При цьому навряд чи можна стверджувати, що в даному випадку порушуються права неповнолітнього, у тому числі право на судовий захист. Відповідно до закону підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями), з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК). Невипадково в юридичній літературі наголошується, що для того щоб займатися підприємницькою діяльністю, потрібен досвід, якого в неповнолітнього ще недостатньо, тому незалежно від рівня його розумової та моральної зрілості діяльністю, яка пов'язана з власним ризиком, він, за загальним правилом, займатися не повинен, оскільки це може призвести до порушення його майнових прав^[114].

Відмітимо також, що законодавством різних країн можливість надання особі із зазначеної підстави повної цивільної дієздатності та порядок вирішення цього питання регулюється неоднаково. Так, відповідно до статей 27, 28 ЦК РФ емансипованим може бути неповнолітній, якому виповнилося 16 років, якщо він за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника займається підприємницькою діяльністю. Законодавство Франції та Іспанії, звідки, як зазначають науковці, запозичений сучасний інститут емансипації, навпаки, не передбачає зазначені обставини як підставу для набуття повної цивільної дієздатності. Більше того, емансиповані неповнолітні за загальним правилом вважаються здатними, як і повнолітні, до всіх дій цивільного життя, крім права бути комерсантами, позичати гроші або відчужувати своє нерухоме майно, торговельні заклади, об'єкти особливої цінності без дозволу своїх батьків, а за їх відсутності - без дозволу свого піклувальника^[115] .

Виходячи зі змісту ст. 35 ЦК, вважаємо, що порядок надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, встановлений ч. 2 ст. 35 ЦК, не поширюється на випадки набуття особою повної цивільної дієздатності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 35 ЦК. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, якщо вона зареєстрована як підприємець, набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця, без проведення відповідної процедури надання їй повної цивільної дієздатності в судовому або позасудовому порядку. Цей висновок випливає також зі ст. 243 ЦПК, якою передбачено, що у заяві до суду про надання повної цивільної дієздатності мають бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану, тобто чітко визначені обставини, які можуть бути покладені в обґрунтування заявленої вимоги. Отже, закон пов'язує набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 35 ЦК, виключно з фактом реєстрації його як підприємця.

Варто наголосити, що особа саме набуває повної цивільної дієздатності на підставі факту реєстрації її як підприємця за умов та в порядку, передбачених законом. Згідно зі ст. 42 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, слід подати державному реєстратору визначені у законі документи, зокрема, заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця та копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 42 цього Закону, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, обов'язково має бути надана нотаріально посвідчена письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника чи органу опіки та піклування (у випадках, коли органи опіки та піклування виконують функції законного представника неповнолітньої особи). За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру відповідний запис про проведення реєстрації на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця (ст. 43 Закону). За змістом ч. 1 ст. 4 Закону державна реєстрація фізичної особи-підприємця - це засвідчення факту набуття фізичною особою статусу підприємця.

Державна реєстрація фізичної особи-підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру є підставою для взяття її на облік відповідними органами статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування. Взяття фізичних осіб-підприємців на облік та внесення до Державного реєстру здійснюються в порядку, встановленому Законом України від 22.12.1994 р. № 320/94 "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" та Порядку формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.11.2008 р. № 722^[116]. Про реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів видається картка фізичної особи - платника податків. До отримання документа, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство, картки неповнолітнім фізичним особам видаються одному з батьків (усиновлювачу, піклувальнику) за наявності свідоцтва про народження дитини та особистого паспортного документа одного з батьків із унесеними до нього відомостями про місце проживання (п. 1.3, п. 2.3 Положення про картку фізичної особи - платника податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 27.01.1998 р. № 43)^[117].

Наведене дає підстави для висновку, що саме датою внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця визначається момент набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності.

Процедури надання особі повної цивільної дієздатності за рішенням суду чи органів опіки та піклування закон у цьому разі не передбачає. Так само, до речі, як і у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, коли набуття особою повної цивільної дієздатності закон, як зазначалося, пов'язує із фактом реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК). Таким чином, набуття особою повної цивільної дієздатності необхідно відрізняти від надання особі повної цивільної дієздатності уповноваженими органами із дотриманням спеціальної процедури, встановленої законом, та прийняттям відповідного рішення. Враховуючи, що у ч. 3 ст. 35 фактично йдеться не про надання особі повної цивільної дієздатності рішенням уповноваженого органу в порядку, передбаченому законом, а про її автоматичне набуття на підставі юридичного факту (державної реєстрації неповнолітнього як підприємця), необхідно, на нашу думку, зазначене положення вилучити зі ст. 35 ЦК та закріпити окремою частиною у ст. 34 ЦК.

Отже, в аналізованому випадку може йтися лише про доцільність віднесення до судової юрисдикції розгляду справ про надання повної цивільної дієздатності неповнолітньому, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, та внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Необхідність більш чіткого визначення юрисдикційних повноважень суду та порядку розгляду даної категорії справ окремого провадження зумовлена також певними труднощами, які виникають у судовій практиці.

Так, Оріхівський районний суд Запорізької області, розглянувши справу, ухвалив рішення про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності та надання права на шлюб на підставі того, що заявниця вагітна, бажає з батьком майбутньої дитини зареєструвати шлюб, що відповідає її інтересам.

По іншій справі Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши заявлені вимоги, задовольнив їх, ухвалив рішення про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності та надання права на укладання шлюбу на підставі того, що заявник перебуває з матір'ю своєї майбутньої дитини у фактичних шлюбних відносинах, бажає до народження дитини зареєструвати шлюб та разом із дружиною її виховувати^[118] .

У наведених справах суд розглянув дві вимоги та обидві задовольнив за тих самих підстав. Утім слід звернути увагу, що надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності та надання права на шлюб є самостійними категоріями справ окремого провадження (п. 2 ч. 2 ст. 234 ЦПК, ч. 3 ст. 234 ЦПК).

Відповідно до ст. 35 ЦК України за рішенням суду повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Тобто це може мати місце тільки після народження дитини, за умови, що батьки не перебувають у шлюбі, якщо особа в передбаченому законом порядку записана матір'ю або батьком дитини та за відсутності згоди зазначених у законі суб'єктів щодо надання цій особі повної цивільної дієздатності органами опіки та піклування.

Право на шлюб згідно з ч. 2 ст. 23 СК може бути надане за рішенням суду особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Рішення суду, яким неповнолітній особі надано право на шлюб, є підставою для його реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. У цьому разі фізична особа, яка не досягла повноліття, набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК). Окремої процедури надання особі повної цивільної дієздатності, як вже відмічалося, у цьому випадку не відбувається.

Таким чином, закон встановлює різні підстави щодо надання права на шлюб та надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, передбачає різні правові наслідки, які з цим пов'язані, що унеможливлює розгляд зазначених вимог в одному провадженні і зумовлює необхідність встановлення окремого порядку їх розгляду.