Така пропозиція має своє законодавче підґрунтя з огляду на саму назву глави 51 ЦК "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". З наведеного абсолютно чітко вбачається, що відповідальність за порушення зобов'язання є лише певною складовою частиною можливих правових наслідків порушення зобов'язання. Власне це підтверджується також змістом ст. 611 ЦК, в якій прямо передбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Усі перераховані правові наслідки, які є водночас і способами захисту порушених прав, притаманні споживчому законодавству. Однак цими способами споживче законодавство не обмежується, в ньому їх значно більше.

Вважаємо, що для здійснення більш гарантованого та повного захисту прав споживачів, необхідно з'ясувати, які саме міри захисту надаються споживачам у відповідності із нормами загальної та спеціальної дії, від чого буде залежати і вибір конкретного способу захисту порушеного права.

Отже можна дійти висновку, що способи захисту прав споживачів виступають як загальна (родова) категорія для різноманітних засобів впливу на порушників цивільно - правових споживчих зобов'язань. Не можна не погодитися також з думкою, що порядок та межі застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб'єктивного права, що захищається, і характеру його порушення[116][174].

Необхідно підкреслити, що застосування того чи іншого способу захисту може мати різні наслідки в залежності від того, чи відноситься даний спосіб до так званих мір захисту чи до мір відповідальності.

Слід зазначити, що зміст кожного з наведених у ст.16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів, розкривається у нормах, присвячених захисту конкретного суб'єктивного права, зокрема у нормах споживчого законодавства.

Однією з істотних умов договору про надання послуг слід вважати строк виконання послуги. Згідно ст.905 ЦК України "строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативними актами". Слід зазначити, що Закон України "Про захист прав споживачів" не конкретизує такий обов'язок контрагентів споживача, хоча загальне правило щодо строків надання послуг, безумовно, на нашу думку повинно бути відображене в даному нормативному акті, оскільки він встановлює негативні наслідки порушення цієї умови. Певні правила, які встановлюють обов'язок надання послуг у строк, передбачені в інших нормативних актах.

Так, згідно із абз. 16. ст.24 Закону України "Про туризм", суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором.

Проте у Законі України "Про автомобільний траспорт" від 05.04.2001 року не вказується на таку істотну умову договору (ст.52 Закону), як строк надання послуг з перевезень вказаним видом транспорту, хоча даний нормативний акт регламентує всі види автомобільних перевезень, в тому числі туристичні, перевезення таксі тощо. В усіх випадках строк має бути істотною умовою даного виду договору.

Відтак, кожен з нормативних актів, що регламентують права та обов'язки сторін по-різному вирішують питання щодо строків надання послуги. Вважаємо, що у Законі "Про захист прав споживачів" необхідно передбачити право споживача на визначення строків надання послуги. Необхідно також передбачити, що за бажанням споживача послуга може бути надана у строковому порядку із зміною чи без зміни вартості послуги.

При порушенні виконавцем строків надання послуги споживач має право застосовувати відповідний спосіб захисту свого суб'єктивного права, передбачений статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Так, в разі прострочення виконання Закон встановлює два варіанта поведінки споживача: по-перше, споживач може продовжити свої відносини з виконавцем, і, в такому разі, правовідношення не буде припинено; по-друге, припинити правовідношення з приводу надання даної послуги. Безумовно, що у вказаних двох видів наслідків є різні підстави.

Якщо під час надання послуг стане очевидним, що вони не будуть виконані відповідно до умов договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, зазначено у п.2 ст.10 Закону "Про захист прав споживачів". Тобто, при вказаному порушенні, споживачу надається можливість не припиняти правовідношення, а продовжити його, призначивши додатковий строк для виконання зобов'язання. Правовідношення між кредитором (споживачем) і боржником (виконавцем) не припиняється, а змінюється, оскільки відбувається заміна істотної умови договору стосовно строку його виконання. Чи впливає зміна істотної умови договору на зміну правовідношення? Безумовно, так. Це пов'язано, перш за все з сутністю умов договору. У цивілістиці, як правило, безперечним визнається факт, що договірні умови являють собою спосіб фіксації взаємних прав та обов'язків [78][175].

У зв'язку з цим, зміна договірних умов тягне за собою зміну взаємних прав та обов'язків сторін, які складають зміст договірного правовідношення. В такому випадку воно не може залишитися незмінним.

Таким чином, можна зробити висновок, що порушення строків виконання може мати наслідком застосування споживачем такого способу зобов'язання як зміна правовідношення. Споживач обирає цю міру захисту за власною волею і вільним волевиявленням, яке, у свою чергу, має бути належним чином оформлене.

