Присяга як правове явище вже за часів Київської Русі мала декілька самостійних значень: а) зобов'язання суддів судити за правом, яке супроводжувалося ритуалом її принесення - "Хресне цілування"; б) форма забезпечення достовірності особистих доказів у цивільному та кримінальному судочинстві [211, с. 54, 100-101, 373]. Зважаючи на суспільно- політичний устрій доби Київської Русі, присяга як юридичне явище вже мала характер релігійно-правового інституту.

Інститут присяги проходив процес трансформування із одного історичного періоду в інший. Глибокий правовий зміст вкладали в присягу судді українські правники під час створення "Прав, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), де в Артикулі 2 "Про суддів та їх присяги" присяга судді була основним джерелом його службових обов'язків.

Періоду пореформеної Росії 1864 р. були відомі три види присяги: 1) на вірність службі; 2) певній посаді; 3) з конкретної справи. Усі вони зберігали характер релігійного інституту, який передбачав за необхідне присутність духівника того сповідання, до якого належала особа, що присягалася. Відмова від принесення присяги (чи урочистої обіцянки, що її замінювала) була безумовною перепоною допуску до посади. Більш того, коли особа відмовлялася від принесення присяги на виконання покладених державних обов' язків, винний підлягав відповідальності, як за ухилення від виконання покладеного обов'язку [251, с. 230-231].

В юридичній науці прийнято вважати, що присяга - це:

1. урочиста офіційна обіцянка дотримуватися певних зобов'язань, клятва вірності якій-небудь справі; 2) урочиста обіцянка, часто підкріплена згадуванням чогось дорогого, священного для того, хто обіцяє; 3) запевнення у правдивості сказаного [107, с. 654].

Особливе значення присяга має для визначення правового статусу судді як особи, наділеної повноваженнями здійснювати правосуддя. У статтях 126, 129 Конституції України проголошено гарантію незалежності і недоторканності суддів та заборони впливу на них у будь-який спосіб, а також незалежність суддів при здійсненні правосуддя. На розвиток принципу їх незалежності створено нову систему формування суддівського корпусу. В Україні встановлено принцип незмінюваності суддів як однієї з гарантій їх незалежності. З цього приводу в ст. 126 Основного Закону зазначено, що судді обіймають посади безстроково, крім тих, які призначаються на посаду судді вперше. У названій нормі надано вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною підставою є порушення ним присяги. Остання підстава є новою для судоустрою України. Тому важливим є зосередження уваги на правовій природі суддівської присяги.

Деякі автори вважають, що в сучасному суспільстві і державі присяга є лише ритуалом морально стримуючого характеру стосовно осіб, що її складають [197, с. 271-272]. З таким підходом не зовсім можна погодитися. На сучасному етапі розвитку суспільства і держави присяга судді України як історичний правовий інститут не тільки не втратила свого значення, а й набуває нового змісту та застосування. У правовій літературі пропонуються різні підходи до юридичного визначення присяги. Так, на думку одних авторів, присяга - це офіційна урочиста обіцянка дотримуватися певних зобов 'язань, зокрема, на підтвердження правдивості свідчень, вірності тій чи іншій справі, діяти відповідно до конституції тощо [104, с. 376], інші переконані, що присяга - це клятва на вірність конституції та служінню народу, яку в обов' язковому порядку дає посадова особа, яка вступає на високу державну посаду [103, с. 90]. З аналізу цих підходів вбачається, що вони не повторюються і, більш того, між ними є певна відмінність. У зв'язку з цим постає запитання: присяга - це тільки урочиста обіцянка дотримуватися певних зобов'язань чи конкретна клятва (зобов'язання) - акт, який породжує юридичні факти? Отже, один термін може нести в собі різні правові і змістовні навантаження. Відповідно до положень Конституції присяга судді виконує саме функцію обов'язку, а не обіцянки, яку бере на себе особа, покликана здійснювати правосуддя. Проте цей обов' язок має двоякий характер: з одного боку, він випливає із особливостей публічної діяльності судді щодо здійснення правосуддя, а з другого - несе глибоке суспільно- правове навантаження, оскільки суддя при виконанні своїх повноважень повинен діяти на користь суспільства і держави, здійснюючи справедливе, неупереджене правосуддя, і тим самим стверджувати незалежність судової влади.

Принесення присяги особою, яку призначено на посаду судді, є юридичним моментом набуття статусу судді і допуску до судової діяльності. До особи, яка її не принесла, не можна пред'явити претензії щодо порушення нею обов'язків суддівської служби. Лише після принесення особою присяги судді цій особі можна поставити у вину порушення (недотримання, ухилення від виконання) обов'язків присяги, що є підставою звільнення з посади.

Таким чином, присяга суддів України несе в собі особливе правове навантаження. Водночас вона потребує докладного правового аналізу. Чинну на даний час присягу суддів сформульовано у ст. 10 Закону "Про статус суддів" і вона звучить так: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим" [189]. Виходячи з наведеного, основними правовими категоріями присяги є: "обов'язки судді" та "підкорення закону". Такі ж категорії, як "чесність", "сумлінність", "об'єктивність" та "справедливість", є оціночними. Вони відіграють допоміжну роль і набирають змісту лише за рахунок основних категорій.

