Неправові форми управлінських рішень юридичних наслідків не створюють. Їх доцільно поділити на дві групи: 1) організаційні (інструктажі, проведення нарад, колегій); 2) матеріально-технічні (стосуються ведення діловодства, фінансового обліку тощо). Однак процедуру підготовки та прийняття неправових управлінських рішень також урегульовано адміністративно-правовими нормами, які містяться, як правило, у відповідних відомчих нормативних актах.

Залежно від кількості суб'єктів, які їх приймають, управлінські рішення в органах прокуратури можуть бути одноособовими або колективними. Одноособові управлінські рішення приймаються в індивідуальному порядку, колективні - на нарадах, колегіях тощо. Так, відповідно до п. 2.1 Регламенту Генеральної прокуратури України Колегія Генеральної прокуратури України є дорадчим органом, який очолює Генеральний прокурор України. Він же визначає склад колегії. Рішення колегії в необхідних випадках реалізуються наказами. У п. 3.1 цього ж нормативного акта зазначено, що для розгляду актуальних питань боротьби зі злочинністю, конкретними проявами її організованих форм і корупції проводяться координаційні наради під головуванням Генерального прокурора України або виконуючого його обов'язки за участю керівників правоохоронних органів. На засідання можуть бути запрошені посадові особи органів державної влади, зобов'язані вести боротьбу зі злочинністю, для дачі пояснень [127].

Управлінські рішення, які приймаються в органах прокуратури, можуть бути нормативними та індивідуальними. Нормативні управлінські рішення стосуються значного числа суб'єктів та розраховані на тривале застосування. Як приклад нормативних управлінських рішень можна навести видання наказів, які регулюють такі питання: проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України [102]; організація роботи з добору абітурієнтів до вступу до базових вищих навчальних закладів [124]; організація роботи з підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів в Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України [125]; розгляд і вирішення звернень та особистий прийом громадян в органах прокуратури України [122]; приймання-передача справ, документів і майна прокуратур при звільненні та призначенні прокурорів [130]; організація роботи з кадрами в органах прокуратури України [132] тощо.

Індивідуальні управлінські рішення розв'язують конкретні управлінські справи, звернені до конкретних осіб-адресатів, і вичерпують себе одноразовим застосуванням. За змістом індивідуальні управлінські рішення є розпорядницькими, у них знаходить вираження конкретне владне волевиявлення суб'єкта управління. Конкретність індивідуальних управлінських рішень полягає у такому: по-перше, за їх допомогою вирішуються конкретні індивідуальні справи, питання і суперечки; по-друге, вони є персоніфікованими, тобто адресованими визначеній особі. Як приклад індивідуального управлінського рішення можна навести видання наказу про призначення прокурора на ту чи іншу посаду.

Слід зазначити, що нормативні та ненормативні управлінські рішення в органах прокуратури можуть бути як правовими, так і неправовими.

Суб'єктами прийняття управлінських рішень в органах прокуратури є: 1) Генеральний прокурор України, який видає накази, розпорядження, інструкції, вказівки, завдання, доручення, рішення, листи; 2) заступники Генерального прокурора України, які видають накази з кадрових питань, розпорядження, вказівки, рішення, завдання; 3) керівники структурних підрозділів, які приймають (надають): завдання, доручення, листи, рішення, рекомендації, зауваження, пропозиції; 4) Науково-методична рада Генеральної прокуратури, яка приймає рішення та доручення; 5) Колегія Генеральної прокуратури, яка приймає рішення; 6) атестаційна комісія: пропозиції, зауваження; 7) прокурори обласного рівня: накази, вказівки, рішення, завдання, клопотання, рекомендації; 8) прокурори прокуратур міст з районним поділом: накази, рішення; 9) прокурори міських, районних і прирівняних до них прокуратур: наказ та рішення; 10) керівники структурних підрозділів: завдання, вказівки, розпорядження; 11) старші прокурори (прокурори): завдання, доручення. Вище ми навели перелік письмових управлінських рішень, проте слід зазначити, що керівники (начальники) приймають велику кількість усних управлінських рішень, серед яких накази, вказівки, завдання, доручення тощо.

