє собою стан захищеності гарантованих законодавством умов життєдіяльності держави, суспільства та окремої особи від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Підтримання національної безпеки є важливим напрямком державної діяльності, що актуалізується в залежності від наявності та ступеня відповідних загроз.

Ще одним аспектом, який є критичним для визначення основних напрямків політики національної безпеки України, повинна бути адекватність цієї політики реальному місцю і ролі України в світових політичних та економічних процесах. Головною вадою існуючих теоретичних підходів до питання національної безпеки, на наш погляд, є намагання пристосувати виміри національної безпеки "наддержави" до України. Суть цього явища полягає в тому, що як американські, так і російські концепції безпеки базуються, в першу чергу, на певному "колективному безсвідомому", що заставляє масову свідомість народів обох країн ідентифікувати себе "наддержавністю". Тим самим обумовлюється глобалізація і самозростання всього, що пов'язано з національними інтересами, національною безпекою, створюється тенденція домінування інтересу збереження цієї "наддержавності" порівняно з особистими інтересами. Створюються сприятливі фактори для переваги схеми "народ для держави".

Шукаючи свої власні виміри національної безпеки Україні слід орієнтуватися на країни іншого порядку, такі, що можуть бути зіставлені з Україною у відповідності до їх місця і ролі в світових процесах. Останнім часом нерідко наголошується на певній схожості геополітичного становища України та Канади. Це, передусім, проявляється в сусідстві з наддержавою - в одному випадку США, в іншому Росією. Це сусідство характеризується, крім іншого, відповідною мовною та культурною дифузією з сусідньою наддержавою, що виступає важливим фактором, передусім, в сфері інформаційної безпеки. В той же час ми можемо побачити істотні відмінності в концептуальному підході до питань безпеки між США та Канадою.

Так, згідно Закону "Про розвідувальну службу безпеки Канади" (Canadian Security Intelligence Service Act) 1984 року, під питаннями, що відносяться до безпеки Канади розуміються:

a) шпіонаж або саботаж, спрямовані проти Канади або такі що є шкідливими для інтересів Канади чи діяльність, спрямована на підтримку такого шпіонажу або саботажу,

b) діяльність, що здійснюється під зовнішнім впливом всередині або по відношенню до Канади, яка є шкідливою для інтересів Канади і є таємною або оманною, або включає загрозу для будь-якої особи,

c) діяльність всередині або по відношенню до Канади, спрямовану на підтримку загрози або використання актів серйозного насильства проти осіб або майна з метою досягнення політичних цілей всередині Канади або іноземної держави,

d) діяльність, спрямована на підрив шляхом таємних протиправних дій, чи таку що має намір в кінці призвести до руйнації чи повалення шляхом насильства конституційно заснованої системи державного управління в Канаді,

але не включає законні адвокатський захист, протест або незгоду, якщо це не здійснюється у поєднанні з діяльністю, віднесеною до параграфів від (a) до (d)" [366]

Як ми бачимо, у порівняння з вже згадуваним нами трактуванням національної безпеки, що його використовує законодавство США - "Національна безпека означає національну оборону або зовнішні відносини Сполучених Штатів"[368], в канадському варіанті сфера питань національної безпеки значно звужена і охоплює лише питання, критично необхідні для забезпечення нормальних умов існування держави. При чому, обидві концепції є абсолютно актуальними і адекватними для відповідної держави, але ця актуальність та адекватність обумовлюється, передусім, відповідністю цих концепцій геополітичним, економічним та соціальним реаліям та основним цілям і завданням держав, яким вони належать. Саме цього, на нашу думку бракує українській концепції, запозиченій з практики сусідньої Росії.

Виходячи з того, що у відповідності до базових нормативно-правових актів, що заклали основи розбудови української державності, одними з головних параметрів існування України називаються позаблоковість, нейтральність, без'ядерний статус тощо; українським цілям і українським реаліям більше за все відповідає як раз "мінімальний" варіант концепції національної безпеки. Обсяги та сфера заходів, спрямованих на захист національної безпеки, повинні в повному обсязі покривати лише наявні загрози, а щодо загроз потенційних повинен використовуватися принцип розумної достатності, який, на нашу думку, для України, полягає, передусім в урахуванні економічних можливостей держави та доцільності зосередження ресурсів саме в цій сфері.

Тобто, національна безпека це не самоціль, а лише засіб попередження чи подолання загроз реалізації цілей держави. В такому ж ракурсі повинна розглядатись сутність її інформаційного чинника.

Інформаційна безпека виступає невід'ємною складовою національної безпеки. Але, розглядаючи проблему інформаційної безпеки, необхідно брати до уваги той факт, що вона є досить специфічним видом безпеки.

Ця специфіка пов'язана, передусім, зі специфічним предметом цього роду безпеки - інформацією, субстанцією, сутність і природа якої ще й досі залишається предметом дискусій.