Порядок розгляду справ про надання неповнолітній особі повної цивільздатності регламентується статтями 242-245 ЦПК. Порядку розгляду справ про надання права на шлюб у ЦПК не визначено, тільки встановлено, що такі справи розглядаються у порядку окремого провадження (ч. 3 ст. 234 ЦПК). Сподівання на те, що ці питання будуть урегульовані новим ЦПК, про що йшлося ще під час його роз- робки^[119], на жаль, не справдилися. Певні рекомендації щодо порядку розгляду справ про надання права на шлюб містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", згідно з яким до участі у справі мають бути залучені один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, чи її піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для її задоволення є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника. Резолютивна частина рішення повинна відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом^[120].

Слід зауважити, що в цьому випадку законодавець не додержується обраного стосовно справ окремого провадження механізму правового регулювання шляхом встановлення порядку розгляду кожної категорії справ. Отже, вважаємо за необхідне з метою уникнення розбіжностей у судовій практиці визначити порядок розгляду кожної з передбачених ч. 3 ст. 234 ЦПК категорії справ та доповнити ЦПК відповідними главами.

Заявники та заінтересовані особи у справах про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності. Науково-практичне значення насамперед має правильне визначення заявників у цих справах. Виходячи із змісту ст. 242 ЦПК, із заявою до суду про надання повної цивільної дієздатності може звернутися тільки сама неповнолітня фізична особа, тобто коло суб'єктів, за заявою яких може бути відкрите провадження по справі про надання неповнолітньої особі повної цивільної дієздатності, є обмеженим. Звернення із заявою про надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності будь-яких інших суб'єктів, у тому числі зазначених у ч. 2 ст. 3 та ч. 1 ст. 45 ЦПК, чинним законодавством не передбачено. З урахуванням цього важко визнати обґрунтованою думку окремих авторів, що право на звернення з відповідною заявою мають законні представники, якщо органи опіки та піклування відмовили у наданні неповнолітньому повної цивільної дієздатності, або органи опіки та піклування у випадку, коли на це не дають згоди батьки, усиновлювачі чи піклувальники^[121]. Не можна також погодитися з висловленою в літературі точкою зору, що заява до суду може бути подана представником неповнолітньої особи за дорученням^[122], оскільки такий висновок суперечить чинному законодавству (статті 30, 32, 34 ЦК; ч. 1 ст. 1000 ЦК; п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК; статті 29, 242 ЦПК). Науковці з цього приводу зауважують, що фізичні особи, які беруть участь у договорі доручення як довіритель та повірений, обов'язково мають бути повністю дієздатними, вони здійснюють вольові дії, спрямовані на настання певних юридичних наслідків, тому їх повна дієздатність є необхідною умовою дійсності договору^[123]. Таким чином, оскільки законом не передбачено будь-яких винятків стосовно ситуації, яка розглядається, то мають діяти загальні правила та застосовуватися відповідні норми права.

Зазначимо також, що згідно зі ст. 242 ЦПК право на звернення до суду із заявою про надання повної цивільної дієздатності мають неповнолітні особи, які досягли шістнадцятирічного віку. Проте аналіз ст. 35 ЦК України, якою закріплені підстави надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, дає можливість стверджувати про диференційований підхід законодавця до вирішення цього питання. Досягнення фізичною особою шістнадцятирічного віку необхідне лише у разі звернення неповнолітньої особи до суду з відповідною заявою на підставі того, що вона працює за трудовим договором. Пояснюється ця вимога закону тим, що за загальним правилом, встановленим трудовим законодавством, прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років не допускається (ст. 188 КЗпП). Коли підставою для надання повної цивільної дієздатності є запис неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини, то звернутися до суду з відповідною заявою можуть, на нашу думку, неповнолітні особи, які мають відповідний статус. Згідно зі ст. 6 СК неповнолітньою особою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, передбаченому законом. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а батька - за його спільною заявою з матір'ю дитини (статті 125, 126 СК). Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини (ст. 156 СК). Крім того, згідно з ч. 2 ст. 29 ЦПК, якою визначається цивільна процесуальна дієздатність, захищати власні права, особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть у справах, що виникають із відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо неповнолітнім батькам надане право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини, то позбавлення їх права на звернення до суду за захистом власних інтересів із заявою про надання повної цивільної дієздатності на підставі запису їх матір'ю або батьком дитини навряд чи можна визнати обґрунтованим.

Викладене дає підстави для висновку, що набуття повної цивільної дієздатності із зазначених підстав закон не пов'язує з досягненням фізичною особою шістнадцятирічного віку. Тому звернутися до суду із заявою про надання повної цивільної дієздатності на підставі ст. 35 ЦК можуть неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які записані матір'ю або батьком дитини, за умови, що вони не перебувають між собою у шлюбі. З урахуванням викладеного положення ст. 242 ЦПК необхідно, на наш погляд, узгодити з положеннями ч. 1 ст. 35 ЦК України.

Зазначена неузгодженість, що міститься у чинному законодавстві щодо визначення осіб, наділених правом звернення до суду з вимогою про надання їм повної цивільної дієздатності, впливає на судову практику та тягне певні порушення закону при відкритті провадження з цієї категорії справ.

Наприклад, Роздільнянський районний суд Одеської області всупереч вимог закону розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка у п'ятнадцятирічному віці народила дитину та згідно з актовим записом цивільного стану про народження записана її матір'ю, за заявою Опікунської ради при Степовій сільській раді Роздільнян-

ського району Одеської області, яка згідно зі ст. 242 ЦПК не має права на звернення до суду з відповідною заявою^[124].

Заявниками у цих справах можуть бути громадяни України, а в окремих випадках іноземці або особи без громадянства, які постійно або переважно проживають (перебувають) на території України. Громадянами України є особи, яки набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Іноземці, відповідно - це особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав. Особами без громадянства є особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами (ст. 1 Закону України від 18.01.2001 р. № 2235-Ш "Про громадянство"). Цей висновок випливає з положень цивільного процесуального законодавства та закріпленого міжнародними договорами принципу надання іноземцям та особам без громадянства захисту цивільних прав на засадах національного режиму. Так, згідно зі ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Вони мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними та юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У юридичній літературі відмічається, що іноземці та особи без громадянства мають право на захист своїх прав та інтересів як у позовному, так і в окремому провадженні, що передбачено національним законодавством, двосторонніми договорами про правову допомогу та багатосторонніми конвенціями^[125]. При цьому слід враховувати, що відповідно до статей 16, 18 Закону України від 23.06.2005 р. № 2709-1У "Про міжнародне приватне право" цивільна дієздатність особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Так, наприклад, за місцем перебування визначається особистий закон осіб, які мають стутус біженців.

Практичне значення має й правильне визначення кола заінтересованих осіб у справах по надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності. Заінтересованими у розгляді справи в окремому провадженні визнаються такі суб'єкти, на права або обов'язки яких може вплинути рішення по справі. Виходячи з цього, заінтересованими особами у цих справах слід визнати батьків, усиновлювачів або піклувальників, які з наданням неповнолітній особі повної дієздатності втрачають відносно неї певні права і обов'язки. Так, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 77 ЦК України у разі надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності піклування над нею припиняється. У батьків, а також усиновлювачів (закон їм надає права і покладає обов'язки щодо дитини, яку вони усиновили, у такому ж обсязі, який мають і батьки - п. 4 ч. 3 ст. 232 СК), припиняються повноваження, передбачені, зокрема, ч. 2, ч. 3 ст. 32 ЦК України (надання згоди на здійснення неповнолітньою особою певних правочинів тощо).