Отже, присяга судді є невід'ємним обов'язковим структурним елементом його правового статусу, тим чинником, який перевтілює фізичну особу на суддю. Без складання присяги особа не може здійснювати правосуддя, а прийняті нею рішення не мають законної сили. Надзвичайно важливим є переосмислення значення присяги не тільки щодо дотримання суддею Конституції України та виконання своїх повноважень, а й щодо дотримання морально-етичних вимог, які є для судді не просто бажаними, а обов' язковими.

Право на державну службу, крім ст. 4, регламентовано ст. 12 Закону "Про державну службу", яка встановлює низку обмежень, що можуть бути перепоною для вступу громадян на державну службу:

1.  визнання у встановленому порядку недієздатними. Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним у порядку, передбаченому ЦПК України [256], і над ним встановлюється опіка (ст. 16 ЦК України [255]);
2.  наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади. Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, котра має судимість. Загально- правові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, які встановлюються законом щодо осіб, що мають непогашену або незняту судимість. Зокрема, особа, яка має судимість, не сумісну із зайняттям посади, не може бути державним службовцем. У деяких випадках наявність судимості за будь-який злочин є перешкодою для особи бути: суддею, прокурором, слідчим, нотаріусом; судовим експертом; членом Вищої ради юстиції. За наявності судимості за вчинення умисного злочину особу не може бути обрано до Верховної Ради України, на службу (роботу) в Управління державної охорони України (ч. 3 ст. 16 Закону від 4 березня 1998 р. "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" [126]), в державні податкові інспекції (ч. 3 ст. 15 Закону від 24 грудня 1993 р. "Про державну податкову службу в Україні" [127]);
3. безпосередня підпорядкованість або підлеглість особам, які є їх близькими родичами або свояками. У п. 3 ст. 12 Закону "Про державну службу" передбачено обмеження можливості державної служби за наявності двох взаємопов'язаних умов:

а) наявність близьких родинних зв'язків. Поняття близьких родичів наведено у сімейному законодавстві, згідно з яким близькими родичами є: батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Визначення поняття свояків у чинному законодавстві не надано. У теорії сімейного права використовується поняття "свояцтво", під яким прийнято розуміти відносини між родичем одного із подружжя і родичами другого із подружжя, а також між родичами кожного із подружжя. При цьому свояцтво поділяється на дві категорії: до першої належать відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.; до другої - відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка, матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін. Таким чином, свояцтво не ґрунтується ні на походженні, ні на кровному спорідненні;

б) безпосередня підпорядкованість близьких родичів або свояків. Безпосередня підпорядкованість пов'язана із прийняттям правових рішень щодо особових справ підлеглого державного службовця, зокрема: надання чергової і позачергової відпустки або відмова у відпустці, а також дозвіл на звільнення із служби; прийняття заяв про звільнення, встановлення факту невідповідності займаній посаді; видання офіційних документів; прийняття рішень щодо дисциплінарних справ; контроль за дотриманням обмежень, пов'язаних з державною службою; атестація персоналу; прийняття рішень з питань роботи з персоналом (переведення на іншу посаду, у тому числі в тому самому державному органі; переведення в інший державний орган та ін.).

Принагідно зазначимо, що Законом України "Про засади запобігання та протидії корупції", який набрав чинності з 1 квітня 2010 р., запроваджено нове поняття - "близькі особи". У ст. 1 цього Закону близькі особи визначені як подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлю- вачі, усиновлені, а також інші особи за умови їх постійного проживання разом із суб'єктом, вказаним у ч. 1 ст. 2 цього Закону (суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення), і ведення з ним спільного господарства;

1. в інших випадках, встановлених законами України. Відповідно до чинного законодавства, що регламентує окремі види спеціальної та мілітаризованої служби, передбачаються інші обмеження при вступі на державну посаду. Так, не можуть бути прийняті на посаду:

•  прокурора або слідчого прокуратури - особи, які були засуджені за вчинення злочину (ст. 46 Закону від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" [181]);
•  службовця податкового органу - особи, які були засуджені за вчинення корисливих злочинів. Слід звернути увагу на те, що, на відміну від аналогічних обмежень, передбачених Законом "Про державну службу", йдеться не про судимість як тимчасове явище, а про сам факт засудження, який має постійний характер. Водночас важливим є й те, що обмеження передбачає вчинення не будь-якого злочину, а тільки корисливого (ст. 15 Закону "Про державну податкову службу в Україні");
•  до міліції та державної пожежної охорони - особи, які раніше були засуджені за вчинення злочинів (ст. 17 Закону "Про міліцію" [166], ст. 19 Закону від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" [174]) та ін.

Ураховуючи, що питання проходження конкурсу та призначення на посаду державного службовця досить вдало висвітлено в науковій літературі, зосередимо увагу на особливостях вступу на публічну службу в органах місцевого самоврядування.