Так, накази Генерального прокурора України визначають стратегічну лінію в певному напрямі діяльності органів прокуратури: кадровому, організаційно-штатному, контрольно-наглядовому та ін. Розпорядження, як правило, видаються у розвиток наказів, мають індивідуальний та разовий характер, стосуються окремих ділянок роботи прокуратури. Вказівка Генерального прокурора України є нормативним актом загального характеру, який приймається з окремих питань організації та діяльності органів прокуратури і регулює більш вузькі напрями їх діяльності. Вказівки можуть видаватися на підставі узагальнення матеріалів практики, результатів конкретних перевірок тощо. Крім того, вказівками вводяться в дію методичні рекомендації. Інструкція є систематизованою сукупністю рекомендацій і розпоряджень, що викладаються в письмовій формі [172, с. 111]. В інструкціях, як правило, містяться правила і роз'яснення, що регулюють організаційні, кадрові, методичні, фінансові, технічні сторони діяльності органів прокуратури. Вони визначають процедуру здійснення окремих видів діяльності (наприклад діловодства, статистичного обліку, порядку збереження документів, розгляду звернень тощо). Рішення можуть прийматися всіма уповноваженими прокурорами, що входять до керівництва органів прокуратури, науково-методичними радами, колегіями та атестаційними комісіями. Завдання виносяться на виконання плану роботи і надсилаються не пізніше як у двотижневий термін на місця за підписом Генерального прокурора або його заступників [173, с. 127]. Завдання можуть доводитись до відома виконавців на колегіях, нарадах і засіданнях. Доручення, як правило, даються в індивідуальному порядку та можуть стосуватися будь-яких питань діяльності органів прокуратури. Листи містять, з одного боку, узагальнення щодо типових недоліків організації і діяльності прокуратур, виявлених у процесі перевірок і узагальнень, з іншого - позитивний досвід роботи, застосування якого на практиці може сприяти підвищенню ефективності прокурорської діяльності.

Іншим об'єктом адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, є організаційно-штатна робота, під якою ми розуміємо управлінську діяльність, врегульовану адміністративно-правовими нормами, спрямовану на оптимальний розподіл та ефективне використання штатної чисельності, удосконалення структури органів прокуратури, дотримання штатної дисципліни, ощадливе витрачання коштів, що виділяються органам прокуратури для виконання покладених на них завдань та функцій на основі широкого використання наукових методів і підходів.

До напрямків організаційно-штатної роботи в органах прокуратури ми відносимо: розроблення примірних (типових) структур, примірних (типових) штатів, переліків посад і штатних нормативів; затвердження штатів і внесення змін до них; розподіл штатної чисельності між органами прокуратури; обґрунтування обсягів збільшення або скорочення штатної чисельності; контроль за дотриманням штатної дисципліни; облік штатів і лімітної чисельності; документообіг; організацію планування роботи органів прокуратури; організацію роботи колегій, нарад, методичної та аналітичної роботи.

Організаційно-штатна робота в органах прокуратури повинна здійснюватись на основі таких принципів: дотримання єдиної науково обґрунтованої штатної політики; широкого використання наукових методів і підходів в управлінській діяльності, залученні науковців до розроблення нормативно-правової бази з питань організаційно-штатної роботи; розробки структури і штатів як інструменту досягнення визначеної мети; постійного вдосконалення структури органів прокуратури; обов'язковості обґрунтування будь-яких змін в організації їх побудови; раціональної розстановки наявної штатної чисельності на основних напрямках діяльності органів прокуратури; об'єктивності та ініціативності під час прийняття управлінських рішень; всебічного сприяння підвищенню рівня вирішення службових завдань; суворого дотримання встановлених нормативними документами структурної побудови, штатних нормативів, переліків посад і відповідних їм класних чинів; використання новітніх досягнень у сфері інформаційних технологій.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури [1].

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України (ст. 14 Закону України "Про прокуратуру").

У пункті 6 наказу ГПУ "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" зазначено, що: по-перше, визначення оптимальної структури, штатної чисельності апаратів та належний розподіл обов'язків між керівництвом і підлеглими працівниками слід розглядати як найважливіші організаційно-управлінські чинники; по-друге, під час розроблення штатної чисельності апарату Генеральної прокуратури України, підпорядкованих органів прокуратури необхідно додержуватись раціонального співвідношення керівних, оперативних і технічних працівників; по-третє, структурні підрозділи створювати на єдиних для центрального й обласних апаратів засадах, як правило, за галузевим принципом, не допускати утворення підрозділів, що не мають функціонального навантаження і не виконують самостійних управлінських функцій; по-четверте, організацію діяльності апаратів необхідно визначати регламентами відповідних прокуратур, які повинні розроблятися організаційно-контрольними підрозділами з урахуванням пропозицій інших структурних підрозділів відповідно до типової структури, встановленої Генеральною прокуратурою України, та затверджувати наказами керівників; по-п'яте, у регламентах встановлювати процедуру і методи управлінської діяльності, зокрема з питань розподілу повноважень між керівниками різного рівня, роботи структурних підрозділів та їх взаємодії, підготовки і проходження документів, прийняття управлінських актів, планування роботи, виїздів до підпорядкованих прокуратур, підготовки та проведення колегій і нарад, здійснення контролю за виконанням, аналітичної та методичної роботи, вивчення і впровадження позитивного досвіду; по-шосте, завдання і функції самостійного структурного підрозділу, права та обов'язки його працівників слід визначати у Положенні про цей підрозділ, яке затверджувати наказом керівника прокуратури; по-сьоме, розподіл функціональних обов'язків між працівниками повинен здійснюватись їх керівниками і затверджуватися в центральному апараті - начальниками Головних управлінь або заступниками Генерального прокурора, у прокуратурах обласного рівня - заступниками прокурорів відповідно до розподілу обов'язків.