Як підкреслюють дослідники даної проблеми: "призначення споживачем нових строків необхідно вказати у самому договорі або у додатках до нього (додатковій згоді сторін), або іншому документі, що підтверджує укладення договору. Якщо виконавець допустить порушення нових строків, споживач вправі знов пред'явити будь-яку з вказаних у Законі вимог"[108][176].

Проте у законі чітко передбачено, які саме дії вправі вчинити споживач у разі невиконання вимоги щодо усунення недоліків у встановлений строк. Згідно з п.2 ст.15 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач вправі припинити правовідношення із виконавцем шляхом розірвання договору або доручити усунення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Споживач може відмовитись від договору про надання послуги, якщо виконавець своєчасно не приступає до виконання договору (п.1 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів"). У даному разі в Законі споживачам пропонується застосувати такий спосіб захисту порушеного права як припинення правовідношення, який передбачений ч.2 ст.16 ЦК України. Проте припинення даного договірного правовідношення не позбавляє споживача права притягнути боржника до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Проблему визначення можливості застосування кредитором того чи іншого способу захисту у разі неналежного виконання  свого обов'язку боржником пов'язано, на нашу думку, з проблемою визначення певної договірної умови, зокрема, умови про строк договору як істотної.

О.О.Красавчиков, зокрема, поділяв всі можливі умови договору на істотні та неістотні і вказував, що до істотних слід віднести "ті договірні умови, які мають юридичне значення, тобто впливають на формування і сутність правовідношення"[208][177].

На нашу думку, важливість чіткого визначення істотних умов споживчих договорів є безперечною, тому що держава підтримує пріоритетне положення споживача у договірних відносинах, а визначення у Законі "Про захист прав споживачів" договірних істотних умов - це додаткові гарантії захисту прав споживачів.

Абсолютно справедливим є  висловлення відомих вчених, що "обов'язковість договірних умов може служити, зокрема, гарантією захисту слабкої сторони" [78][178].

ЦК України прямо не відносить строк виконання послуги до істотної умови договору. Такий висновок можна зробити, аналізуючи ст.905 ЦК України, де вказано, що ця умова встановлюється за домовленістю. В ній містяться і так звані бланкетні норми, згідно яким інші правила можуть бути передбачені законом або іншими нормативними актами.

Проте Закон України встановлює загальні наслідки порушення умови про строк так, нібито вказана умова є істотною умовою договору з надання послуг. Вважаємо, що істотність умови про строк договору з надання послуг має бути встановлена у нормах Закону України "Про захист прав споживачів". Необхідно передбачити обов'язковість вказівки на строк, коли послуга починає надаватися і строк закінчення виконання послуги, якщо надання послуги має тривалий характер (наприклад, туристичні послуги), оскільки порушенням буде вважатися прострочення початку надання послуги і дострокове припинення виконання.

Отже, способами (мірами) захисту при порушенні строку надання послуг будуть зміна або припинення правовідношення в залежності від характеру правопорушення, які не звільняють споживача від можливості застосування мір відповідальності у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки. На нашу думку, передача виконання зобов'язання третій особі за рахунок боржника також є мірою відповідальності, оскільки боржник несе додаткові матеріальні втрати.

Споживач, який уклав договір з надання послуг, має право на захист у випадку виявлення недоліків у наданій послузі. Слід зазначити, що наслідки порушення вимог стосовно якості товарів, виконаних робіт (наданих послуг) і прав, що надаються споживачу у разі виявлення недоліків у наданій послузі, є схожими на ті наслідки, що відбуваються у разі продажу товарів з недоліками.

Якість послуги визначається нормативними документами із стандартизації, у яких міститься сукупність споживчих властивостей, закріплених у вигляді показників якості. Якість послуги має відповідати умовам договору і інформації, що надається виконавцем (ст.12 Закону України "Про захист прав споживачів").Отже, мінімальні вимоги стосовно якості та безпеки послуги підтверджують відповідні нормативні документи із стандартизації, а додаткові вимоги обумовлюються сторонами у договорі[247][179].

Виявити недоліки наданої послуги можна лише в процесі її надання, оскільки послуга не має матеріального результату. Такою є традиційна точка зору. У зв'язку з цим, вважають її прихильники, не можна у даному випадку застосовувати положення, які регламентують строки виявлення недоліків, оскільки вони відносяться до договорів з виконання робіт. Як зазначається в правовій літературі,  до послуг, що мають матеріальний результат (наприклад, інформаційні послуги), можуть застосовуватися тільки загальні строки виявлення недоліків, а не гарантійні, оскільки споживчі властивості подібних послуг є цінними на даний момент, а не упродовж тривалого часу[247][180]. Автор, очевидно, говорячи про матеріальний результат послуги, має на увазі договір підряду на виконання робіт, оскільки він відрізняється від договору з надання послуг саме за ознакою "матеріальності" результату.