1) послуги автомобільного транспорту ( згідно Наказу Державного Комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації Міністерства транспорту України "Про затвердження правил сертифікації послуг автомобільного транспорту" від 30.03.99 №192/3485, прийнятого відповідно до ст.14 Декрету КМ України "Про стандартизацію та сертифікацію" (далі - Правила). Слід зазначити, що Правила є обов'язковими для органів із сертифікації послуг автомобільного транспорту, а також підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно із п.6 ст.5 Правил орган із сертифікації послуг автомобільного транспорту приймає рішення про видачу сертифіката відповідності на послуги за результатами оцінки перевізника щодо надання послуг та позитивними результатами перевірки (випробувань) дорожньо-транспортного засобу на відповідність установленим вимогам. Термін дії сертифікату - до двох років. Сертифікат відповідності оформлюється на захищеному бланку і реєструється у реєстрі Системи сертифікації УкрСЕПРО згідно з ДСТУ 3415. Заявнику видається його оригінал.

2) готельні послуги (згідно Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг, затверджених Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27.01.99, розроблених на підставі Законів України "Про туризм", "Про захист прав споживачів" (1023-12), основоположних стандартів Системи сертифікації УкрСЕПРО, міждержавних стандартів на туристично-екскурсійне обслуговування). Обов'язкову сертифікацію готельних послуг здійснюють органи з сертифікації, акредитовані в установленому порядку в Системі сертифікації УкрСЕПРО на проведення сертифікації готельних послуг. Відповідно до п.4.2 зазначених Правил об'єктами обов'язкової сертифікації є готельні послуги, що надаються суб'єктами туристичної діяльності (готелі, мотелі, туристичні бази, гірські притулки, кемпінги, оздоровчі заклади, заклади відпочинку, місця для короткотермінового проживания в інших приміщеннях). Здійснюється сертифікація вказаних послуг на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів, чинних в Україні, щодо безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони навколишнього середовища (п.4.4 Правил).

За позитивних результатів розгляду матеріалів (звіту, протоколів, акту, результатів соціологічних досліджень тощо) приймається рішення органом сертифікації готельних послуг  про видачу сертифіката відповідності (п.5.4.2 Правил). Оформлення сертифікату відповідності здійснюється Органами сертифікації готельних послуг згідно з ДСТУ 3498 і реєструється в Реєстрі Системи в термін, що не перевищує 10 днів з дня подання акта. Оформлені за встановленим порядком оригінал сертифіката відповідності та ліцензійну угоду (додаток 7) на право застосування сертифіката відповідності та знака відповідності ОС ГП видає заявникові. Виконавці послуг застосовують знак відповідності (ДСТУ 2296-93) проставлянням у рекламній та супровідній документації, що видається клієнтові (картках гостя, квитанціях тощо), а також на вивісках.

Відтак, нормативним документом, який необхідно представити споживачу при наданні готельних послуг, слід вважати знак відповідності (національний знак відповідності), але, на нашу думку споживач вправі претендуванти і на представлення йому сертифіката відповідності.

3) послуги харчування згідно Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг, затверджених Наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27.01.99 №37 (далі - Правила), розроблених на підставі Законів України "Про туризм", "Про захист прав споживачів", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".

Згідно з п.4.3 Правил, об'єктом обов'язкової сертифікації є послуги харчування, результати послуг харчування, процес надання послуг харчування, системи якості.

Серед нормативних актів, присвячених сертифікації, крім вищезазначених існують і такі, що не присвячені сертифікації певних видів послуг, але вони опосередковано впливають на якісні характеристики тих чи інших видів послуг.

Інформація щодо наявності сертифікату відповідності послуги обов'язково має бути представлена споживачеві, оскільки засвідчує безпечність послуги для життя, здоров'я та майна споживача та оточуючого середовища.

Для того, що усунути ситуацію спричинення шкоди життю та здоров'ю споживача послугами, що надаються, п.1 ст.14 Закону закріплює право споживача на безпечність товарів (робіт, послуг) для його життя та здоров'я.

Безпечність товарів (робіт, послуг) означає відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю спричинення шкоди життю, здоров'ю, майну споживача, навколишньому середовищу за звичайних умов використання, схову, транспортування, утілізації товару (результатів роботи) або у процесі виконання роботи (надання послуги).

Обов'язкові вимоги щодо безпечності товарів (робіт, послуг) встановлюються у державних стандартах і зазначаються у сертифікатах відповідності. Вони покликані сприяти охороні суб'єктивних прав споживачів. У разі ж відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції (п. 1 ст. 14 Закону). Наведений зміст п. 1 ст. 14 Закону містить два види норм:

1) регулятивно-охоронного характеру, які встановлюють організаційно-технічні вимоги щодо якості товару (наслідків робіт) і які є заходами превентивного упередження порушення прав споживачів;

2) адміністративно-захисного характеру, які встановлюють способи захисту, що полягають у праві державних органів застосовувати адміністративні санкції, спрямовані на припинення порушення споживчого законодавства.

