Але далі починаються запитання. Так, згідно з цією Концепцією "національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей" [242]. Ця принципова позиція стала основою формування подальшого бачення основних напрямків і загроз національній безпеці, і не тільки в межах цієї Концепції. Так, майже без змін подібне визначення було відтворено і в створеному на базі Концепції Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р., в нормах ст. 1 якого зазначається, що "національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам" [90].

При аналізі цих норм виникають певні зауваження. По-перше, ведучи мову про життєво важливі інтереси, не можна оминути такий аспект, що ці життєво важливі інтереси повинні відповідати закону. Та і сам по собі захист інтересів особи, суспільства, держави, іншими словами національних інтересів не завжди веде до зміцнення національної безпеки. Так, наприклад, життєво-важливим інтересом Німеччини в 1930 - 1940 рр. вважалося захоплення життєвого простору на сході. Але реалізація цього інтересу призвела до початку другої світової війни, результатом якої стали мільйони людських жертв і повна поразка Німеччини.

По-друге, на нашу думку, національна безпека повинна, насамперед, розглядатися як необхідна умова існування української держави та народу України, а вже потім як умова "сталого розвитку суспільства" або "збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей".

Подібні зауваження, на нашу думку, виникають у силу того, що ані в Концепції, ані в Законі не була врахована складна система взаємодії категорій національна безпека - національний інтерес. Більш прийнятною, на нашу думку, є теза, що зміст національної безпеки полягає не в захищеності національних інтересів, а в захищеності держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, стійкості до несприятливих впливів ззовні, в забезпеченні такого існування держави, яке гарантує нормальні умови для розвитку суспільства, життєдіяльності його громадян. [222, 63]

Тобто, національна безпека полягає не в захисті інтересів, а в захисті нормальних, сприятливих умов існування держави, суспільства та особи. Безпечні умови існування є тією базою, на основі якої можливий розвиток держави, суспільства і окремих особистостей, спрямований на досягнення їхніх цілей і задоволення потреб, які не суперечать законам як внутрішньодержавним так і міжнародним. Забезпечення системою національної безпеки сприятливих умов існування є необхідною умовою реалізації національних інтересів.

Національна безпека співвідноситься з національним інтересом як частина і ціле. Безпечні умови існування представляють собою одну з базових потреб як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, а звідси і держави як територіальної організації суспільства.

Для визначення місця і ролі такого фактора як безпека в житті особи та суспільства і його впливу на легітимність державної влади дуже корисною є ієрархічна теорія потреб американського психолога А. Маслоу. У рамках цієї теорії виділяють два типи потреб - базисні (постійні) та похідні (ціль-потреби). Базисні потреби знаходяться у чіткій ієрархії, яка складає перехід від нижчих до вищих, що включає п'ять рівнів: фізіологічний, безпека, любов, самоствердження та самоактуалізація (творчість). В той же час похідні (ціль-потреби) є рівнозначними, наприклад, потреби в справедливості, добробуті, порядку тощо.

Як ми бачимо, потреба у безпеці як такій входить до найнижчих потреб людини, і знаходиться у цій ієрархії лише на сходинку вищою після фізіологічної потреби у їжі та воді. То чи є справедливим оголошення потреби в безпеці практично найвищою ціллю і завданням держави і суспільства?

На нашу думку, забезпечення національної безпеки є одним з багатьох інтересів держави і ніяким чином не може розглядатися як стан захищеності інтересів. "Безпека" за певних обставин: війна, революція, боротьба за незалежність може виходити на перший план в діяльності держави, але це лише один з аспектів, якщо говорити про розвиток держави в цілому. І намагання звести всі напрямки діяльності української держави: політику, економіку, екологію, науку, інформацію, соціальну сферу до питання захисту національної безпеки виглядає абсолютно хибним і нераціональним.

Так, автори згаданого нами Закону України "Про основи національної безпеки України"[90] пропонують в рамках національної безпеки поєднати безпеку всіх трьох можливих національних суб'єктів (української держави, українського суспільства та окремих його членів). Саме такий підхід викладено в нормах ст. 3 цього Закону, згідно яких об'єктами національної безпеки є:

людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Захист національної безпеки, згідно цього Закону, повинен відбуватися в таких сферах як: політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Тобто, чітко простежується намагання охопити поняттям "національна безпека" практично всі сфери державного і суспільного життя. Ця ідея "всеохопності" не є чимось принципово новим в практиці державно-правового будівництва. Більше того, у випадку зі створенням Концепції національної безпеки України та наступного Закону України "Про основи національної безпеки" відбулося пряме запозичення досвіду сусідньої з нами Російської Федерації.

Так, ч. 1 ст. 1 Закону Російської Федерації "Про безпеку" визначає що: "Безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз", а згідно ч. 2 тієї ж статті 1 основними об'єктами безпеки є: "особа - її права і свободи; суспільство - його матеріальні та духовні цінності; держава - її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність".[107]

При зіставленні українського та російського законодавчих актів відразу впадає у вічі практична ідентичність підходів їхніх авторів до розуміння проблем безпеки.