Безпека послуг забезпечується, зокрема, вимогами щодо правил користування ними, про що споживача необхідно сповістити.

Відтак відповідні норми, що встановлюють охорону прав споживачів стосовно безпечності товарів (робіт, послуг), можна поділити на дві групи: 1) норми, що регламентують недопущення надходження в оборот товарів (робіт, послуг), що можуть спричинити шкоду споживачам; 2) норми, що регламентують усунення спричинення шкоди споживачам послугами, які їм надаються.

Право споживачів на належну якість товарів (робіт, послуг) деякі вчені характеризують як одне з основних прав громадянина[132][152]. З цим визначенням варто погодитися, адже, на нашу думку, взагалі усі права споживачів можна віднести до основних прав громадянина.

Держава бере на себе обов'язок встановлювати певні вимоги щодо якості. Це здійснюється шляхом прийняття відповідних законів, створення відповідних органів з контролю за якістю товарів (робіт, послуг) та захисту прав потерпілих. Згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" споживач має право не лише на інформацію про якість товарів (робіт, послуг), їх безпечність, а й безпосереднє право на належну якість товару (роботи, послуги).

Л.М.Іваненко, зокрема, підкреслює, що якість продукції можна визначити, як відповідність фактичних споживчих і виробничих властивостей (щодо безпечності, новизни, довговічності, надійності, економічності, естетичності, екологічності тощо) даної продукції щодо задоволення потреб споживача, передбаченим у законі чи в договорі, кількісним та якісним показникам такої продукції[129][153]. Вказане визначення, на нашу думку, є дещо перевантаженим окремими формулюваннями.

Більш лаконічним виглядає пояснення даної категорії, що надається Т.В.Лєвшиною. Вона, зокрема пропонує розглядати категорію якості з економічної та правової точки зору. Отже, в економічному розумінні якість - це сукупність споживчих властивостей товару (роботи, послуги), які дозволяють використовувати його за призначенням. Правовий аспект поняття якості товару (роботи, послуги), полягає в тому, що вимоги стосовно якості товару (роботи, послуги) підлягають обов'язковому виконанню в силу закону [154][154].

На нашу думку, вказані визначення не можна розмежовувати, оскільки вони характеризують одне явище - явище як економічного, так і правового характеру.

2.3. Способи реалізації права споживачів на захист

Реалізація споживачами своїх прав на захист може здійснюватися шляхом вчинення ними дій, передбачених законом або договором, спрямованих на усунення порушення та його наслідків.

Порушення суб'єктивних прав споживачів у сфері надання послуг є підставою реалізації суб'єктивного права на захист. Здійснення права на захист цивільного права та інтересу залежить від вільного вибору особи, право якої порушено. Від вільного вибору особи, характеру порушеного права і безпосередньо характеру правопорушення залежить застосування конкретних окремих дій, спрямованих на захист. Завершальний етап захисту порушеного права втілюється у застосуванні конкретного способу захисту цивільного права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, надається у ст.16 ЦК України. Проте законодавче визначення способу захисту цивільних прав та інтересів відсутнє. Існують доктринальні визначення вказаної правової категорії, які містять суперечливі моменти, у тому числі і щодо застосування авторами різної термінології, зокрема, "способи захисту", "міри захисту", "засоби захисту", "міри відповідальності" та ін. Вживаються вони досить часто у тотожному значенні, але це, на нашу думку, не завжди є виправданим. До речі, в ЦК УРСР (ст. 6) вживався термін "засоби захисту цивільних прав", що також необхідно враховувати в оцінці наукових досліджень даної проблеми.

В статтях ЦК, що регулюють окремі договірні зобов'язання, законодавець взагалі не вживає термін "способи захисту", а надав перевагу поняттям "правові наслідки порушення зобов'язання" (ст. ст. 611, 616, 620), "правові наслідки" передання товару неналежної якості (ст. 678), "відповідальність підрядника за неналежну якість роботи" (ст. 858), "майнова відповідальність" за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості (ст. 16 ЗУ "Про захист прав споживачів"). У зв'язку з цим і постає питання про зміст цих та інших понять, оскільки від тлумачення їх змісту може залежати обрання споживачем того чи іншого способу реалізації права на захист.

Можна виділити наступні точки зору, згідно яких способи захисту характеризуються як: 1) засоби захисту; 2) інструментарій засобів захисту; 3) види можливого впливу на зобов'язану особу; 4) матеріально-правові міри;                             5) матеріально-правові та процесуально-правові міри.

В.В.Вітрянський зазначає, що під способами захисту цивільних прав, як правило, розуміються передбачені законодавством засоби, за допомогою яких можна досягнути припинення, попередження, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсацію втрат, зумовлених порушенням права[78][155].

О.М.Молявко підкреслює, що "новим ЦК України розширено інструментарій засобів захисту цивільних прав", водночас, далі автор наводить перелік саме способів захисту[174][156].

Автори одного з підручників цивільного права пропонували, у свій час, розглядати способи захисту цивільних прав як "види можливого впливу на зобов'язану особу"[207][157].