Правда в російському нормативно-правовому акті фігурує термін "безпека", в той час коли в українському - "національна безпека". При формальному аналізі, "безпека" сама по собі є просто відповідним станом діяльності об'єкта і у залежності від цього об'єкта поділяється на декілька окремих категорій. В той час як термін "національна безпека" вже представляє собою певну надкатегорію, що об'єднує всі інші у єдину систему. Але виходячи зі змісту російського Закону "Про безпеку" ми бачимо намагання створити таку ж саму всеохоплюючу систему безпеки. Так, зокрема, ч. 1 ст. 4 названого Закону встановлює, що: "Безпека досягається проведенням єдиної (виділено нами. - Б.К.) державної політики в області забезпечення безпеки системою заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства та держави".

Різницю в термінології, на нашу думку, можна пояснити розбіжностями в державному устрої, бо Україна є унітарною державою, в той час коли Росія - федеративною державою з різко вираженою багатонаціональністю.

Побудову системи безпеки Росії на принципах федералізму підкреслює і Д.Н. Бахрах, який, зокрема, зазначає, що "...пункт "м" ст. 71 Конституції Російської Федерації відніс оборону та безпеку до предметів відання федеральних органів державної влади. Однак це не так. Є всі підстави вважати, що в контексті вказаної норми мова йде, перш за все, про зовнішню, міжнародну, державну безпеку Росії."[4, 3] Доводячи це твердження автор посилається на ч. 1 ст. 72 Конституції РФ, яка визначає предмети спільного відання зі змісту чого "... безспірно витікає право органів державної влади суб'єктів Російської Федерації приймати правові акти, що не суперечать федеральним законам, з питань забезпечення регіональної безпеки, яким названі суб'єкти, до речі, користуються вже достатньо широко". [4, 3]

Ще одним аспектом, на який варто звернути увагу, є той факт, що проблеми економічної безпеки в російському законодавстві також розглядаються окремо, за межами згаданого нами закону про безпеку. Підтвердженням цього є наявність окремого нормативно-правового акта з питань економічної безпеки - указу Президента РФ Про державну стратегію економічної безпеки Російської Федерації (основних засадах).[338]

Таким чином, з формальної точки зору, ми можемо говорити про те, що в російському варіанті аспекти безпеки, що входять до виключної компетенції центральних органів державної влади і можуть бути кваліфіковані як "національна безпека", обмежені обороною, державною безпекою та зовнішніми зносинами.

Такий розклад повноважень відповідає вже не Концепції національної безпеки України, а тому варіанту, що було закріплено Декларацією про державний суверенітет. Так який же з варіантів "широкого" або "вузького" трактування терміна національна безпека є більш прийнятним в українських умовах?

Якщо, як ми вже зазначали, сам термін "національна безпека" було вперше застосовано в державно-політичному житті Сполучених Штатів, то варто визначити, що саме розуміє під ним законодавство США.

Правовою основою забезпечення національної безпеки США є Закон про національну безпеку 1947 р. - The National Security Act of 1947. На жаль він безпосередньо не визначає терміна "національна безпека". Але згідно з указом президента США "Про класифіковану інформацію з національної безпеки" - Classified National Security Information  (Частина 1, секція 1.1.) "Національна безпека" означає національну оборону або зовнішні відносини Сполучених Штатів. [368] Подібний підхід ми можемо простежити практично в усіх нормативно-правових актах США з питань національної безпеки. Крім того, так би мовити, зовнішня спрямованість національної безпеки в її американському розумінні підкреслюється існуванням двох специфічних нормативно-правових актів - вже згаданого нами Закону "Про національну безпеку" 1947 р. та Закону "Про внутрішню безпеку" 1951 р. - The internal security act of 1951.

Події 11 вересня 2001 р. звісно справили величезний вплив на розуміння питань національної безпеки в Сполучених Штатах. Це проявилося і у виникненні нового терміну "homeland security" який фактично є варіацією на тему внутрішньої безпеки і стосується, насамперед, попередження терористичних атак на території США. Цей термін запроваджено Законом "Про безпеку вітчизни" 2002 р. - Homeland Security Act of 2002, який трактує терміни "American homeland" та "homeland" як Сполучені Штати або територія Сполучених Штатів.[379] Але навіть в цьому випадку такі питання як наприклад, екологія та соціальна сфера, до питань національної безпеки не включаються, на відміну від того, що пропонують автори Концепції національної безпеки України.

Власне кажучи, як широке, так і вузьке трактування терміна "національна безпека" має свої переваги і недоліки. І по своїй суті вибір між цими двома трактуваннями можна розглядати в контексті дискусії щодо кількості і обсягу функцій, що повинна виконувати держава, іншими словами - питання щодо меж втручання держави в життя суспільства. Тут також існують два діаметрально протилежні підходи - це ідеї мінімальної та максимальної держав.